Війна...

( 0 Votes )

Знову в пам'ять мені спогади рвуться

Про ті страшні часи,

Коли люди, як трави під вітром, під кулями гнуться,

Як не проси.

 

Матері не пускають синів на війну,

Звідки ті не вернуться.

Але вони йдуть, залишаючи матір, як сиву голубку, саму.

Вони йдуть з ворогами биться.

 

А мама не спить, тільки молиться Богу,

Щоб її син вернувся,

Щоб покинув край той пропащий, й вернувся додому.

Він достатньо набився.

 

Ось син, якого чекала невтомно, додому приїхав

У потязі, на весні.

Він їхав-їхав, як їдуть машини, й доїхав

У чорній труні... 

 

 

У вас недостатньо прав для коментування.