Авторизація

Мати Героя

( 6 Votes )

 

Мати сина проводжала свій край боронити.

А тепер у розпачі, незнає що робити.

І плакати вже неможе, бо сліз вже немає,

Стала сива і безсила бо дитя чекає.

Те дитя, що народила, ходити учила,

Перший зубчик, перше слово в садочок водила.

Промайнули в пам'яті шкільнії вже роки,

І в доросле життя робив уже кроки.

Сподівалась , що весілля , скоро будуть грати .

Так хотілося онукам пісеньок співати...

 

Відчинила двері, стоїть на порозі,

А душа далеко, далеко в дорозі.

Ось уже додому кажуть під'їзджають 

Люди із свічками героя стрічають.

 - Сину, сину, мій синочку. Де моя дитина???

А до хати вже заносять якусь домовину.

Дочекалась домовини з бездиханним тілом,

А що далі, далі що , - холодна могила ...

Впала мати на коліна, нема сили встати,

Як же можна свого сина в землю закопати.

 

Посивіла і змарніла,  і в очах безодня...

Віддавала мати сина у руки Господні. 

 

ілюстрація із соцмереж

 

Коментарі   

 
+7 # Гість 17.11.2015, 11:51
:cry: ............... ... :cry: ............... ..... :cry: ............... .
Відповісти
 
 
+2 # Гість 10.12.2015, 11:54
Гарний вірш... сповнений тепла й гіркоти... схожий на троянду: доки дочитаєш – обов'язково поранишся. Вірш, який можна переповісти щось додаючи, щось забуваючи, проте нічого не втрачаючи, нічого не гублячи. Оскільки надто дзвінкі літери в цьому вірші – і захочеш їх забути, а вони все одно нагадають про себе. У цьому вірші – пам'ять і любов.
Відповісти
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 96 гостей на сайті