…Кінь важко зітхнув, трохи побовтався у теплій жижі, зручніше перебрав передніми ногами і поклав морду на копита. «Ось яка вона, людська цивілізація, – думав він, не зважаючи на людський гармидер навкруги, – тепло, мокро і мухи не кусають. А то звікуєш вік у холодній стайні, ніхто тобі й слова доброго не скаже, тільки й знають на роботу запрягати та батогом сікти. Ех, мені б таку житуху!» – із задоволенням мріяв кінь, відчуваючи, як з труби пішла тепла водичка.
Чоловіки навколо тим часом уже відсміялися і радилися, як визволити копитастого із … септика, в який він здуру провалився. А було все так.
Ясного грудневого дня пішов Василь до сусіда взяти коня щось там привезти. Треба сказати, що худобина ця була досить норовистою, тож і нині показала свій характер. Не встиг чоловік вивести її зі стайні та спорядити у кінську збрую, як клята тварина рвонулася та й пішла гарцювати по селу, даючи розігрітися застояним ногам. Під лайку й прокльони вулицями чвалував здоровенний кінь, а за ним з батогом Василь.
Врешті йому таки вдалося загнати коняку в чужий двір і зачинити ворота. От-от, здавалося б, копитастий отримає оброть на шию і батогів на додачу, але, певне, тварина не хотіла сьогодні займатися дурною людською роботою (сніг і сонце – день чудесний!). Худобина прагнула волі, тож кинулася у вузеньку хвіртку, яка вела з подвір’я на город. Тільки от не знали ні кінь, ні Василь, який з матюками гнався за ним, що біля хвіртки хазяїн вимурував септика і накрив його дошками. Тварина радісно хвицнула задніми копитами (ось вона, воля!), притрушені снігом дошки роз’їхалися і конисько з усього маху гепнув задом у яму. Над цямринами виглядали тільки голова та передні ноги, фігура – неначе собака сперся на буду.
Ото вже реготав розлютований Василь, періщачи батогом кляту худобину! А кінь трохи поборсався у вузькій ямі, втрамбував сніг під ямою і заспокоївся, не реагуючи на удари. А що він міг зробити?
Посміявся Василь, та й зачухав потилицю: як же коняку з того відстійника визволяти? А тут ще господар прибіг, лайка, сміх, галас, гармидер. Врешті таки пішов Василь по селу збирати чоловіків на поміч, не вдаючись в подробиці справи. «Рятувальники», побачивши цю картину, довго реготали, а кінь собі плюхався у теплій водичці і задоволено мружив очі.
Не скоро його звідти витягли, розваливши пів-септика, і довго ще пили Василеві могоричі та сміялися, згадуючи, як кінь у туалет сходив.
Автор: Сергій СКІБЧИК www.polissya.net
< Попередня |
---|