HomeНевидумані історіїЖитіє наше...Зозулині діти: історія однієї прийомної сімї

Зозулині діти: історія однієї прийомної сімї

( 0 Votes )

Ми дивимось фільми про життя людей, про такі повороти долі, які жоден романіст не вигадає. Потім вимикаємо телевізор і повертаємось у свою реальність. А десь там за стіною, через дорогу, через вулицю, хтось живе тим нелегким життям, яке, здається, тільки у фільмах і побачиш…

Яринка народилася в сорочці. Та після народження відняли і її.

Непутяща мати вийшла заміж ще в 17 років, аби всім довести, що й таку дитину, як вона, хтось може взяти в дружини. Та діла з того не вийшло. Бо материнство не зворухнуло жодну клітинку душі в жінки.

Дитина народилася здорова, та вже через 3 тижні важила менше, аніж при народженні. А коли завітала родичка в хату, ледь притомність не втратила – дитина вся була в пролежнях… До цих пір незрозуміло, чому соціальні служби не приймали ніяких мір – дитина ж пропадала!

А згодом батько Яринки опинився за гратами – крадіжка. Мати довго не горювала й обзавелася новим «настоящим мужчиною», який до того ж бив нерідну йому дитину. Родився братик. Жінка пиячила, і ніщо не могло її зупинити. Новий чоловік приніс у дім нову розвагу – наркотики.

Яринка у свої 2 рочки мусила сама годувати братика. А трохи згодом її відправили на жебрацтво. Навчили жалібної пісеньки – і гайда  гроші в дім приносити, поки мамка з вітчимом байдики б’ють. Що вкраде – тим і наїлася. Не вкрала – залишилась голодна. А як назбирає трохи грошей, то могли і хлопаки налетіти, відібрати зароблене, ще й побити. Прийде додому – вдома отримає за те, що мало принесла. У 2,5 роки Яринка побачила стільки, скільки багато хто за все довге життя міг не побачити.

Якось мати, будучи п’яною, впустила братика Яринки в окріп. Одна голівка залишилась неушкоджена. Непутяща мати і тут не рятувала сина – лишила обпечену дитину напризволяще, аж поки не підключились родичі. Звідний брат дав гроші на пересадку шкіри, а мати їх пропила з чоловіком. Брат дав ще – дитину ж шкода!

Батько хлопчика теж потрапив за грати за крадіжку. Тим часом Яринка опинилася в притулку. Лише на певний період. Потім її забрали назад, у сімю, яку й сімєю не назвеш.

Але бувають дива на світі. У родички був день народження, куди й поїхала горе-мати. Вкрала надаровані тітці гроші, телефон, і назад, в Рівне. Тітка ж вирішила будь-що знайти негідницю. Під руку міліціонера – і на пошуки злодійки. В Рівному вона жила в якійсь комірці, бомжувала. Туди й завітали шукачі. Картина, що побачили, око не тішила – в кімнаті знаходилось кільканадцять чоловік. Вони займалися непристойними речами, а в кутку сиділа вимучена, схудла, змерзла, брудна і хвора на коросту Яринка, якій воші зїли голову. Матері не було. Як вияснилось пізніше, вона покинула свою доньку на вулиці з бомжами. Зозуля… Її позбавили батьківських прав, нині вона волоцюжка.

А дітей розкидало по світу, як мишенят. Яринку забрала родичка Анастасія. Її братика всиновила інша сімя. Чи знайдуть вони один одного з часом?..

Нова сторінка життя дитини теж була велика і важка на читання. Попереду – 9 місяців війни із чиновниками соціальних служб того району, в якому прописана дитина. З невідомих обставин новій мамі не хотіли віддавати Яринку. Анастасія звернулася до місцевої влади, голови РДА Володимира Ткачука та директора районного ЦСССДМ Миколи Десятника. Вони зробили все, що могли, – і дитину нарешті відвоювали.

…Далі тривала реабілітація. Ще з рік дитина боялась чужих людей. Ховалася під диван, ліжко. Боялась, що прийшли по неї, поведуть жебрати по вокзалах. Зроду-віку вона не знала, що таке столовий прибор. Не знала, що таке унітаз. Що таке чистий одяг, який міняють щодня, що таке ковбаса, що таке цукерки… Їжу ще довго ховала під матрац: на «чорний день». А коли розуміла, що зробила щось не так, першою реакцією було втягнути шию і закритись від удару. Ще довго вона звикала до справжньої сімї, до нового ставлення до себе – її ніхто не битиме, не ображатиме!..

– У дитини не було емоцій. Вона і не сміялась, і не плакала, – розповідає прийомна мама Анастасія. – Лише через 2 місяці Яринка заспівала веселу пісню, в туалеті, щоб ніхто не чув. Досі пам’ятаю цей момент. Я плакала, ковтаючи сльози…

У нової сімї теж почалося нове життя – пережити соціалізацію нового члена родини, підтримати, витримати самим, виховати людину з цього вовченяти.

Яринка не за роками доросла. Вона не просто грається з ровесниками – вона їх контролює. Спостерігає.

Та найстрашніше попереду. Фахівець із соціальної роботи Володимирецького РЦСССДМ Тетяна Китун каже, що Яринка з часом стає все агресивніше по відношенню до біологічної матері, яку називає лише «бомжихою». У що це може вилитись – поки невідомо.

Дівчинка росте. Вже сміється, має подружок, завжди ділиться з новою мамою враженнями від дитсадка, а тепер і від школи. Ніби звичайна дитина. Та чи вдасться забути їй усе пережите? Час від часу все одно щось «викине» – відголосок колишнього життя. Ще не зовсім розуміє, що добре, а що – погано. Тому Яринку не залишають саму більше, ніж на 15 хвилин… Понівечили дівчинці і дитинство, і долю, і моральні орієнтири. Дай, Боже, щоб у новій родині їй вдалося вирости справжньою людиною, створити власну сімю і не повторити гіркого уроку своїх біологічній батьків ! Життя покаже, як воно буде…

Розповіла це все нова мама. Капають сльози, розтривожила рану жінці. Та й сама плачу. Дівчинка гарна на личко – Анастасія з гордістю показує фотографії. Каже, що вже зараз дитині відкладає кошти на навчання...

Як зазначають фахівці служби у справах дітей, на території району створено та функціонує 7 прийомних сімей. Це один із найкращих показників в області, проте завдання Президента України і ця історія зумовлюють до пошуку нових підходів до забезпечення сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Адже тільки у сім’ї знедолені діти можуть відчути тепло, любов, батьківську турботу та отримати навики для майбутнього життя.

 «У районі створено 7 прийомних сімей». І лише після почутої невигаданої історії усвідомлюю, скільки за тією сухою статистикою приховано живих сліз, болю, розчарування і бід.

– Тільки у фільмах, – докоряє Анастасія, – все гладко і швидко в процесі підготовки документів на всиновлення дитини. А в дійсності – 9 місяців виплакала, поки дали згоду, щоб я узаконила перебування Яринки у нас…

Низький уклін вам, Анастасіє, вашій сім’ї, всім тим, хто йде на такий важкий крок – брати до себе знедолених дітей, ростити їх, виховувати, давати майбутнє!..

З етичних та моральних причин імена змінено.

 

 Олена ВАСИЛЬЄВА

 

У вас недостатньо прав для коментування.