Обурена й щаслива

( 0 Votes )

Вчора вона вперше зняла з голови хустину. Раніше мала гарне чорне, як смола, волосся. Сплітала його у дві коси. І вже була замужем, а її Андрій, як у молодості, просив вечором то розпустити їх, то допомагав помити, а то заплести «два прачі». І спадали її коси через усю спину майже до ніг. Волосся було її гордістю. Всі хлопці і чоловіки закидали Андрію компліменти, що у нього така розкішна дружина і має такі гарні коси.

                А тепер тої коси нема. Немає воронячого переливу. Лише на старому фото. Вона злиться. Не хоче дивитися на білий світ. Марина краєчком ока зиркнула у дзеркало на свою голову. Там побачила свій плюшевий рудий пушок і… зайшлася плачем. Добре, що доньки на навчанні у вузах. Чоловік на зміні.

«Як із такою головою до людей вийти? Як пояснити, що то помилка в діагнозі? Що ця помилка їй коштує життя?»

…У Марини було все, чого вона бажала. Мріяла стати «технарем», тож закінчила інститут і стала інженером. На два курси раніше закінчив навчання її чоловік Андрій. Йому дали добру роботу, квартиру, вона поїхала за ним. Справили весілля, і Марина вже вагітною закінчувала «стаціонар». Приїхала до мужа із червоним дипломом і донечкою. Потім її призначили начальником. Вона чоловіка робить своїм замісником, а згодом знову іде в декретну відпустку. «Сидячи» в декреті, закінчує заочно фінансово-економічний університет екстерном.

Бухгалтерами у неї були мама й свекруха. Тож коли постало питання виходу на роботу, Марина пішла у планово-економічний відділ. Вона входила в експертну групу свого великого відомства, яке співпрацювало з іноземцями. Знає досконало англійську, німецьку та литовську. Всі завдання, які ставили, домагалася виконувати в заплановані строки. Як на роботі, так і дома у неї німецька пунктуальність і гвардійський порядок. Вона примусила всіх хатніх вивчитися водінню автомобілем, закінчити медичні курси. За її проектом на дачі побудували триповерховий дім. З лісу привезла дичок, а з Литви своїх яблук і груш, поприщеплювала. Не дача, а рай. І мріяла вже Марина про весілля доньок і маленьких внученят.

Та одного разу у своєму кабінеті Марині стало погано. Вона піднялася, щоб ковтнути води, і впала. Прийшовши до тями, зняла високі підбори і взулася у туфлі на низькому ходу. Її почало нудити. З цього дня щоб вона не з’їла – все верталося назад. Із красивої дебелої жіночки щодень вона перетворювалася на стареньку бабусю. А їй тільки-но 48!

Хоч і боялася втратити роботу, але постійна нудота змусила її таки звернутися до лікарів. У неї вже був колись досвід: після другої донечки Марина перенесла «позаматкову» операцію і попросила перев’язати трубу.

Оглядали її медичні світила по вищому розряду. І різні пігулки виписували не на сотні, а на тисячі гривень. Але і їжа, і пігулки вилітали назад. Яких тільки обстежень вона не пройшла! Де тільки не бувала! Їздила у Луцьк до «приватника». Виклала великі гроші. І тут, і там їй ставили різні діагнози. І ось у рідному місті їй « виносять вирок» – онко. Злоякісна пухлина у шлунку.

І пішла Марина по другому колу. Найперше зібрала домашніх. Дочкам приказала: як умре, її не боятися. Показала, у що нарядити і де поховати. Запросила свою давню колежанку, ще незамужню, і теж взяла слово з Андрія, як її не стане, через рік одружитися з подругою. Це для Марини був великий стрес, але ще більший її чекав попереду.

Попала вона в обласний онкодиспансер. Накупувала більш як на 13 тисяч гривень різних ліків. І цю торбинку хтось украв. Вона знову викликає посильного. Знову чоловік за неї платить. Взяв відпустку. Найняв квартиру. Все свіженьке по три рази в лікарню носить. А Марина їсти не може. Променева терапія, хіміотерапія. Найбільше, що її там вразило – «конвейєр» хворих, ще за життя списаних «на той світ». Там немає осіб, немає людей – там приречені, там пекло із страху, душевної безпорадності, невимовної болі та усвідомлення близької смерті.

А Марина не хотіла вмирати…

Вона і в цьому пеклі намагалася залишатися величиною, і замість звернення «наша хвора» вимагала її називати по імені та по-батькові. Всі у палаті мовчали. А вона вимагала від лікаря пояснень тої чи іншої процедури. Вона знала набагато більше про апаратуру, якою користувалися лікарі. Вона переглянула ліцензії, вона обійшла все відділення. Вона бачила, як від страшної хвороби помирали діти. Це її більше шокувало, ніж власний діагноз.

Після побаченого і пережитого повертається додому. Марина почала пити компоти, потім супи. Далі їй захотілося гарячого з печі, житнього хліба, мерзлого сала і часнику. З’їла вона печеної картоплі і хамси. І на повторний курс поїхала з чоловіком і надією.

Знову було розчарування, знову у неї вкрали торбинку із ліками. Призначені курси не пройшла: перед нею поламався апарат. Через великий наплив хворих їм запропонували приїхати іншого числа. Все тепер Марина сприймала більш-менш спокійніше і нормально. Одного не могла світу пробачити – зникнення волосся. Не хотіла бачити, як в літню пору жінки хваляться своїми зачісками, а вона, як вовчиця має виходити надвір, коли сяде сонце…

Чоловік прибігав з роботи, вони вечеряли і виходили на вулицю, на прогулянку. Андрій спеціально заводив мову про молоді літа, про їх студентство, аби розважити кохану. І на цей раз вийшли з під’їзду. А назустріч колишня знайома, в літня жінка

Вона й каже:

– Ти не соромся. З кожним сьогодні може таке трапитися. Ти краще по людях поїдь, здай аналізи, по сільських знахарях, по практиках...

Марина послухалася поради. У Володимирці пройшла обстеження і її направили до гінеколога. Доктор поспішала, не дивлячись у картку пацієнтки, одразу відправила на «вертоліт». Делікатно оглянула, і… Почуте громом уразило пацієнтку: «Жіночко, ви вагітні. Писати направлення на аборт?»…

Після всього. Маринина вагітність підтверджена документально лікарями Сарн і Ковеля. Марина почула дитину ще в онкодиспансері, та дитячий порух приписувала метестазам. Тепер вирішили з Андрієм тільки родити. Кого Бог дасть. Зараз вони опитують «роддоми». Марина хоче родити у Володимирці, у місці, де їй поставили правильний діагноз. Дочки та бабусі радять Київ та Вільнюс. Марина та Андрій готують документи до суду. Вони вказали прізвища лікарів, які неправильно поставили діагноз, і жінка по їх вині опромінювалася під час вагітності, приймала шкідливі для її здоров’я та здоров’я дитини небезпечні ліки та процедури.

У процесі збору епікризів Марининої картки раптом «не стало», і вона поновлює її. Кожен діагноз, який їй ставили, вона звіряла через Інтернет, виходила на різні форуми. Як виявилося, позиватися до суду разом із нею буде аж три жінки. Вони також через неправильний діагноз лікарів пройшли через пекло онкодиспансерів, понесли великі матеріальні, а найбільше – моральні збитки.

Записала Г. Штерн.

 

 

У вас недостатньо прав для коментування.