Гілочка мімози

( 0 Votes )

Ранок 8 березня. Задзвенів будильник, і навіть не встиг почати свою пісню, як замовк під натиском пальця. Андрій швиденько, майже в сутінках, одягся і, тихенько прикривши вхідні двері, щоб не розбудити дружину і доньку, подався на базар. На вулиці світало, але погода була зовсім не весняною. Холодний вітер так і норовив забратися під куртку. Піднявши комір і опустивши нижче голову, він підійшов до квіткового ряду. Ще декілька днів тому Андрій вирішив, що ніяких троянд купувати не буде – лише весняні квіти… Свято ж весни!

Перед входом стояла велика корзина з красивими весняними квітами. Це були мімози.

– А хто продавець? – запитав Андрій.

– Ти, синку, почекай, вона відійшла не надовго, зараз повернеться, – сказала продавчиня, котра торгувала поряд.

Андрій став поблизу, закурив і задоволено посміхнувся сам до себе, коли уявив, як зрадіють його кохані дочка і дружина такій весняній красі.

Навпроти Андрія стояв чоловік похилого віку. Щось у ньому привернуло увагу. Чистенький, але латиний-перелатаний старовинний плащ. Брюки такі ж старі, але гарно вигладжені. Черевики начищені до дзеркального блиску, та це не могло приховати їхнього віку. З-під плаща виднілася акуратна сорочка. Обличчя добре, тільки в погляді було щось сумне і тяжке. Сьогодні свято, і видно було, що дід старанно голився: обличчя прикрашали свіжі порізи. Діда трусило від холоду, його руки аж посиніли, але він стояв і чекав.

На вулиці стало ще холодніше, а продавчині все не було. Від нічого робити Андрій продовжував роздивлятися літнього чоловіка. По багатьох дрібничках можна було зрозуміти, що він не пияк, а просто замучений бідністю і старістю людина. А ще було видно, що дідусь гнітиться своєю бідністю.

Підійшла продавщиця. Дідусь несміливо направився до неї. Андрій теж підійшов ближче.

– Хозяюшко, мила, а скільки коштує одна гілочка мімози? – тремтячими від холоду губами запитав дідусь.

– Так, ану вали звідси, алкаш старий! – засичала продавщиця на діда.

– Хозяюшка, я не алкаш, да й не п’ю взагалі, мені б одну гілочку… Скільки вона коштує? – тихо запитав дід.

Андрій побачив, що дідусеві на очі навернулися сльози…

– Ага, буду з тобою возитися, алкаголік нещасний! Вали звідси! – зі злістю рикнула продавщиця.

– Хозяюшка, ти просто скажи, скільки коштує, а не кричи, – так же тихо попросив дід.

– Ладно, для тебе 5 гривень гілочка, – зі злою посмішкою сказала продавщиця.

Дідусь вийняв тремтячу руку із кишені: на його долоні лежало три купюри по гривні.

– Хозяюшка, у мене всього три гривні… Може, знайдеш для мене гілочку за три гривні? – тихенько запитав дід.

Його всього трусило, чи від холоду, чи від безсилля. Андрій поглянув в очі дідуся. Він ніколи раніше не бачив скільки суму і болі в очах чоловіка.

– От причепився, клієнтів відлякує, – ледь стримуючись, сичала продавчиня. – Зараз щось знайду, щоб більше не просив...

Вона нагнулась до корзини, довго в ній шпорталась.

– На, тримай, біжи до своєї алкашки, даруй, – злорадно розсміялася продавщиця.

У синій від холоду руці дідуся Андрій побачив гілку мімози, зламану посередині.

Дідусь тремтячими руками пробував випрямити гілочку, але вона ніяк не слухалась і все ламалась пополам, а квіти дивились в землю… На руку дідуся впала сльоза. Він стояв, тримаючи в руках поламану квітку, і плакав.

– Слухай, що ж ти, скотино, робиш? – ледь стримуючись, Андрій погрозливо нахилився до продавчині. Мабуть, в його очах було щось таке несамовите, що продавщиця аж зблідла і навіть зменшилась у зрості. Вона злякано зіщулилася.

– Діду, підождіть, – сказав Андрій. – Скільки коштує ця твоя корзина мімоз? – з відразою прошипів до квіткарки.

– Е… е… я не знаю, – та одразу відчула запах грошей.

– Значить, 50 гривень буде достатньо, – зневажливо проказав Андрій, прекрасно розуміючи, що за корзину й 200 буде мало, і очікувально подивився на продавчиню. Але та мовчала, як і всі боягузливі люди вирішивши пожертвувати прибутком, аби не вчиняти скандал із сильнішим суперником.

Увесь цей час дідусь, нічого не розуміючи, дивився то Андрія, то на продавщицю.

Андрій кинув під ноги продавщиці купюру, витягнув всі квіти з корзини і простягнув дідусеві.

– На батьку, візьми і піди привітай свою дружину, – сказав Андрій.

Сльози одна за другою покотились по щоках дідуся. Він стояв і просто тихенько плакав… У Андрія самого сльози стояли в очах. Дідусь віднікувався, прикриваючи свою поломану гілочку мімози.

– Та годі тобі, батьку, ходи зі мною, – сказав Андрій і взяв дідуся під руку.

Вони йшли мовчки. Андрій ніс букет мімоз, а дідусь свою поламану гілочку. По дорозі зайшли в гастроном, де Андрій купив «Київський» торт і пляшку червоного вина.

– Батьку, послухай, у мене є гроші, але це зараз не головне. А ось тобі іти до дружини з однією квіткою не гоже: сьогодні ж 8 березня! Візьми, будь-ласка квіти, вино і торт і привітай свою дружину зі святом.

Дідусь плакав, не ховаючись. Сльози текли по його щоках і падали на плащ, а губи несамовито тремтіли. Андрій більше не міг дивитися спокійно на дідуся, у нього в самого сльози були на очах. Він силою впхнув дідусеві квіти, торт і вино, розвернувся і, витираючи очі, зробив крок до виходу.

– Ми… разом 45 років… Вона захворіла… А я не міг лишити її сьогодні без подарунка. Спасибі тобі… – тихо промовив дідусь.

Андрій бездумно ішов вулицею, навіть не розуміючи куди, а сльози самі текли з його очей. Він забув, що не купив квіти для дружини та доньки, забув, що сьогодні свято. Ще встигне купити подарунки. А перед очима досі стояв заплаканий і безсилий дідусь із поламаною квіткою мімози…

Чому таке несправедливе життя: одні купаються в розкоші, а другі доживають старість упроголодь? Але головне, що є на світі такі почуття, коли гілочка мімози дорожча за будь-який діамант.

Записала Леся ГАВРИЛЮК

 

У вас недостатньо прав для коментування.