Довгий сухоребрий Микола вже два тижні як «пішов у запій». Та що там два тижні? Ото, буває, «підзав’яже» з п’янством, побореться із ним, проклятим, день-другий. Та врешті-решт п’янство перемагає. Але Микола ніколи не визнавав поразки у нерівній боротьбі. Це для нього – невидимий повсякденний фронт, нга якому він завше у ролі полоненого в лапах «зеленого змія».
Рідні вже років зо три, як здалися. Тобто перестали боротися з Миколиним п’янством. Отак і живуть в контрах. І дружина в контрах, і літня мати в контрах. А за дітей і мови нема. Навіть до уваги не беруть той факт, що батько є. Він фактично є, але його стараються не помічати.
А він ходить ото, як «тінь батька Гамлета», до генделика, котрий у простонародді шикарно прозвали «павільйоном», і потім до тапчана, якого спеціально для нього поставили у сяк-так облаштованій літній кухні. Як облаштував, так і живе. Вже декілька років основним місце Миколиної сімейної прописки є літня кухня. А що? Він до «павільйонна» як на роботу ходить. Пунктуальний, кожного ранку о восьмій, як штик.
Пенсію отримує, та діти на його багатство не претендують. Давно свої сім’ї мають. П’є, поки гроші є, друзів пригощає. Коли «сідає на мілину», друзі пригощають його.
Одного разу поталанило напитися на дурняк, то від жадібності так набрався, що, не розрахувавши свою потужність, не дотягнув до тапчана і як «Боїнг» рухнув акурат біля Піратової будки.
Як на зло, вітер нагнав із півдня грозову хмару. Почалася злива. Пірат намагався зрозуміти, чому господар за такої погоди не йде у свою будку, і почав жалісно цяхліти… Тим часом повернулася з поля дружина. Вгледівши чоловіка, який лежав посеред калюжі, переконалася, що живий, – і пішла до хати.
За законом Ісака Ньютона, тіло, занурене в рідину якщо через півгодини випливе, значить воно не втопилося.
Через деякий час злива вщухла.
Пірат в ступорі почав обнюхувати хазяїна, намагаючись зрозуміти: скільки ж дециметрів кубічних дешевого портвейну марки «три сокири» піниться зараз жилами хазяїна по всій його довгій, сухоребрій периферії?
У хвіртці із кийком в руках з’явилася мати Миколи.
Пірат, вгледівши кия, поспіхом поліз в будку (щоб не сталося лихого).
Стара ткнула кийком у Миколину спину, на що почула нецензурну лайку, від якої у Пірата на загривку дибки встала шерсть і заплющилися очі. Будити не стала. Пішла своєю дорогою, щоб не псувати і без того зіпсовану нервову систему.
Пройшло ще трохи часу. Микола повільно почав виходити з «коми». Свідомість частково почала повертатися, але у «боїнга» не повертався фюзеляж. Шасі так і зовсім відмовило. Намертво.
Пірат, побачивши що тіло хазяїна почало рухатися, завив від радості.
Аж тут у двір залітає «АН» – рідний брат Миколи. Він, правда, сьогодні «заправився пальним» не дуже. Можна сказати, на півбака.
Побачивши брата, упав біля нього на коліна, від чого калюжа, на погляд Пірата, стала ще ширшою.
– Браток, чуєш, братику?
Бац!.. І темрява. Це Микола не зразу зрозумів, хто насмілився порушити його сон. Точним попаданням зацідив братові поміж очей. Той від несподіванки мало не плакав. Поспівчував, називається.
– Ну, то й лежи тут, чорт з тобою, – ображено махнув рукою, витираючи червоні рівчаки під носом.
Після цього геройського вчинку, зіп’явшись на ноги як гусеня, яке щойно вилупилося з яйця, Микола взяв курс на літню кухню, похитуючись як стільникова антена.
Пірат, хвилюючись не по-собачи, робив ставки: пустять хазяїна в «будку» у такому вигляді чи ні. Микола, перечепившись через собачу миску, ще раз «веслом» піднявши фюзеляж, пірнув у калюжу. Калюжа наче вчепилася в чоловіка. Вона просочилася у светр з розтягнутими на шість розмірів рукавами, і назвою фірми «БОСС» на грудях. В чунях бридко чавкала грязюка…
Господар і не здогадувався, що на думку Пірата, у нього – вибране ним самим, собаче життя.
Олександра СТРІЛА.
с. Степангород.
< Попередня | Наступна > |
---|