HomeНевидумані історіїЖитіє наше...Вулиця Вогняного Змія

Вулиця Вогняного Змія

( 0 Votes )

…Поріг кабінету переступили молоді люди. По одягу і капроновій хустиночці на голові у молодої жіночки роблю висновок: віруючі. Йому 24 роки, їй – 23. Мають власний дім, дітей. Прийшли за допомогою, бо в домі «чудні речі» творяться. Дім купили недавно. Зробили дорогий ремонт і все було добре. Чоловік на заробітки не їздить. Заробляє технікою на місці.

 За їх словами, дива почалися з дружиною. Коли вона лягає в ліжко, щось невидиме на неї навалюється і починається вовтузіння. Спочатку таке траплялося, коли в кімнаті темно і нікого нема, а потім – і в присутності чоловіка. Дружина кричить: «Рятуй!», і муж на свої очі бачить, як його жінку на дивані підкидає. І це при включеному електричному світлі!

Розпитала молоду пару скільки часу одружені, коли приймали водне хрещення і коли придбали дім. Мужчина в третьому поколінні віруючий, ходить у громаду, дружина – в другому. Заміж вийшла чесною. Чоловікові вірна і його любить.

Те, що розповіли новоприбулі, великою дивиною не було. Бо десь місяць тому назад з цієї вулиці цього ж села вже приїжджала жінка на ім’я Зоя. Ось її розповідь.

– Мені 67 років, і про секс вже давно не думаю. Ходжу до церкви, співаю в хорі. А оце недавно до мене Щось занадилося. Тільки ляжу спати, ще молитви до кінця не прочитаю, як Хтось, наче мужчина, починає зі мною «жити». Відчуваю як у молодості. Приємно. А потім по кімнаті запах сірки іде. Як вчителя хімії, мене це насторожило. Подумала: «Я ж була така безбожниця. То мене Сили Небесні так перевіряють на вірність». Як не дивно, зміни в мені помітила сусідка та невістка. Про все це я розповіла своїй сестрі. Вона до вас і направила…

…Галина, 1959 року народження (живе через три хати). Уродженка Пермської області. Три місяці тому у неї помер чоловік. Місцевий. Обоє атеїсти. Розповідає:

– Умєр Ніколай. Я лягла спать. А всьо думаю, куда он дєнєжку за тєльонка спрятал. Так бистро умєр, нічєго нє сказал. І вот слишу – кто-то по комнатє бродіт. Я при своєй памяті – двєрь на засов закрила. Поворачиваюсь. Ніколай стоїт. Понімаю, что он умєр, но єго хочу. І про дєньгі забила. Стал он ко мнє, как к дєвкє, каждую ночь приходіть. Я платок черний сняла і вибросіла. Коль так пошло – і пєчалі нєту. Сосєдкі нєладноє запрімєтілі. Началі ко мнє на вечорніци ходіть і сидєть за полночь. Пусть Марія дальше раскажет.

– Помітили ми, що Галіна замість того, щоб жалобу по чоловікові носити, чорну хустку зняла. Вона, бачте, ні в що не вірить. То ходила така, як копиця, а то висохла на граблі. Ми з Валею подумали, що когось вона приймає. Підійшли під вікно її спальні, чуємо, вона стогне, ніби любов’ю займається. «От людина, – каже Валя, – ще чоловікові ноги не захололи, а вона вже в постіль другого привела. Давай дослідимо, хто до Галіни ходить?» Стояли ми там, стояли. Хоч ніч і тепла, але змерзли. Вже от-от почало світати, як з форточки її спальні полетіли надвір іскри. І то таким хвостом вогняним, як хтось їх сипонув. Ми ще постояли. Вже треба було йти корови доїти. Так ми і не вгледіли, хто в неї ночує. А як сиділи на лавочці, почали її ганити. То вона нам спересердя кинула: «Чужих мужиков у мєня нєту. Ніколай ко мнє приходіт…»

Ми й отуманіли. Тітка Федора з місця схопилася,як це почула і давай кричати: «Ти що, здуріла? Біди тобі мало? Це ж лихий до тебе ходить! Біжи до батюшки, іди по людях, шукай раду, інакше пропадеш!!!»

 


 

Розповідає Ніна, медик, 1962 року народження.

– Я розведена. Двох студентів маю. Дітей учу сама. Син на бюджетній формі, донька – на платному. Щоб витягнути, продала в Кузнецовську квартиру, а на цій вулиці купила он той будинок. Як віддавала останні гроші, хазяйка на мене так єхидно подивилася, що мені аж недобре стало. Я подумала, що дуже малу ціну по сьогоднішнім міркам вона запросила. Але їй видніше. Що сказала, те я й дала. На прощання та хазяйка кинула: «Продаю Вам, Ніно, від щирого серця все, що в цій хаті є». Правда, деякі меблі мені вона таки залишила.

Ось я навела порядок, діти приїхали на новосілля. Я задоволена. Схвалили мій крок, бо після покупки у нас ще долари лишилися і на дрова, і щоб свердловину на воду пробити. Все було нормально. Але в мене тиск скаче. І в місті, і в селі я сплю з відкритою кватиркою.

Аж вночі, коли ще і не сон, і не дрімота, засяяло у хаті. Думаю: «Якась машина фарами провела, а звуку не чути». І тільки хотіла піднятися та підійти до вікна побачити, хто це серед ночі блимає, як мене дужі волохаті руки схопили в обійми і кинули впоперек ліжка. У медінституті я вчила прийоми самооборони і, вирвавши свою праву руку, потягнула її до підборіддя кривдника. І що ж відчула? Повсюди на обличчі (чи морді) – шерсть.

Як матеріалістка, в думках прикинула: хтось із робочих, що мені ремонт допомагали робити, захотів поглузувати. Одягнув навиворіт кожуха і хоче налякати. Я не проти мужчини. Та не таким способом домагатися. Вирішила відтягнути його за вухо. А він мене тисне і тисне. Здається, кістки тріщать. Вже відчуваю його всередині. Хватаю за вухо. А воно… свиняче!

Я злякалася, серйозно.

Повернулася набік і з словами: «Господи, спаси!» відкинула насильника. Включила світло – а нікого нема!

Я до дверей – мною ж замикані. Я до вхідних дверей. Ті на крючок великий закриті.

Боженьку, такого страху я ще не знала. До ранку світло не вимикала і не спала. Покликала нашого священика. Він приїхав і висвятив дім. Але таке в хаті робилося під час молитви... Всі вікна і двері закриті, а вітер по кімнатах гуляє, немов протяги. Батюшка сказав поміняти житло. Місце якесь небезпечне….

І це не всі історії, що сталися на одному кутку-вуличці. Сама їхати до молодої пари я не посміла. Попросила родича-священика, колишнього дільничного інспектора міліції по цьому кусту, взяли з собою і майстра по біолокації, що копає колодязі. І поїхали перевіряти казку про Вогняного змія. Так-так, в українському народному фольклорі є перекази, в яких змій літав ночами до молодиць, занапащаючи їх. Можна вважати подібні фантазії лише казками, але ми їхали шукати їх матеріалістичне підґрунтя.

У нашому арсеналі – великий магніт, хрещенська вода, стрітенська свічка та груба свіча Чистого четверга, ікони Кіпріяна і Августини, Іверська, Спасителя та Архистратига Михаїла, Божої Матері Казанської – всі на весь зріст. В кожного з нас на грудях і шиї – хрестики. Також взяли лозу і графітовий олівець, до якого прив’язали нитку з голкою-циганкою.

З колишнім дільничним удвох заходимо до молодої родини. Голка на нитці крутилася так, наче пропелер. Лоза показала, що ґрунтові води дуже близько підійшли до поверхні землі. А магніт спричинив такий резонанс, що кришталеві чаші, які ввібрали негатив, розтріскалися на дрібнісінькі друзки і в серванті від них залишилися дві купки скла. Нейтралізувати цю геопатогенну зону (а це була саме вона) вдалося таким способом. Вилили в тому місці свячену воду і залишили магніт. Господарям порадили (хоч вони в таке і не вірують) більше споживати часнику і назбирати дітям каштанів, щоб завжди були у домі.

Складніше боротися із Вогняним Змієм, який за повір’ям, прилітає до жінок і дівиць у вигляді мужчини, займається з ними любов’ю і забирає сили та енергію. Наука знає таку нечисту силу, як або торсіонні поля: це негативна енергетика, здатна, за деякими припущеннями, навіть  матеріалізуватися.

З пригірка пішли ще далі вниз. В одному з домів священик порадив заново висвятити забудову.

А в Галіни поступили так. Їй на голову оділи вінка і зробили з неї молоду. Опівночі її Ніколай явився. Питає її, куди вона зібралася. Вона у відповідь:

– Заміж іду.

– За кого? – питає.

– За рідного брата…

– Може таке бути, – відповідає Ніколай.

На другу ніч повторилося теж саме, тільки Галіна сказала, що за батька рідного заміж іде. На третю ніч діалог продовжився тим, що жінка сказала, що вона за собаку заміж виходить. Небіжчик здивувався і перепитав:

– Де хто таке бачив, щоб жінка за собаку заміж йшла?

І тоді Галіна випалила:

– А хто бачив, щоб мертвий до живої ходив?

То її як ударило – аж вікна забряжчали! З тих пір втихомирився куток. Кожну із хат самі жінки при заході сонця обійшли хати тричі з молитвами Отче Наш, псалмами 50 та 90 і обсипали їх свяченим маком. Причину мої попутники пояснили так. Раніше тут було непрохідне болото. Багато худоби загинуло в тому гиблому місці. Та після війни пройшла меліорація, землі осушили, колгосп побудував нову вулицю. Але з місцевих там жити ніхто не бажав. Одні жалілися, що дім із силікатної цегли мокріє і холодний – і переїжджали, інші – що худоба не ведеться і діти хворіють. А на паралельній вулиці, через хату, всі чоловіки повмирали…

А на тому кутку, де гепатогенна зона, ще прокопали в кінці сотей канаву, щоб вода збігала і не застоювалася. І це допомогло. Жінкам помогло й випікання хліба. Свіжі буханці, занесені в кімнати, виганяють нечисть. Сприяла оздоровленню атмосфери на кутку і посадка саджанців каштанів та диких груш.

А по якомусь часі ще одна жіночка з того села, Марія, розповіла, що вже її чоловіка ніщо не водить. Бо вийшов він якось із хати, – призналася, – зайшов у клуню, взяв корові сіна, виходить надвір… і заблудилася на власному подвір’ї. Таке сталося, що стоїть і не розуміє, де він. Чоловік горілки не п’є, господар хороший. Подумав, щось з головою. Стояв посеред двору, аж поки Марія з хати не вийшла і за рукав у дім завела…


Записала Галина Тєтєнєва 

 

У вас недостатньо прав для коментування.