Три брати

( 0 Votes )

«Як гарно цвітуть абрикоси в моєму садку цього річ! Чи то так було й завжди? А я просто не помічав цієї божественної краси, чи просто не цінував в житті таких простих, на перший погляд речей. А як гарно пливуть в небі пухкі хмаринки… який прекрасний весь білий світ! Особливо коли ти це все бачиш своїми очима. Я ж усе це міг бачити вдосталь усе своє прожите життя, але ніколи воно не було для мене таке дороге таке прекрасне це бачення.

А виявляється для щастя так мало потрібно… невже все своє минуле життя я був так близько біля його справжнього і лише тепер зрозумів у чому сенс життя.  Спасибі тобі, брате! Коли б не ти, то я рахував би своє життя марно прожитим» – сказав Микола.

Було у батьків троє синів. Найстарший Сергій, середній Микола, а менший Олег. Коли були малими жили дружно. Старші опікували меншого. І навіть коли потрібно було б батькам дати прочуханки Олегу, брати ставали на захист малого. Згодом малий Олег став зовсім неслухняним хлопчиком, але мама, здавалося, любила його найбільш за інших дітей і знову малому все сходило з рук.

Напевно саме це й стало в майбутньому причиною ненависті і ворожнечі між братами.

Багато різних чвар відбулося в цій родині. Усіх вони й самі не пригадають. Але поки були живі батьки, то ще ніби була й родина, а коли поховали матір і Олег пішов до армії, не стало й батька. Повернувся він  додому, а брати в рідний дім не пускають. Була ще в їхньому селі хатина дідуся з бабусею, але на неї заявив свої права старший брат Сергій. Не довго думаючи Олег покинув рідну сторону та й поїхав до свого товариша по службі.

Всякого довелося стерпіти і пережити на чужині Олегу. Але, як то кажуть, біда навчить, як на світі жить. І згодом у нього з’явилася нова родина – батьки нареченої прийняли Олега, як сина. Тому він старався з усіх сил домогтися у цьому житті всього, що може людина. Доля не поскупилася для Олега гарною нагородою, адже за декілька років він мав свій невеликий автомобільний бізнес, гарну хатину, хорошу дружину і двох маленьких бешкетників хлопчиків-близнюків.

Часто дивлячись на своїх синів Олег згадував братів. Він ніколи про них не забував, бо весь цей час відправляв їм вітальні листівки до свят, але так жодного разу й не отримав відповіді, або хоча б таку ж листівку з привітанням.

Літа летять мов тополиний пух. Саме так вони пролетіли для Олега. Виросли його сини - голуб’ята. Уже й міряться вилетіти з рідного гніздечка та звити свої. Але не дає спокою Олегу одна думка: як там його рідна сторона, як брати поживають. Невже і зараз вони не схочуть зустрітися з ним? Адже вони не вороги, а рідні люди. Уже давно він має намір поїхати в своє рідне село. Як там все складеться – це вже не важливо. Головне поїхати і хоча б побачити їх. Йому ж нічого від них не треба і він не тримає ніяких образ на братів.

Олег ніколи не думав, що так сильно буде калатати його серце, коли він побачить рідне подвір’я, котре зовсім уже не схоже на колишнє. Але ця тиша і теплий весняний подих робили щось неймовірне з його душею. Та ще й під груди підступив страх, котрий боляче здавлював усе нутро. Бо коли він дивився на все довкола будинку, йому здавалось, що ніби тут уже деякий час ніхто не живе. Віяло пусткою. Олег зайшов до дверей, постукав і коли почув відповідь, йому стало легше. Відчинивши двері він побачив брата, котрий у якійсь дивній позі сидів на дивані. Олег стояв на порозі і пильно розглядав Миколу. Секундна мовчанка брата здалась йому вічністю, невже він мене не впізнав.

-- Хто прийшов? – запитав Микола.

-- Це я, Олег, твій брат.

Микола дивився такими холодними очима десь повз брата, що Олегові стало не по собі.

-- Олег… Олег…

-- Невже ти мене не впізнав?

-- Можливо і впізнав би, коли б міг тебе бачити …

Лише зараз Олег зрозумів, що криється в цьому погляді, Микола осліп і нічого не бачить. Кинувся Олег в обійми до рідного брата, а той геть зайшовся сльозами.

Чому ж я так довго відволікав з цією поїздкою до рідного села картав себе в ті хвилини Олег. Виявляється мене тут чекали…

Тоді давно, коли Олег покинув рідну домівку, брати одружилися і почали хазяйнувати. Жили не погано, дружили сім’ями. У старшого Сергія народилось дві доньки, а у Миколи одна донька. Згодом Сергій теж почав займатися бізнесом і взяв дружину Миколи до себе бухгалтером. Усе було добре, поки одного разу Микола не застав «на гарячому» свою дружину з братом. Тоді усе село насміхалося над Миколою. А дружина одного прекрасного дня зібрала свої речі і тихенько подалася на всі чотири сторони, залишивши Миколі доньку. Сергій після цієї прикрої історії продав будинок у селі і переїхав з сім’єю жити до міста. Микола ні слова не сказав брату про те, що сталося, але Сергій перестав спілкуватися з ним.

Так Микола і жив з донькою. Через декілька років приїхала його дружина і попросила розлучення. У неї виявляється була уже нова сім’я в Італії й донька її не дуже цікавила. Микола часто згадував брата Олега, але почувався винним перед ним, тому й не міг знайти в собі силу волі відновити спілкування. Саме за це його доля дуже нещадно покарала. Не тим, що він осліп.

Головним в житті Миколи була його донька. Він виховав її сам, дав освіту і надіявся дожити свій вік коло неї. До весілля теж ретельно підготувалися, все хотів, щоб було не гірше, як у людей. Вони навіть її маму запросили, але вона чомусь не приїхала. У день весілля молоді повертались із сусіднього села з вінчання автомобілем. По дорозі сталася аварія і Миколина єдина дитина загинула в ній, а наречений залишився інвалідом. Горе батька словами передати не можливо, а мати і на похорон не приїхала…

Згодом Микола почав сліпнути і довелося кинути працювати й жити на пенсію. У місті лікарні сказали, що потрібна термінова операція, яка коштує багато грошей, бо далі зовсім осліпне. Саме в той день він зустрів свого старшого брата Сергія. Вислухавши Миколу брат відмовив у будь-якій допомозі. Лише звинуватив його і  колишню дружину в усіх бідах, що лягли на плечі Миколи. Мовляв, був би розумний, то пробачив би своїй дружині і все було б гаразд. І навіть ні одним словом не обмовився, що саме він став головною причиною у братових нещастях.

Майже рік після того ще Микола трохи бачив. А вже з початку весни прогноз лікарів почав справджуватися. Допомоги чекати не було від кого, та й життя все одно втратило будь-який сенс. Лише сусіди, молода сімейна пара і подруга його доньки допомагали Миколі. О так і каратав свої дні Микола. Іноді хотілось вити по-звірячому від такого життя, а іноді згадуючи все він тисячу разів переписував в умі своє життя за новим сценарієм, шукаючи сходинку, на якій спіткнувся. Ніби всі їх можна було б виправити, лише одна сходинка, на котрій спіткнулась молода доля його доньки ніяк не піддавалась. Вона була рівна і гладка, але тільки ступивши на неї – переверталась. Саме її ніяк не можливо ні справити, ні обійти, адже вона не давала ніяких негативних ознак про себе…

Олегова сім’я тепер стала й Миколиною. Дивно, але один із хлопців-близнюків так схожий по характеру на дядька. Це і радує Миколу і водночас тривожить, та він прикладе всі свої сили, щоб племінник не помилився у такій важкій задачі – житті. Олег  оплатив операцію брата і Микола уже бачить. Сьогодні Олег з Миколою повертаються у своє рідне село великим сімейством. Дружина і діти Олега вперше побувають на Батьківщині свого чоловіка і батька. А ще у них головна задача зустрітися з Сергієм і не просто зустрітися, а спробувати об’єднати родину в одне ціле. Не зважаючи на минуле, не зважаючи ні на що. Життя таке швидкоплинне і гріх його тратити на образи, втрачаючи цим самим повноцінні і прекрасні його хвилини. Вони впевнені, для цього потрібно не багато лише зробити перший крок і це буде правильний крок, адже ця сходинка уже виправлена давно…

Леся ГАВРИЛЮК     

 

У вас недостатньо прав для коментування.