Генеральна сповідь

( 0 Votes )

– У наш дім зайшла сусідка Ліда. А в мене якраз гості, мої старшокласники. Говорили про ЗНО, про випускний. Хто в що одягатиметься. І як останній день провести так у школі, щоб він незабутнім став, – розповідає якось напружено Наталія Іванівна. – І тут сусідка складає руки на грудях і каже: «Пробач мені, Наталко (подружку чи рівню знайшла?!), пробач. Коли ти возила дітей в санаторій, я з твоїм чоловіком спала…» І почала, як по писаному, розповідати коли це було, як і де, і як вона в нашому домі господарювала, прибирала (я ж все перед дорогою попрала, перемила і на два тижні наготувала страв!).

 Чоловік втік у кімнату. Мені стало гірко і так недобре, що я присіла й оніміла. Повірте: не знала, що робити і що казати. Мої юні гості один за одним швиденько піднялися і пішли. Хтось у дверях крикнув: «Наталю Іванівно, женіть її в шию! Це ж сука, а не людина! Вона ще прощення просить!..»

Що було потім, краще не переказувати. Наталія Іванівна не з’ясовувала стосунки з чоловіком. Вона закрилася в кімнаті і довго плакала. Жінка дуже переживала, що діти розкажуть почуте по селі, що скажуть завтра сусіди, колеги по роботі. Та діти виявилися найрозумнішими. Ніхто і словом не обмовився про те, що почув у чужій хаті. Муж Наталі Іванівни інтересу для села теж не представляв: то він їздив на заробітки і там довго був, то повертався до дружини і дітей. Вона йому завжди «прощала». А він на цьому конику їхав… На цей раз став на коліна і твердив, «що це було тільки разочок і то по п’янці».

В понеділок з тривогою Наталя Іванівна йшла на роботу. Біля магазину стояли жінки і кума. Кума покликала підійти, і розповіла «комедію», як Ліда зайшла до Галини, далі – до колишньої головихи та тітки Мирослави. В кожної із жінок просила «прощення», бо вона йде на «генеральну сповідь», і всім розповідала про свою грішну любов з їх чоловіками.

Ця «праведниця» набралася нахабства і засунулася до баби Ольки, і давай в тої пробачення і прощення просити, описуючи в подробицях, як колись «з її дідом спала, коли його 70-річчя святкували» ( от і запроси таку гадину в хату!)

Діда село підняло на сміх, почали й молоді підколювати. Він ходив з високо піднятою головою до обіду, а до вечора – від магазину до автобусної зупинки, бо баба Олька його в хату не пустила. Син і дочка нагнівалися. Але куток гуде – село сміється. Всі жінки сердиті. В кожній хаті – допит: «Може, й ти до тієї … ходив? Може, завтра з церкви ще й до нас в хату ввалиться – «прощення» просити? То я так напрошу, що мало вам не буде!»

Це не всі гріхи, які обнародувала про себе жінка. Вона ще розповіла, як із сестриним чоловіком у молодої сім’ї віруючих, що почали будувалися, покрали дошки.

Виплив наверх і той факт, що вони з Іваном спіймали породистого півня сусідки через чотири хати, зарубали, обпатрали, зварили і з’їли. А «півняча хазяйка» все село страхнула і в покражі дорогого півня звинуватила сусіда, що живе під боком. А він і душею не винен.

Ця «праведна» пані не лише в одному селі «прощення» просила. Вона поїхала до сестри і там рідню пересварила. Більшість людей перемовчали, хто ж стане з хати таке сміття викидати. Та й тема якась слизька і неприємна…

І ось дзвонить одна жінка й повідомляє, що Ліда «здала у сусідній церкві генеральну сповідь». І де ви, думаєте, вона тепер? У віруючі поїхала поступати!

– Хай їде, – відповідаю. – Там зустрінеться з тими, у кого дошки крала. Хай ще й там покається.

– Що ви кажете! Кому такі «каяття» і «прощення» треба?

– Але ж зараз у вашому селі тихо?

– Тихо. І всі роблять вигляд, що нічого не сталося, мовчать. Бо згадаєш – і до тебе таке чудо в хату ввалиться, хай Бог не доводить. Розумієте, Ліда весь світ нам перевернула. Всі, хто до мене звернувся із словами «Може, я вас обідила, чи слово не так про вас сказала, простіть» в мене одразу викликають підозру. Як ти нічого не маєш за душею, то чого просиш прощення? Розумію і знаю, що треба сказати «Хай Бог прощає», але ще думаю. Думаю: кому такі відкриті сповіді і прощення треба?

– Що сказати? Кожен по-своєму розуміє настанову «Ізвєді із тємніци душу свою». Всякі є і всякі треба. Для нас всіх – урок

– То не урок, то «шкільний курс» – вік живи і вік учись.

– А може, гра на публіку і заробляння нових гріхів?..

Записала Г. ШТЕРН 

 

У вас недостатньо прав для коментування.