У Володимирець, в районну лікарню доставлена Валентина Ш. , 1958 року народження, з села Кідри з укусом невідомого походження. Жінка перебуває в стаціонарі. По Волинському телебаченні передали, що зафіксовано … укус ящірки. І він виявився, хоча і заперечує зоологія, отруйним.
Наука доводить , що сліпа веретільниця,( золотиста ящірка без лапок, занесена у Червону книгу природи Євразії) є неотруйною. В нас на Поліссі її називають слименем і стверджують, що від укусу слименя, як і від болотяної гадюки, спасіння нема.
Минулий 2012- й рік дивував жителів району небаченим нашестям плазунів у села і містечка. Це пояснювалося тим, що стояло спекотне літо і плазуни шукали вологу і тінь. Як пояснити «захоплення території» в населених пунктах біля магазинів, школи, де найбільше отаборилося вужів та ящірок. Навіть , враховуючи те, що ці плазуни санітари і корисні для людини, бо виловлюють мишиних, люди «змій» недолюблюють їх. Бо як може повести себе бабуся, зайшовши в свою квартиру по вулиці Чкалова ( центр Володимирця) і побачити внучку, що стоїть високо на спинці дивана, а на підлозі хазяйнує великий …вуж ?
У весняний день житель райцентру Сергій Ісакович, що мешкає по вулиці Грушевського, виводив із хліва коня. Коли дивиться: виходить кінь, а за ним виповзає великих розмірів вуж.
Плазуни—вужі, гадюки, ящірки, не дивина для мешканців, що проживають біля молокозаводу. Там про це гаддя кіно знімати можна. А ось жабу, розміром як, 2-х літрова банка, варто було б не вбивати, а відправити в Академію наук.
Можна сказати, що плазуни водяться там, де багато зілля і не кошена трава. Але як пояснити той факт, що на голому асфальті, в голому полі на новій вулиці колишнього Аеродрому, цілий виводок вужів угледіла Надія М. Було це під вечір. Босоніж пішла вона поливати капусту і помідори. Полила. Захотілося жінці подивитися чи є вже огірочки. Підбирає огудиння, вибирає огірки,коли «холодна огудина» поповзла з рук. Глянула і з криком вискочила з грядки: огудина-вуж впав на клубок вуженят і вони заворушилися.
Розповідає водій самоскида:
--- Робили ми на вивозці щебеню. Три машини. Я, як старший, забрав у хлопців «тормозки», щоб разом пообідати. Вони поїхали ще завантажуватися, а я «гружоний» з’їхав з траси, поставив машину і приліг в її холодочку. Коли чую: колесо моє шипить. З пересердя вголос недобре подумав:»Людям обід, а ти колесо «бортіруй».Думаю, вже не буду вставати, хай-но хлопці під’їдуть… Коли чую і переднє колесо сичить. А-то що за біда? Де міг аж два колеса пробити? Тільки-но почав підніматися, як переді мною зашипіло. Як я глянув, то охолов. Довкіл мене з десяток гадюк, і всі різні: і риженькі, і темні, і темно - коричневі. Мене аж странуло. Вскочив в кабіну, завів машину і на трасу. З тиждень ті гадюки перед очима стояли.
Ходять у нашому краї перекази про зміїв. То той, то інший бачив ЩОСЬ ТАКЕ бачив, що його злякало. Живе байка і про Цар-вужа, і про Велику гадину. І в кожному селі стрінете співрозмовника, який повідає свою історію зустрічі з повзучими істотами. Та я розкажу свою. Моєму батькові було 14 років. Він працював у білогвардійського генерала Козела, який мав маєток між Чаквою і Нетребою. У нього була велика бібліотека, колекція картин, багато вишуканої і дорогої зброї, речі “царського вжитку”.. Жив він сам, з наймитами. У нього були дуже гарні корови і коні. Мого батька він любив, і часто давав дарунки та відпускав додому у село Новаки. А було це на Спління. Проситься Арсен:” Відпустіть та відпустіть додому”, а генерал – ні в яку.
---Завтра підеш, -- каже, --сьогодні не можна…
--- Мені треба сьогодні…
---Сьогодні по лісі не ходять, не наш день,-- твердить генерал.
Та Арсень стоїть на своєму. І таки впросив та й побіг додому. Коли він перетнув колійку і дійшов до меж помістя Раковського, щось у кущах зашуміло, зашаруділо, а потім і засвистіло. І тут, на дорогу перед хлопцем виповзає небачена досі сиво-голуба, з такою лускою як у риби, зміюка. Голова у неї, як добрий кулак, а сама товщиною, як рука. Де –не- де на ній, стирчать волосинки, мов вуса у кота. А на голові, наче в півня гребінь, то таких два гребені, як корона, там, де мають бути брови. Тільки ці гребені, жовто-гарячого кольору. До півметра піднялася ця змія над землею, туди-сюди голову повертає і повзе. Арсень занімів з переляку. Він добре знав ліс, бо при лісі виріс. А такого довгого вужа чи полоза—видів вперше. А змія повзла і повзла. Видно, досить довгою була. Пройшли літа, і хоч він був комуністом, на рокові свята, такі як Здвиження, Спління, навесні Руф та 12 червня --- ніколи сам в ліс не ходив і нас не пускав.
Розповідав, що бачив, як гадюка народжувала своїх дитинчат, зачепившись за гілля. Останніх, хто не встиг утекти, хватала і сама їх їла.
У Зеленому, як їхати через Татарський бродок, жила довга і чорна гадюка. Розповідала жителька цього села Уляна Г., що та гадина довго до людей скакала. То того налякала, то перед конем вискочить. То виповзала і чатувала, на тих, хто буде іти. Особливо не любила дітей. Скрутиться як пружина, і скаче-летить. Казали, що вона сторожує там татарські скарби. Іншої дороги не було, щоб той бродок обминути, хоч –не- хоч, а лише через цю грязь перебратися мусиш. Старші люди переводили дітей на ту сторону. Але якось одного разу йшла тітка Думна Гаврилюк із сусідськими і своїми дітьми по ягоди. І мала та тітка при собі таку паличку: на кінці роздвоєну, невеличким колочком. І та гадина блискавкою вискочила перед дітьми. Тітка Думна не розгубилася, не довго думаючи, зібрала дітей в купку, а сама, схопила дубчика та свою палку і давай із змією воювати. Діти стояли на рудку, все це бачили, кричали і пищали. Тітка Думна теж на гадюку всякого видумляла, кричала, що, як вона її вб”є --то сорок гріхів проститься. Жінка таки перемогла зміюку. Убила і розірвала. То ті шматочки ще до заходу сонця самі по собі скакали і ворушилися..
Розповідала мені моя мачуха Наталка Жало, що її батьки служили у пана Макса Шольца, котрий мав маєток там, де було старе Воронківське лісництво. У нього робили люди із Половель, Зелениці, Андруги, Воронок, Радижева, Печонок, Добрині (було таке село між Воронками і Хиночами).
--- Та от цей пан …кормив гадюк, вужів, все, що повзає,--розповідає Наталя Семенівна.— Отак як ми запарюємо комбікорм свиням, так моя мати, ще були люди, запарювали муку, викидали в такі довгі коритця. Пан виходить, свистить. Ми вже знали, що всяке буде повзти, то вилазили на стовпчики, дерева і ще на щось високе. А вужаки, всяке гаддя приповзає, понаїдаються, і поперевалюються, їм так добре. Були такі, що билися між собою, одне одного від корита відганяло. То пан Шольц на них сварився і вони його слухалися.
А одного разу привезли до нього із Зарічненського району таку дівчину, як гору, опухлу. Лежить вона на возу, гарна така. А коса у неї довга – довга, як прач, ще й із воза спускається. Вийшов пан, оглянув дівчину, щось там побаяв і зробив, а потім каже:” Ви ще добре справилися. Як би сонце сіло – її вже не було б. Сказати, Вам хто це зробив? Приходили до Вас свати, а Ви їм відмовили. То вони “вужа” наслали, щоб “як не нам, то й не вам, і нікому.” Я вам зараз його покажу.”
Свиснув пан і почало гаддя збиратися. А ми на стовпчиках сидимо, за цим всім наглядаємо. Що ж то далі буде? Всі плазуни до коритця позбиралися. І ось останнім повзе. Вуж. І Пан давай на нього всякого сваритися. Батіжком по землі б”є і ганить вужа:” Як ти посмів поганих людей послухати ! Що це ти натворив?” І тим батіжком, раз по землі, два -- по вужу. А вуж скрутився в калачик, голову виставив, наче визнає, що винний.Пан Шольц був сильним знахарем і обдарованою та цивілізованою людиною. Його дружина—англічанка, народила йому два сини. Шольць першим проклав тверду дорогу до своїх володінь. Першим він мав радіо, бінокля, робив людям уколи, дивився і досліджував птахів і плазунів. Перед 1939 роком купив автомобіль і ним їздив аж до Сарн. Коли прийшли перші совєти, червоноармійці не знали, як керувати таким небаченим транспортом: запрягли коней і потягли «агліцкий автомобіль» на Володимирець.
Пройшли вже десятиліття, але розповідають лісничі, що там , де стояло старе Воронківське лісництво, де ще збереглися льохи, досі часто стрічається багато вужів і гадюк. Казали, що той Шольц з гаддя отруту брав і возив до фармацевтії. Якщо вірити працівникам лісу, то у нашому краї ще живе Евклідів полоз, є три види вужів. А болотяний вуж схожий на гадюку, єдине по чому можна відрізнити, це -- оранжеві дуги над бровами. Загалом, у світі є близько 2200 видів змій, із них лише –270 отруйних. На території України живе 14 видів змій, із них – десять отруйних. Як стверджує наука, вуж є неотруйним, і він не кусається.
В той же час, розповідали електрики РЕМу, як вони проводили “світло” на хуторах Застир”я. Зайшли в одну хату: діти на долівці сидять і з одної миски затірку з молоком їдять. Коли до них вужі повзуть… і в миску. ДІти ложками б”ють по лобу вужів, а вони все одно на запах молока лізуть.
У Володимирці, на Бурках, де Титькова хата стояла, то там вужі повзали і жили з людьми, як свійські тварини. Вуж мав “таку совість” забратися на канапу і вилягтися на попраній білизні перед вікном, щоб на нього сонце било. Або виповзе на ту колоду, на якій баба дрова рубала. Господарі тримали корову, то молоко наливали собаці, коту і ще … вужику. Одного разу господиня пішла в льох, там старі гумові чоботи стояли. Коли дивиться, а один чобіт, повен білих шариків. То вужиха яєць наклала. Переважно, вужі відкладають яйця в розорах і на смітниках. Хазяйка взяла ті чоботи і винесла, а вужачі яйця поскидала в кучку. Коли приходить знову в льох, дивититься, а у неї всі глечики і гладишки з молоком поперевернуті, на землі валяються. То вужі глечики з молоком поперевертали.
Найцікавіший випадок стався із колишнім міліціонером, який працював у лісі, і ні в що не вірив. Він так справно стеріг ліс, що міг при болоті лягти і заснути. Словом, нічого і нікого не боявся. А це було саме в червні. Олексій чатував одного браконьєра. І попав у лісок недалеко центральних очисних. Іде, під ноги не дивиться(він же хазяїн). Коли щось шурудить. Попереду шурудить. Ззаді –шурудить, З боків. Коли –глянь!—гадюк море!!! І всі одна за одною, як вінок, посплетені, поскручувалися. Лісник не розгубився, але й очам своїм не повірив:знав, що змії кублами збираються восени, коли ідуть на зиму спати. А тут … літо! Скажи , що попав в середину гадючого весілля , ніхто не повірить. А це й , справді, було зміїне весілля. Таке відбувається не часто, а раз на два-три роки. Не кожній людині вдається бачити гру цих мудрих плазунів, які виношують своє потомство довше людини. В такий час змії дуже небезпечні. Вони можуть утворювати декілька кіл. Потім ці кола все звужуються і звужуються. І там”обирається” самка-королева. Недарма, гадюк, у вирій відправив влучним словом народ. І що, цікаво: на такому Зміїному весіллі можна побачити найрізноманітнішого забарвлення гадюччя. І різних розмірів, і величин.
Ще розповідають і таку казку.
Ходив пан у ліс і збирав там змій, що з короною на голові. А дома наказував слугам готовити їжу із цих змій. Ці змії мали таку здатність, якщо їх поїсти, то людина починає розуміти мову рослини з рослиною, птаха з птахом. Пан підслухував ці розмови і записував. Одного разу за хазяїном пішов і слуга. Та почув розмову трав, і нерозумний хлопець розсміявся. Пан запитав його:”Чого ти смішся?”
--Нічого, так.
Тоді пан наказав слузі перекинутися через пеньок, після чого той перестав розуміти мову рослин і тварин. А від цього пана пішли травники, які потім стали знати про користь рослин.
По нашому району ходять чутки, що де-хто вже бачив гадючку із двома, а то, і трьома головами. З точки зору науки, така мутація можлива. Факти є: заспиртовані екземляри плазунів із-під Чорнобиля.
А щодо зміїних весіль, то з Ісакія, тобто, з 12 червня, по 12 липня змії “скоплюються” і, дійсно, ідуть поїздом на свої гуляння. Народ зібрав багато рецептів щодо відлякування повзучих. Наприклад, якщо папоротника чи листя ясеня покласти у взуття – змії втікають. Жене гадюк і мар”їн корінь. А корінь любистку і кінського щавлю допомагає витягнути отруту змії після укусу, так , як і квіти ожини та потовчений корінь медуниці.
На нашій території і Білорусії ще при Союзі, в Червону книгу природи були занесені й змії. Вже згадуваний , полоз Евкліда, веретільниці, три види ящірок, болотяна черепаха, гадюка чорна. Кожен із плазунів має свою нішу в природі і виконує визначену і незамінну роль. Плазуни є своєрідними санітарами. Вони є помічниками в сільському господарстві, так як поїдають багато слимаків, комах, саранчі. Не можна забувати і про те, що змії колись правили світом і їм належала мезозойська ера, яку називали віком ящерів.
Галина ТЄТЄНЄВА
< Попередня | Наступна > |
---|