Авторизація

HomeІсторія, дослідженняІсторія, дослідженняПравославні святині Володимиреччини та їх архітектурно-естетична цінність

Православні святині Володимиреччини та їх архітектурно-естетична цінність

( 2 Votes )

 Деревяні церкви Полісся – одне з найбільш яскравих та самобутніх явищ в історії українського церковного храмобудування. Особливості поліського краю відображалися і на  церковній архітектурі. В Україні та на її етнічних землях розташовано близько 3000 дерев'яних храмів, і вони є важливими духовними осередками та унікальними архітектурними пам'ятками. Більшість на сьогодні збережених дерев'яних церков на території України розташовані у її західній частині. Волинське Полісся завжди мало в храмовій архітектурі свій стиль.

 Архітектурна побудова православних дерев'яних храмів Полісся формувалась впродовж багатьох століть за певними канонічними традиціями, а саме із 3 частин: бабинець, нава та вівтар.   Кожну частину храму окремо називають зрубом. Храми, що складаються із трьох частин називають тридільними, трапляються  храми із 5 частин - п'ятидільні, і зберігся лише один дев'ятидільний храм із дев'ятьма зрубами. Для міцності та стійкості дерев'яної церкви її будували на кам'яних фундаментах. Трапляються окремі церкви, у фундамент яких вмуровували кам'яні  плити та старі кам'яні хрести. Поверх фундамента складають висушені колоди дуба або смереки однакової довжини та товщини. Більшість храмів поліської частини України є тридільними, рідше  трапляються п’ятидільні у плані. До XIX століття дзвінниці будувалися окремо від храмів. Пізніше їх стали приєднувати до основної будівлі храму з західної сторони. Квадратні зруби церкви при куполі зазвичай переходять у восьмикутну форму. Куполи у церквах можуть мати кілька верхів.  Колись церкви перекривали  дерев'яним гонтом, що забезпечує церкві теплозбереження та надає автентичності екстер'єру споруди. Таке покриття доводилось змінювати кожні  30-40 років для запобігання гниття та цвітіння деревини. Лише в середині XIX століття зявляються перші храми покриті жестю.

                Найбільш ранніми церквами на Полісі є двозрубні храми. Та найбільш поширеними серед найдавніших деревяних храмів Полісся в наш час є тризрубні церкви з одним центрально розташованим верхом. Кожна пам’ятка дерев’яної поліської архітектури вирізняється  cвоїм своєрідним стилем, що певною мірою показує вплив народного мистецтва на храмове. Деревяні храми кожного куточка Полісся відзначаються не лише принциповими  індивідуальними схемами, але й оздобленням інтер’єру. Аналізуючи історичні джерела деревяного храмового мистецтва, варто зазначити, що надзвичайно різноманітна палітра церков обумовлена не лише стандартизацією того чи іншого періоду, але й системою історичних факторів, закономірностями функціонування та розвитку народної культури вцілому.

                Дерев’яні церкви Володимиреччини  у своїй побудові були під впливом архітектурних традицій XIX століття, а це період домінування неоросійського стилю. В своїй більшості храми Володимиреччини відображають якраз  особливості цього стилю, хоча кожна з них має і свої оригінальні архітектурні рішення.

                Загалом, в межах Володимирецького району до наших часів збереглось вісім древніх церков. Сімз них побудовані з дерева і лише одна Свято-Миколаївська церква мурована зцегли:

1.       Свято-Миколаївська церква с. Стара Рафалівка 1783 р. (бувший костел, збудована з цегли);

2.       Свято-Успенська церква смт. Володимирець, 1894 р.;

 

3.       Свято-Миколаївська церква с. Городець, 1839 р.;

 

4.       Хресто-Воздвиженська церква с. Полиці, 1901 р.;

 

5.       Свято-Покровська церква с. Мульчиці, 1875 р.;

 

6.       Свято Михайлівська церква с. Озеро, 1892 р.;

 

7.       Свято-Миколаївська церква с. Воронки, 1888 р.;

 

8.       Церква святого Іоанна Богослова с. Острівці, 1867 р.

 

                Стилістично сім деревяних храмів, досліджених нами, можна поділити на два типи. Свято-Успенська церква смт. Володимирець, Хресто-Воздвиженська церква с. Полиці та Свято-Миколаївська церква с. Городець являють собою приклад п’ятизрубних храмів з прибудованими до їх західних сторін дзвінницями. При тому Городецька церква виділяється поміж інших прибудованими до домінуючої нави з західної сторони двома рівновисокими зрубами-дзвінницями. У південному з них розміщений вхід. З північної ж сторони Володимирецької церкви прибудований ще один вівтар на честь Покрови Божої Матері.

                Інші храми - Мульчицька церква, Воронківська, Озерецька та Острівецька – є прекрасним прикладом тризрубних церков. Усі храми Волинського Полісся фарбувалися  у традиційний голубий колір. На жаль, в наш час деякі храми після реконструкції зовні змінили  свій первозданний вид і колір.

                Окремо від інших храмів виділяється Свято-Миколаївська церква с. Стара Рафалівка. Вона єдина зі всіх храмів району має статус памятки архітектури державного рівня. І це не випадково, бо подібних йому (як по своїй архітектурі, так і по своєму внутрішньому убранству) немає не лише в районі, але й далеко за його межами.

                Свято-Миколаївський храм села Стара Рафалівка Володимирецького району є перехідним зразком від класицизму до барокової художньої архітектури. 

                Для класицистичної архітектури характерна орієнтація на античні тенденції, які проголошувалися ідеальними, класичними, гідними наслідування зразками. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична література.  Архітектура класицизму в Україні розповсюджується від 70-х рр ХVІІІ ст. У своїх кращих зразках мистецтво класицизму несло важливі естетичні і виховні функції. Урочиста простота будівель храмів, зовні ніби підпорядковані геометрії, несла в собі глибокі емоційні імпульси. 

                Важливим пластичним  елементом архітектурних споруд класицизму  стає портик, в той час як стіни ззовні і з середини членуються дрібними пілястрами і карнизами. В композиції цілого і деталей, обсягів і планів переважає симетрія.  Кольорове вирішення характеризується світлими пастельними тонами. Білий колір, як правило, служить для виявлення архітектурних елементів, що є символом активної тектоніки. Інтер'єр стає більш світлим, стриманим, при цьому проектувальники використовували єгипетські, грецькі або римські елементи та мотиви. Храми та монастирі несуть відбиток Античності і Відродження.  

                На одному з етапів розвитку класицизм дивним чином співіснував та переплітався зі стилем бароко. Особливо це відбилося в скульптурі, оздобленні інтерєрів, живопису, і, зокрема, в архітектурі.

                Оскільки в досліджуваній нами споруді Свято-Миколаївської церкви наявні риси барокової архітектури, то зупинимось на стильових особливостях і архітектурного бароко. Цей  напрям у мистецтві виник у XVII столітті, але особливо проявився у  XVIII столітті.   

                 У XVII столітті повсюдно починається будівництво церков, православних монастирів, будинків козацької старшини.  У цей же період починається активне будівництво костелів та духовних центрів Римо-католицької церкви. Якщо раніше кам'яні будинки були поодинокими, то тепер їх зводять масово. Переваги стилю проявилися у винятково сильних за художньою виразністю принципах створення архітектурних ансамблів і дивному вмінні органічно вписувати архітектуру в навколишню природу. Головне, на що звертали увагу майстри бароко, – це бажання вразити уяву людини незвичайністю, багатством, розкішшю і вплинути на її почуття. Незважаючи на те, що приїжджі майстри вкладали в будівництво свою індивідуальність, все-таки стиль, що сформувався на Україні в другій половині XVII століття, мав свої особливості, стійку спільність конструктивних і художніх рис, що дало повну підставу назвати його українським бароко. Характерна пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. В архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, світлотіньові та кольорові ефекти. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. Однією з перших будівель, що повністю відповідали запозиченому архітектурному стилю, був єзуїтський костьол Петра і Павла у Львові, побудований у 1610—1630 pоках італійським зодчим Джакомо Бріано.

                Деякі ознаки українського бароко зумовлені особливостями національної ментальності. Архетипи української культури демонструють певні світосприймальні норми та їх втілення в бароковому мистецтві. Зокрема, відомий дослідник правосланої Волині  В. Рожко наголошує на типові ознаки українського  церковного бароко:

-пишність, декоративність, помпезність цього стилю;

-потяг до прикрашення, рясний рослинний орнамент (закучерявленість);

-безперервний рух кривизни, хвилясті карнизи, розірвані динамічно-звивисті фронтони, фігурні бані;

-площини стін вигинаються, багато разово ламаються під різними кутами;

-вертикаль переважає;

- над горизонталлю – стрімкий рух вгору, прорив у височінь;

-жести та персонажі позначені сміливими гострими ракурсами, рвучкість малюнка примхливі вигини складок [190, с. 232].

                Дані ознаки ми можемо спостерігати в таких спорудах: Андріївська церква, Успенська церква Києво–Печерської лаври, надбрамна церква Кирилівського монастиря в Києві, церква в Почаєві, ратуша в Бучачі, собор святого Юра у Львові. У композиції цих будівель помітне прагнення до зовнішнього блиску, парадності, до розвиненої архітектурної декорації — вибагливі фронтони, соковиті ліпні орнаменти та майоліка. Колони, півколони та пілястри архітектурних ордерів у тому чи іншому трактуванні фасадів займали провідне місце.

                В Україні бароко набуло своєрідних особливостей, зокрема, у цей стиль були принесені традиції народного мистецтва. На західних землях України, що залишилися під владою польських магнатів, архітектура розвивалася в особливому напрямі. Тут були замовники з іншими смаками й вимогами, іншими були й архітектори (частіше іноземці), іншими були традиційні прийоми будівництва й будівельні матеріали, до того ж на той момент посилювалася політика католицької експансії. Саме цією політикою пояснюється будівництво великої кількості католицьких монастирів. 

                Для них характерна дещо інша тенденція будівель, зокрема значне будівництво костьолів впродовж декількох століть увібрало в себе домінуючі архітектурні стилі доби. Широке використання дерева в будівництві було логічним для Полісся і в побудові костьолів. Зазвичай дерев'яний костьол передував побудові костьола з цегли і каменя, про що свідчать історичні джерела XІV- XVIII століть. Заміна дерев'яних костьолів на кам'яні і цегельні обумовила масове знищення костьолів з дерева. З’являлись нові споруди  у формі базиліки. Фасади  прикрашали колонами, вивершеними фронтонами та вежами.

                Таким чином в українській архітектурі XVIIІ ст. взаємодіяли такі стилі як класицизм так і бароко, що, зокрема, впливало і на будівництво храмів та дозволило розвивати і вдосконалювати нові тенденції в архітектурному мистецтві.

                Нагадаємо, що досліджувана нами Свято-Миколаївська церква села Стара Рафалівка Володимирецького району являє собою взірець перехідного стилю в архітектурі від  класицизму до бароко. Зведена як римо-католицький костьол, вона є цінним свідком збереження індивідуального, своєрідного художнього стилю. Відтак цілком природно, що серед найрізноманітніших храмів Полісся особливої уваги заслуговує Свято-Миколаївська церква села Стара Рафалівка Володимирецького району. 

                Один з дослідників архітектурного стилю будівлі храму зробив висновок: «Будівлю церкви можна назвати унікальною: об’ємно-просторова структура не повторюється в інших поліських храмах.  Свято-Миколаївська церква -  велика за розмірами (41,0+ 16,5м) шестистовпна тринавова базиліка. У плані вона являє собою витягнутий по осі схід-захід прямокутник, який в об’ємі утворює єдиний моноліт.  Шість стовпів ускладненого хрещатого в плані перерізу поділяють внутрішній, відповідно до  традицій християнських церков, об’єм храму на три рівновисокі нави, перекриті системою попружних арок і хрещатих склепінь. Середня нава майже вдвічі ширша за бічні. Їй відповідає квадратна апсида, а бічним навам – прямокутні ризниця та паламарня. План храму відзначається чіткістю побудови: чотириразове членування простору утворює наву з нартексом, п’яте – вівтарну частину».

                Слід відмітити, що попри неодноразову реставрацію храму залишається незмінним художній стиль та задум майстрів того часу. Про стиль бароко Свято-Миколаївської церкви найбільше свідчить внутрішнє планування та оздоблення. Інтер’єр, що вражає багатством орнаментальних мотивів та характерним кольоровим рішенням на стінах,  дозволяє відчути символіку поєднання не лише барокових елементів, але й елементів класицизму.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 51 гостей на сайті