Авторизація

HomeСвіт цікавогоСвіт цікавогоВузькоколійка: 106 кілометрів путі

Вузькоколійка: 106 кілометрів путі

( 4 Votes )

Якби наша влада абсолютно нічого не робила, а тільки зберегла ще на сто років вузькоколійку «Антонівка – Зарічне», то навіть за це чиновників довго згадували б нащадки теплим і добрим словом – як комуніста і першого секретаря Володимирецького райкому партії Гаврила Калиновича Головка за шосейні дороги. Вузькоколійка – теж болюча тема і для Володимирецького, і для Зарічненського районів.

З 1861 року, коли скасували кріпосне право, почався економічний розвиток віддалених територій царської Росії. Механіка просувала цивілізацію на схід і захід. Лісопромисловці, німецькі і чеські колоністи-«бауери», польські мазури скуповували землю і створювали свої колонії та села на одвічних слов’янських теренах. Відповідно, за собою тягнулися нові дороги, серед яких найсучаснішою і найнадійнішою була залізнична. Її згодом іменували «вузькоколійкою», бо ширина колії сягала 900, 750 і навіть 600 міліметрів.

Розпочалося освоєння правісних лісів північно-західної частини Рівненщини (тоді – історичної Волині). Йшов 1890 рік. Розроблялися проекти і велося спорудження залізничних полотен. Власники, що прокладали залізничну колію, викуповували землю. В 1895 році від Антонівки у бік Володимирця потягнулася залізниця. Рейки її були виготовлені на заводах уральського промисловця Демидова і німецького Круппа. Кожна рейка має іменний знак і є історичною цінністю.

Треба два слова сказати про Демидова і Круппа. Вони були знайомі між собою. Один з одним по якості сталі конкурували, але й допомагали одне одному. І немає нічого дивного, коли на царських вузькоколійках побачите одну рейку німецьку, а другу – російську. Багатії дружили.

У 1902-1905 році у Демидова повстали робітники. То був Час – предтеча революції. На замовлення Крупп виготовляє уральському промисловцю унікальний по тому часі сейф. Демидов кладе свої збереження у швейцарський банк, а код доступу «на пред’явника» зашифровує на грошовій купюрі, так званій «катеринці». Єврейчик із Одеси, ад'ютант батька Махно, відкрив «унікальний» сейф і з дорогоцінностями прихватив ту купюру. Її шукають по сей день: від Сумської області до Волинської, бо ад’ютант десь приховав її в наших краях, на станції вузькоколійки… А в швейцарському банку наросла пристойна сума. І Одеса цікавиться не так нашими «бурштиновими шляхами», як історією і старовиною.

У 1905 році запрацювали спиртзаводи-гуральні у Володимирці та Городці. Відповідно, від старої станції (неподалік колишнього тубдиспансера) по старій новацькій дорозі прокладається вузькоколійна розвилка, що іде до самісінького заводу. А від Антонівки до Андруги (нині с. Зелене), а потім і до Борової Зарічненського району пішла стратегічна залізнична гілка. Згодом її продовжили до районного центру Зарічне. Тепер це 106 кілометрів стального путі.

Поїздок ходив двічі на день. Перевозив вантажі і людей. Навіть під час окупації фашистсько-німецькими загарбниками продовжував перевозити пасажирів, худобу, ліс, картоплю, жито. На станції «Володимирець» стояв тертак (лісопильня). Там працював міщанин Григорій Сарницький. А навпроти Іван Леончук із Стайнищ мав магазин, була там і пошта з ощадкасою «Стаховка».

Кожен час вносив свої корективи у життя вузькоколійки. Багато населених пунктів і хуторів зникло із карти районів. Відійшли у небуття і ті поміщики, які не дали своєї землі під залізницю. Будівничі змушені були обминати їхні землі, тому й петляє наша вузькоколійка.

Велику роботу виконувала вона і в радянські часи. По ній транспортували камінь і щебінь, вугілля і ліс, картоплю і продукти, худобу і людей. «Свинячий» базарчик довго діяв по суботах вже на новій станції. Поїздок на нашій станції, начальником якої був Вадим Михайлович Сарницький, – то ціла епоха, і чи не кожен день з такими пригодами, що піднімали навіть міліцію і КДБ.

…Сьогодні 29 жовтня 2013 року. Я стою на пероні залізничної станції «Володимирець», яка на цьому місці функціонує більше тридцяти літ. Неподалік автотраса на Антонівку, на захід – райцентр, на схід – Каноничі.

Ось уже 34 роки працює на цій дільниці путі начальником станції Олександр Іваницький. Він навчався на залізничника у Латвії (там і досі проживають його родичі). Працював на Волині. Але саме Володимирець та Зарічне стали для нього надійною станцією і родинним портом. У парі з ним черговий по станції – Ярослав Христянович (на фото), за плечима якого 13 років служби на залізниці. До свого колективу відносять і колійних робітників, які в сніг та негоду несуть вахту від 18-го до 26-го кілометра путі. Це – Микола Рижий, Володимир Волочнюк, монтер колії Григорій Охремов.

Ще тут є незамінна «чергова» по станції, собачка Туся. Вона зустрічає і проводжає поїзд та її пасажирів.

 Розповідає пасажирка Валентина К.:

– Пару днів назад сідало в «кукушку» 69 чоловік (моя дочка Таня порахувала). А в п’ятницю було 108 чоловік, ледь втиснулися. Це, переважно, пенсіонери. Є тут і туристи. Он сьогодні з нами їде художниця зі Львова, яка розписує нині каноницьку Петро-Павлівську церкву…

В четвер у поїздка – вихідний день. Його ремонтують. Як не дивно, старенька «кукушка» ще «кує». І в цьому їй допомагають справжні ентузіасти і натхненники з України і навіть Європи.

Для розвитку туристичної галузі ще при колишньому голові ОДА Миколі Сороці було започатковано відродження нашої залізниці. Естафета передалася у надійні руки. Райради і райдержадміністрації Володимирця і Зарічного втілюють у життя вже міжнародний проект «Бурштиновий шлях», мета якого зберегти «царський поїздок» – історичну вузькоколійку і залучити місцеве населення до зеленого туризму, бізнесу, якому сьогодні відкриті усі двері і який успішно крокує з 29 лютого 2008 року.

А поїздок щодень собі вкотре долає 106 кілометрів історичного путі. Хай він ще ходить довго і довго. А залізничників щиро вітаємо із професійним святом. Хай рейки завжди будуть «паралельними», станції – частими, дорога – легкою, а залізниця – вічною. Здоров’я, успіхів, роботи і зарплати!

 

На залізничній станції «Володимирець».
На залізничній станції «Володимирець».
 
На залізничній станції «Володимирець».
 
На залізничній станції «Володимирець».
 

Галина Тєтєнєва

На фото автора

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 69 гостей на сайті