HomeСвіт цікавогоСвіт цікавогоВузькоколійка: 106 кілометрів путі

Вузькоколійка: 106 кілометрів путі

( 4 Votes )

Якби наша влада абсолютно нічого не робила, а тільки зберегла ще на сто років вузькоколійку «Антонівка – Зарічне», то навіть за це чиновників довго згадували б нащадки теплим і добрим словом – як комуніста і першого секретаря Володимирецького райкому партії Гаврила Калиновича Головка за шосейні дороги. Вузькоколійка – теж болюча тема і для Володимирецького, і для Зарічненського районів.

З 1861 року, коли скасували кріпосне право, почався економічний розвиток віддалених територій царської Росії. Механіка просувала цивілізацію на схід і захід. Лісопромисловці, німецькі і чеські колоністи-«бауери», польські мазури скуповували землю і створювали свої колонії та села на одвічних слов’янських теренах. Відповідно, за собою тягнулися нові дороги, серед яких найсучаснішою і найнадійнішою була залізнична. Її згодом іменували «вузькоколійкою», бо ширина колії сягала 900, 750 і навіть 600 міліметрів.

Розпочалося освоєння правісних лісів північно-західної частини Рівненщини (тоді – історичної Волині). Йшов 1890 рік. Розроблялися проекти і велося спорудження залізничних полотен. Власники, що прокладали залізничну колію, викуповували землю. В 1895 році від Антонівки у бік Володимирця потягнулася залізниця. Рейки її були виготовлені на заводах уральського промисловця Демидова і німецького Круппа. Кожна рейка має іменний знак і є історичною цінністю.

Треба два слова сказати про Демидова і Круппа. Вони були знайомі між собою. Один з одним по якості сталі конкурували, але й допомагали одне одному. І немає нічого дивного, коли на царських вузькоколійках побачите одну рейку німецьку, а другу – російську. Багатії дружили.

У 1902-1905 році у Демидова повстали робітники. То був Час – предтеча революції. На замовлення Крупп виготовляє уральському промисловцю унікальний по тому часі сейф. Демидов кладе свої збереження у швейцарський банк, а код доступу «на пред’явника» зашифровує на грошовій купюрі, так званій «катеринці». Єврейчик із Одеси, ад'ютант батька Махно, відкрив «унікальний» сейф і з дорогоцінностями прихватив ту купюру. Її шукають по сей день: від Сумської області до Волинської, бо ад’ютант десь приховав її в наших краях, на станції вузькоколійки… А в швейцарському банку наросла пристойна сума. І Одеса цікавиться не так нашими «бурштиновими шляхами», як історією і старовиною.

У 1905 році запрацювали спиртзаводи-гуральні у Володимирці та Городці. Відповідно, від старої станції (неподалік колишнього тубдиспансера) по старій новацькій дорозі прокладається вузькоколійна розвилка, що іде до самісінького заводу. А від Антонівки до Андруги (нині с. Зелене), а потім і до Борової Зарічненського району пішла стратегічна залізнична гілка. Згодом її продовжили до районного центру Зарічне. Тепер це 106 кілометрів стального путі.

Поїздок ходив двічі на день. Перевозив вантажі і людей. Навіть під час окупації фашистсько-німецькими загарбниками продовжував перевозити пасажирів, худобу, ліс, картоплю, жито. На станції «Володимирець» стояв тертак (лісопильня). Там працював міщанин Григорій Сарницький. А навпроти Іван Леончук із Стайнищ мав магазин, була там і пошта з ощадкасою «Стаховка».

Кожен час вносив свої корективи у життя вузькоколійки. Багато населених пунктів і хуторів зникло із карти районів. Відійшли у небуття і ті поміщики, які не дали своєї землі під залізницю. Будівничі змушені були обминати їхні землі, тому й петляє наша вузькоколійка.

Велику роботу виконувала вона і в радянські часи. По ній транспортували камінь і щебінь, вугілля і ліс, картоплю і продукти, худобу і людей. «Свинячий» базарчик довго діяв по суботах вже на новій станції. Поїздок на нашій станції, начальником якої був Вадим Михайлович Сарницький, – то ціла епоха, і чи не кожен день з такими пригодами, що піднімали навіть міліцію і КДБ.

…Сьогодні 29 жовтня 2013 року. Я стою на пероні залізничної станції «Володимирець», яка на цьому місці функціонує більше тридцяти літ. Неподалік автотраса на Антонівку, на захід – райцентр, на схід – Каноничі.

Ось уже 34 роки працює на цій дільниці путі начальником станції Олександр Іваницький. Він навчався на залізничника у Латвії (там і досі проживають його родичі). Працював на Волині. Але саме Володимирець та Зарічне стали для нього надійною станцією і родинним портом. У парі з ним черговий по станції – Ярослав Христянович (на фото), за плечима якого 13 років служби на залізниці. До свого колективу відносять і колійних робітників, які в сніг та негоду несуть вахту від 18-го до 26-го кілометра путі. Це – Микола Рижий, Володимир Волочнюк, монтер колії Григорій Охремов.

Ще тут є незамінна «чергова» по станції, собачка Туся. Вона зустрічає і проводжає поїзд та її пасажирів.

 Розповідає пасажирка Валентина К.:

– Пару днів назад сідало в «кукушку» 69 чоловік (моя дочка Таня порахувала). А в п’ятницю було 108 чоловік, ледь втиснулися. Це, переважно, пенсіонери. Є тут і туристи. Он сьогодні з нами їде художниця зі Львова, яка розписує нині каноницьку Петро-Павлівську церкву…

В четвер у поїздка – вихідний день. Його ремонтують. Як не дивно, старенька «кукушка» ще «кує». І в цьому їй допомагають справжні ентузіасти і натхненники з України і навіть Європи.

Для розвитку туристичної галузі ще при колишньому голові ОДА Миколі Сороці було започатковано відродження нашої залізниці. Естафета передалася у надійні руки. Райради і райдержадміністрації Володимирця і Зарічного втілюють у життя вже міжнародний проект «Бурштиновий шлях», мета якого зберегти «царський поїздок» – історичну вузькоколійку і залучити місцеве населення до зеленого туризму, бізнесу, якому сьогодні відкриті усі двері і який успішно крокує з 29 лютого 2008 року.

А поїздок щодень собі вкотре долає 106 кілометрів історичного путі. Хай він ще ходить довго і довго. А залізничників щиро вітаємо із професійним святом. Хай рейки завжди будуть «паралельними», станції – частими, дорога – легкою, а залізниця – вічною. Здоров’я, успіхів, роботи і зарплати!

 

На залізничній станції «Володимирець».
На залізничній станції «Володимирець».
 
На залізничній станції «Володимирець».
 
На залізничній станції «Володимирець».
 

Галина Тєтєнєва

На фото автора

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити