Авторизація

HomeСвіт цікавогоСвіт цікавогоСеконд-бум. А ви вже "хворі"?

Секонд-бум. А ви вже "хворі"?

( 0 Votes )

 Поки одні соромляться глянути у сторону вивіски «Секонд хенд», інші на ньому давно заробляють чималі гроші.

Уже минулося, коли речі, що були у вжитку, вважалися чимось сороміцьким. Пам’ятаю шкільні роки, коли мамина знайома зайнялася продажем вживаного одягу. На той момент я і думки не мала, що рядки на платті можуть бути рівними, а тканина може бути не лише смердючим поліестром.

Торгувала вона у себе вдома. Пробитися на огляд речей було важко. Тож складала порядок відвідування, щоб її таємні покупці не зустрілись у неї вдома. Бо ж як так – поважна людина, а купує секунд! Та продавчиня перетворювалась у якесь божество – вона знала чужі таємниці і всіх тримала в кулаку.

 

 Секонд чи базар?

Нині базарна мода здебільшого пропонує сумнівної якості одяг з Туреччини чи Китаю. Вітчизняний же виробник або неспроможний конкурувати з якісними брендами, тому відшиває одяг з дешевої тканини, або ж в разі конкурентоспроможності загилює такі ціни, що хочеш-не хочеш, а йдеш на базар «по Турцію чи Китай». У будь-якому разі, коли мова йде про стиль, якість матеріалу, пошиву і дизайну, більшість молоді звертається до магазинів секонд хенду. Це той самий випадок, коли «дешево і сердито», коли, вичитуючи поради популярних модних блогерів, сам можеш створити свій імідж всього за кілька гривень.

Більше року у Вараші працює крупний секонд хенд з торгівлею на вагу, обновлення товару щотижня. Молода жінка з Вараша розповідає:

– Вже рік тут купую одяг. Спочатку шукала речі лише для себе і своїх рідних. Потім зрозуміла, що на цьому можна заробити. Принцип дуже простий. Купуєш на вагу, а продаєш вроздріб на базарі чи через «Інтернет». Люди, що йдуть купити не на продаж, перекупників дуже не люблять. Ми для них конкуренти, тому на свою адресу часто можемо чути і прокльони, і злобу, аргументують словами «так не чесно, ви все нахапали, іншим нічого не залишили». Перекупники – хто огризається, а хто реагує з посмішкою. Тут кожен сам за себе. При чому тут «чесно-не чесно»? Яка різниця, хто ти – звичайний покупець чи закупівельник? Хто перший вхопив, той і молодець. Люди ж не чекають, поки вподобану річ хтось інший візьме, однак думають, що ми маємо чекати, щоб комусь віддавати краще.

Робота перекупника не така й легка. Одяг треба передивитись, випрати, видалити плями, усунути дефекти, щоб був пристойний вигляд. Гарно сфотографувати у всіх ракурсах і «залити» на свою інтернет-сторінку для продажу. Зробити привабливий повний опис тканини, замірів. На це може йти кілька днів, і це ніким не цінується. Купують і думають, що річ нам з неба просто так впала. Особисто я не роблю великої націнки на товар. Плаття, яке в інших продаватиметься за 300 грн, у мене по акціях, які часто влаштовую, можна придбати за 70-80 грн. Інколи навіть нижче закупівельної ціни. Проте трапляються люди, що ще просять знизити. Куди вже нижче? Я на одяг витратила гроші, час, зусилля. Цінуйте, будь ласка, роботу продавця. Адже подає він вам одяг готовий, на блюдечку.

 

Раніше на танці, тепер – на секонд

На момент відкриття біля дверей магазину дійсно збирається натовп людей. Дуже багато хлопців шкільного чи трохи старшого віку. Приїжджають сюди чи не з усього міста та району. На відкриття нового магазину прийшло більше 150 чоловік. Величезний натовп змітає все на своєму шляху, тому працівники магазину, тільки-но відчинили двері, тікають подалі, лише б уціліти.

За раховані секунди магазин наповнюється людьми. Перші хвилини у приміщенні хаос. Люди гребуть під себе вішаки з одягом, сперечаються, якщо за один вішак вхопилось одразу кілька рук. Уже потім ажіотаж потроху стихає. Кожен носиться зі своєю купою одягу, передивляється і непотрібне відкладає назад.

Щоб встигнути вхопити хорошу річ, хлопці займають чергу з 2-3-ї години ночі. На відкриття нового магазину черга почала створюватися ще напередодні. Та і в натовпі постійно штовхаються. Часто приходять бабусі. Дивуються: раніше на танці так в чергу ставали до клубу, а тепер – на секонд.

Щоб зайти у двері неушкодженим, треба дотриматися «тактики». Якщо потрапиш у центр хвилі, натовп тебе «внесе» і залишишся цілим. Коли ж потрапиш між натовпом і дверима, рахуй синці. Будучи притиснутим до косяка дверей, можна порвати сумку, розчавити об двері телефон, ногу, руку. Закривавлені чи поламані пальці – вже звична річ. Тому наперед рвуться лише відчайдушні і ті, що прагнуть адреналіну.

– Хлопці нерідко торгують місцями. Наприклад, перше місце – 200 грн, друге – 150 і так далі, – розповідає жінка.

 

Секонд-залежність: заробляю більше, ніж батько

Поки чекаєш відкриття магазину, можеш почути багато історій: діляться враженнями від останнього завозу, розповідають історії з досвідом перепродажу, обговорюють останні тенденції моди.

Запамяталися слова одного страшокласника: «Мій батько в місяць отримує шість тисяч, а я ці гроші отримую за два тижні». Але побачиш тут не лише 11-класників. Від п’ятого класу і старше теж вештаються. Часто атакують кишені верхнього одягу, де можна знайти не лише дорогі європейські цукерки і центи, а й гарні гроші.

Батьки здебільшого дають добро на такий заробіток. Усе ж, краще, ніж йти бурштин копати, часто можна почути від них. А бува, мами телефонують дітям за кілька хвилин до відкриття і бажають удачі. Учителі батьківську позицію не поділяють. Через завіз товару для цих дітей переривається навчальний процес. Та хоча з початком навчання дітей під магазином поменшало, все одно знаходяться не готові відмовитися від секонд-залежності.

Це й справді залежність. Бо ж не піду на завіз товару – і мене калатає. Звикла до того натовпу, до адреналіну і відчуття, що за копійки відхватив мега-круту річ…

 

Брудний підгузок серед одягу

Ще один чоловік, з яким пощастило поспілкуватися, родом із Рафалівки. Він не вперше приїздить на обновлення товару в магазин.

– Продаю, – каже, – одяг на базарі. Часто скуповуюся на оптових базах у Рівному, і там теж свої нюанси. Ти не знаєш, що за товар трапиться у мішку з одягом. Заглядати у мішок не дозволяють. Але є бази зі «своїми», перевіреними людьми. Помажеш руку купюрою – от і натякнуть, серед яких мішків варто вибирати. Або ж дозволять верхівку трьох мішків передивитись, а один з них обов’язково взяти.

Серед одягу багато чого трапляється. Інколи він геть цвілий, а якось дістали з-поміж одягу брудний підгузок. Чи не півмішка – лахміття, а пристойну частину перемо, прасуємо, продаємо. Найкращі поставки – з Англії. В основному там дорогі і майже нові брендові речі. А найгірший секонд – з Німеччини й Америки. Німці орієнтуються на комфорт, а не на стиль і красу. Американці ж на фастфудах відїдають животи, тож одяг звідти приходить нереально великих розмірів. Бува, й вибрати нічого: все велике, немодне і нецікаве.

У магазині, де торгівля на вагу, хоча б бачиш, що купуєш. Проте важко працювати одному. Треба мати напарника, щоб встигнути відібрати кращий товар, поки інші не розібрали. Та напарник – це і поділ прибутку…

 

На коні і під конем

У такому магазині можна виграти джек-пот: знайти нову брендову річ, яка у фірмовому магазині коштувала б десятки тисяч грн. Та можна потрапити і в халепу: купити одяг і не помітити дефект – дірку чи пляму, що не підлягатиме ремонту. Тому оглядати товар треба прискіпливо, бо вживані речі, як відомо, поверненню й обміну не підлягають.

Навіть тут, де ціна нової речі в рази нижча від магазинної, люди хочуть зекономити. Протягом тижня ціна падає з майже 200 до 14 грн за кілограм. Але й при таких низьких розцінках, коли нове плаття обійдеться у 20-90 грн, люди шкодують грошей і йдуть на виверти: ховають товар, де попало. Взуття можуть сховати в рукав якоїсь брудної обірваної куртки. На неї ніхто й не подивиться, отже – більше шансів, що на момент низьких цін те взуття дочекається майбутнього власника. Багато випадків, коли одяг міняють на власний непотріб або крадуть, одягаючи під свій одяг. Найважче продавцям магазину у холодну пору року: під зимову широку куртку можна багато чого в магазині навдягати…

 

Як усунути запах?

Більшість принципової меншості, яка не відвідує магазини секонд хенду, аргументує це запахом одягу. Дійсно, у нього вїдливий специфічний аромат. Цей одяг обробляли спеціальним дезінфікуючим засобом; він уже не заразний, і це радує. Але що робити з запахом?

Моя співрозмовниця ділиться:

– Усе залежить від типу тканини. Щоб усунути запах, зазвичай користуюся милом чи рідиною для видалення плям фірми «Vanish». Обидва засоби мають приємний аромат, і він повністю прибирає запах секонду. Також у воду для ополіскування можна додати гель для душу чи шампунь із нерізким запахом.

Купивши чисту річ на базарі чи через «Інтернет», не думайте, що там не було плями: річ із дефектом у закупників теж має попит. Катишки легко зістригти спеціальною машинкою, а пляму можна видалити будь-чим від бензину і засобу для чистки унітазів до нашатирного спирту і лимонного соку. Повний асортимент таких засобів має кожен, хто торгує секондом. Просто не всі про це говорять. Та й покупцю часто нема діла до того, якою була річ до покупки. Головне, щоб вона була чистою і в ідеальному стані.

Ще жінка додала, що пляма з чистого котону нічим не виведеться, а віскоза і шовк дуже збігаються, якщо їх прати в гарячій воді і сушити на сонці.

 

Наостанок – трохи хенд-мейду

Якщо мати хорошу фантазію, слідкувати за тенденціями моди та вміти кроїти і шити, можна вдало перешивати те, що за копійки купиться в останній день продажу товару. Так, обрізавши рукави у широкоплечого піджака великого розміру, можна зробити стильний подовжений жилет і бути у тренді. А купивши чоловічу сорочку, можна перешити її на модне жіноче плаття. Кілька сезонів поспіль дуже популярні клітинка і вертикальна смужка. А вони якраз і характерні для чоловічих сорочок. Тому любителі щось перешити теж знають, де шукати матеріал.

Олена СТЕЛЬМАЩУК.

 

 

Одягнутися – ще й підзаробити!

Магазини вживаного одягу у нашому райцентрі не рідкість. Та якщо у містах більшість має можливість за кількадесят гривень набрати повен пакет хороших речей на вагу, то у нас з цим інакше – інша політика продажу.

Магазинчиків секонд хенду, де продають речі на вагу, у Володимирці не так багато. Більше тих, де кожна річ має свою ціну. Є і такі, де ціни майже ринкові, хоча речі не нові. У таких випадках б’ють на якість та бренд. А ще є торгові стелажі з різноманіттям вживаних речей на райцентрівському ринку. Зранку інколи там так людно, що не пробитися: до роботи люди намагаються встигнути знайти щось вартісне і краще, поки хтось інший його не схопив.

Володимирчанин Микола Нех, який кілька років живе та працює у столиці, каже, що познайомився з секондхендівськими речами давно.

– Мабуть, років 12 я знаю, що то таке. На початку 2000-х з грошима було трохи скрутно, тож єдиним виходом для моїх батьків був п’ятничний секонд на базарі. На ринку нові речі були сумнівної якості, але те шмаття коштувало «дурних» грошей. Наприклад, за футболку на ринку просили 50 гривень, а на секонді хорошу футболку можна було придбати за 15. У 14-15 нам хотілося «модничати», але й тут перевага була за вживаними речами: на ринку  вибір обмежений, однаковий, а тут – різноманіття з цікавими принтами. Треба рвані джинси? Без проблем! Ідеш на секунд хенд, вибираєш їх за копійки і робиш з ними, що хочеш, – згадує Микола.

Каже, що у той час зрозумів, що вже тоді серед вживаних речей можна було натрапити на хороше взуття, з чим на базарах було геть сутужно. А потім мало-помалу відчув смак такої справи, бо можна було не лише гарно і якісно одягатись, а й непогано заробляти. Нині Микола добре розбирається у брендах, якості, навіть в історії тієї чи іншої фірми, і на око може оцінити, у що вдягнений зустрічний перехожий та де скуповувався: в магазині, на ринку чи на секонді. Каже, що така справа забрала у нього багато часу, бо треба було багато читати, проте не шкодує, бо й зараз час від часу має на такому знанні невеликі підробітки.

– Щоб заробляти, треба розбиратись у тому, що продаєш, – розповідає. – І коли продаєш одяг в інтернеті – діє той самий принцип. Якось сталася в мене історія. Під новорічні свята приїхав у Володимирець, пройшовся по секундах і накупляв усіляких речей на 300 гривень. За деякий час усі ті речі продав – і виручив за них близько тисячі гривень! Тож моя поїздка додому повністю окупилася. А все тому, що знав, на що натрапив. Тоді за 100 грн я купив весняну курточку відомої британської фірми, яка шиє дуже кльові речі. Вона була на мене великою та ще й запас під светр був нормальний. Дома говорили, що дурно витратив гроші. Та через якийсь час я її продав за 650 грн. Весняну куртку – зимою! Тоді ж я знайшов 5 гарних італійських брендових галстуків і купив їх по 10 гривень за штуку. Один залишив собі, а за решту виручив 300 гривень.

Микола говорить, що закупки на секунд хенді для заробітків – то завжди лотерея. Бо можна потрапити на річ, яку, ганяючись за брендовими оригіналами, куплять втридорога, аби вона у них була. Сам теж купує у людей в інтернеті, знаючи, що, як і до чого. А найдорожче, що купив із вживаних речей, – брендовий плащ за півтори тисячі гривень. Каже, дуже хотів саме такий, тож не жаліє, що так витратився. А ще пересвідчився, що на кожен товар знайдеться свій покупець.

Щодо  «баталій» з приводу чистоти та незрозумілого походження секондхендівських речей посміхається. Каже, все те добре пере та й не купує геть потертого шмаття.

Аби дізнатися, яке загалом ставлення до вживаних речей, ми провели невелике опитування. І ось що говорять люди:

Мая, 36 років: «Та там круті речі можна знайти! Просто замочити в нашатирному спирті чи оцті – і все!»

Наталія, 41 рік: «Я вважаю, що головне в одязі якість. А де купувати  залежить від фінансовоі спроможності та смаку... Головне жінка повинна себе балувати шопінгом».

Сергій, 36 років: «Хто глибшe копається, той кращe вдягається».

Галина, 38 років: «Я нормально ставлюсь. Тим більше, знаю, що дуже багато абсолютно нового одягу скидають у секонд. Мої фінанси не дозволяли купувати нове, а на базарі купувати скловату не хочу».

Микола, 27 років: «Купувати у секонді варто, ще й як! Там можна знайти відмінні речі, і брендові, і не дуже. Правда, ціни іноді такі, що тричі подумаєш, брати чи ні. Але на кожен товар свій покупець, тому секонду так».

Валентина, 26 років: «Особисто я – за! Не бачу сенсу витрачати величезні гроші на шмаття; речі для дітей – це взагалі спасіння для батьківського бюджету! Це ще й як азартна забава – знайти дорогоцінне! Хоча знаю людей, які категорично проти».

Вікторія ЧЕРПАК.

 

Коментарі   

 
-1 # Гість 17.09.2017, 05:49
Сильно би по руках дати перекупщикам і тій пацанві,яка стрімголов залітає до того секонду,як будьто там долари мішками лежать...із за вас ,бестолочей,не можна знайти брендові хороші речі...все позмітаєте,як ті голодні біжите,гризетес я один з одним за ті тряпки...тьфу на вас
Відповісти
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 170 гостей на сайті