Авторизація

HomeНаше життя

Наше життя

І любов, і радість, і печаль...

( 0 Votes )

– Жили ми в селі Добрянка на Одещині, в кілометрах двохстах від обласного центру. А вже перед війною перебрались у Малу Вільшанку. Батько, Іван Фролович Макаренко, працював директором школи. Мама, Олександра Тимофіївна, – вчителька. У сім’ї було четверо дітей. І виростали ми під враженням, що наші батьки – надзвичайно чесні і дуже добрі люди. Учнівська парта, бувало, списується, а на ній жодної подряпини. Як нова – такими вихованими були учні. Я народилася перед війною. На одному із знімків сфотографована з дядьком Павлом у 39-му році. Він у нас жив і від нас пішов в армію. А дядько Коля пішов на службу у 39-му. Перебувши всю війну, у 47-му повернувся схожим на старого діда, так його «підмалював» фронт. Мав орден Слави. А додому прийшов з порожнім речовим мішком, такий був принциповий і порядний. І взагалі наша Мала Вільшанка була активною. Як і весь південь України, який і нині вирізняється волелюбною вдачею. Село було і справді маленьким, але життя в ньому вирувало. І жаль, що в наші дні воно вимерло. Сестра якось поцікавилася. Каже, лишилося лише кілька хат...

 

Чи горіли танки під Маюничами?

( 0 Votes )


Ну і що, що десь над Стиром є висота 193?.. Ну і що, там геройською смертю гинули люди?..

Безліч разів можна по-міщанськи повторити це «ну і що». Але навчившись уловлювати незримий зв’язок між подіями, хіба міг не відчути особисту залежність від тієї відомої хіба що військовикам безіменної висоти? Посприяв цьому й болісний спогад матері, що шпичаком уп’явся в серце під час наших довірливих розмов.

 

Все у мене шевченківське: і хата, і вірші, і згорьована доля…

( 2 Votes )

Та було ж у матері троє синів. І разом із ними підростали три материнські мрії: поставити соколят на крило, усіх трьох одружити і жити біля них, втішаючись їхнім щастям.

Кожний день починався у матері думкою про найстаршенького Миколку, середульшого Петрика та найменшенького Віктора. А відбувши трудовий день, вона й засинала, благословивши всіх трьох на щасливу долю. Ох, якби ж то стільки спромоги в материнських руках, скільки добрих сподівань у її серці! Вона б гори перевернула і моря вичерпала б пригорщами – а дісталася б того земного скарбу, що величається синівським щастям!

 

Доля солдата

( 5 Votes )

Очерет йому був за колиску

ЙОГО мала батьківщина – село Острів, яке поруч із Балаховичами й Заболоттям щільно тулиться до Стиру. Через річку – волинські села Козлиничі і Хряськ. Й одне із перших дитячих його вражень – могутні розливи цієї зазвичай спокійної поліської ріки. Тут Іван Килюшик народився у 1923 році. Тут пізнав норовливий характер Стиру, назву якого виводять від слова «стирити», тобто нахабно щось вкрасти у прибережного трударя-гречкосія. Але ця ж річка була йому й годувальницею. Вона ділилася з людьми всім, що мала сама. Тож із раннього дитинства Іван поріднився з нею і привільно почувався на її берегах. 

 

А у нас погратись - зась! А у вас?

Двір… Дворова команда… Дворова дружба…

Усі ці поняття зародились у місті, між висотними будівлями із затишними кленово-березовими скверами-подвір’ями. Радуючи малечу гойдалками і «гірками», тісно входячи в юні життя, прибудинкові двори ставали захистком від всевладної незнайомої вулиці і провідниками у юність. 

 

Сторінка 75 з 75

На даний момент 113 гостей і 1 користувач на сайті