Авторизація

HomeНаше життя

Наше життя

Діти війни: Ганька

( 2 Votes )

Ганька народилася на Юрія. І хоча її день народження ніхто ніколи спеціально не відзначав, Юрія все одно гарне весняне свято. І майже у кожній хаті в цілому їхньому селі  у цей день святкують. А ще в цей день Ганька з мамою, татом і старшою сестрою Ніною та братом Толею ідуть за село у поле. А там збираються всі сім’ями на чиїй-небудь ниві і розсідаються довкола, розкладаючи всякі їства. Люди випивають по чарці, закушують та весело гомонять між собою про життя. Після, ще співають пісень про весну. Так було і цього року.

 

Відлюдько або крик самотності

( 3 Votes )

Уже сутеніло, а вона так і сиділа біля вікна у своїй маленькій хатині не вмикаючи світла. Сиділа і вдивлялась вдалечінь на порожню стежину. Ні, Олена нікого не чекала, адже зовсім одна в цьому світі. І таким способом не раз коротає свої довгі зимові вечори. Вона не любить зими, не любить свята, адже це все добре, коли є сім’я, а вона сама. Ще коли літо, весна, осінь і є якась робота, той день швидше минає. А ось зараз на душі дуже тяжко. За цілісінькі свята ні одна жива душа не переступила її порогу. 

 

102 роки як один день

( 0 Votes )


І хоча в тумані вже сховалася сотня літ, вона бачить все, як учора. Наче вчора вона бігала по лугах з високими травами за рідними Каноничами. Ніби вчора закінчилася війна і їх, молодиць, знову погнали у колгоспну ланку. Ніби вчора тримала внученя, а сьогодні праправнучок злякався її віку. Ох, чого тільки не видивилися, чого тільки не перебачили її очі за цю сотню літ? А вона ще так хоче щось зробити, допомогти дочці, не бути зайвою на цій землі… Бо страшно усвідомлювати, що твій час пройшов, ти стрічаєш новий день, а твоїх рідних і близьких давно вже немає. І живеш тільки спогадами, які ніколи не покидають.

 

Високі очерети на Віслі

( 0 Votes )

Чого тільки не бувало на фронтах! І плакали, і сміялися. Сумували і веселилися. Хоронили близьких та одружували закоханих. Але були ще й зустрічі, даровані долею.

…Коли фронт прокотився Володимиреччиною, з кожного села демобілізували десятки чоловіків, які поповнили ряди Червоної Армії. Усіх наших земляків здебільшого кинули на Кенігсберзький плацдарм. Це було місто-цитадель, укріплене за найновішим словом оборони і тодішньої техніки. До цього міста вела асфальтована дорога, причому шар асфальту складав 57 сантиметрів.

 

В’язень Краківського гетто

( 1 Vote )


Петро Маманович має незвичайну долю. Поліський хлопець, який ще підлітком потрапив в один із таборів смерті Кракова і дивом звідти вибрався, міг би бути громадянином будь-якої держави Європи або США – проте від Батьківщини не відмовився. Після повернення додому там, на далекому Поліссі, його знову чигала смерть від рук українських повстанців – і знову він чудом лишився жити…

 

Сторінка 75 з 79

На даний момент 114 гостей на сайті