Авторизація

HomeНаше життя

Наше життя

102 роки як один день

( 0 Votes )


І хоча в тумані вже сховалася сотня літ, вона бачить все, як учора. Наче вчора вона бігала по лугах з високими травами за рідними Каноничами. Ніби вчора закінчилася війна і їх, молодиць, знову погнали у колгоспну ланку. Ніби вчора тримала внученя, а сьогодні праправнучок злякався її віку. Ох, чого тільки не видивилися, чого тільки не перебачили її очі за цю сотню літ? А вона ще так хоче щось зробити, допомогти дочці, не бути зайвою на цій землі… Бо страшно усвідомлювати, що твій час пройшов, ти стрічаєш новий день, а твоїх рідних і близьких давно вже немає. І живеш тільки спогадами, які ніколи не покидають.

 

Високі очерети на Віслі

( 0 Votes )

Чого тільки не бувало на фронтах! І плакали, і сміялися. Сумували і веселилися. Хоронили близьких та одружували закоханих. Але були ще й зустрічі, даровані долею.

…Коли фронт прокотився Володимиреччиною, з кожного села демобілізували десятки чоловіків, які поповнили ряди Червоної Армії. Усіх наших земляків здебільшого кинули на Кенігсберзький плацдарм. Це було місто-цитадель, укріплене за найновішим словом оборони і тодішньої техніки. До цього міста вела асфальтована дорога, причому шар асфальту складав 57 сантиметрів.

 

В’язень Краківського гетто

( 1 Vote )


Петро Маманович має незвичайну долю. Поліський хлопець, який ще підлітком потрапив в один із таборів смерті Кракова і дивом звідти вибрався, міг би бути громадянином будь-якої держави Європи або США – проте від Батьківщини не відмовився. Після повернення додому там, на далекому Поліссі, його знову чигала смерть від рук українських повстанців – і знову він чудом лишився жити…

 

Чим розбавляють бензин?

( 3 Votes )

Чи правда, що сьогодні в Україні на рядових заправках (без приставки «Євро») немає справжнього бензину марки А-95? Мовляв, на нафтобазу закочують цистерну бензину А-92, додають присадки для підвищення октанового числа – і виїжджає звідти вже цистерна з бензином А-95?

Іван Базака, смт Володимирець.

 

Чоботар

( 0 Votes )


Коли він народився, якраз копали картоплі, летіло бабине літо і цвіли айстри та жоржини. Усі приходили подивитися на гарного хлопчика. Рідні назвали його Русланом. Ріс він нормально, розвивався як усі діти: медогляди, щеплення. І враз матері озвучують діагноз – церебральний параліч. Йому не дозволяють навчатися у звичайній школі, а направляють у Костопіль, у спецшколу. Руслан Сахнюк там навчався десять років, – до 1993-го.

 

Сторінка 83 з 86

На даний момент 62 гостей на сайті