HomeНаше життяПро те, що хвилюєКуди прямує Україна - ЄС чи МС: цивілізаційний експеримент

Куди прямує Україна - ЄС чи МС: цивілізаційний експеримент

( 0 Votes )

12 вересня у Києві побував представник Європейського Союзу, надзвичайний і Повноважний посол Литовської Республіки в Україні Пятрас Вайтекунас, який зустрівся з представниками регіональних та районних ЗМІ.

Після прес-конференції для журналістів (їх було 35 чоловік з усієї України) всеукраїнська громадська організація «Демократична дія» провела тренінг «Євроінтеграція України та засоби масової інформації» (інформаційна підтримка Національної спілки журналістів України). Це були практично-прикладні модулі за участю відомих державних та громадських діячів.

Зокрема, участь у конференції брали голова НСЖУ Олег Наливайко, кандидат політичних наук, віце-президент ВГО «Демократична дія» Сергій Джержд, директор Департаменту інформаційної політики Державного комітету телебачення і радіомовлення України Богдан Червак, директор фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна, керівник ГО «Європа без бар’єрів» Ірина Сушко, доктор політичних наук Сергій Даниленко, президент інвестиційної групи «Універ» Тарас Козак, юрист ГО «палата арбітражних керуючих» Павло Богомазов, виконавчий директор Центру міжнародної безпеки та стратегічних досліджень Любов Глєбова, політолог, доктор історичних наук Олексій Гарань, та інші.

Напередодні Вільнюського саміту учасники дискутували про Асоціацію між Україною та ЄС, робили історичний екскурс в Литву, яка сьогодні головує в Євросоюзі, разом розмірковували над питанням впровадження європейських стандартів в Україні та напрацьовували методику об’єктивного і ефективного висвітлення процесу європейської інтеграції нашої держави, а також говорили про бар’єри, можливості й інструменти цього процесу.

На роздоріжжі

21 листопада 2013 року Україна може підписати або не підписати доленосний документ: угоду про асоціацію з Європейським Союзом та відкриття зони вільної торгівлі. На іншій шальці терезів нам пропонують вигідні умови за членство у Митному (Євразійському) союзі.

На перший погляд може здатися: «А що ж тут вибирати? В Європу, однозначно!»

Однак насправді зовсім не однозначно. По перше, підписання угоди про Асоціацію України з ЄС зовсім не означає, що в той же день ми станемо членами Євросоюзу і зможемо вільно подорожувати шенгенською зоною. По друге, Асоціація – це лише заява про наміри стати членом ЄС, і лише її ратифікація (погодження) усіма членами Євросоюзу (а це 27 держав) займе 4-5 років. Тільки після цього європейська спільнота прийматиме рішення, чи готові ми стати членами цього міждержавного глобального утворення, яке сьогодні представляє зразок західної цивілізації. Та й асоціація з ЄС означає не лібералізацію митного режиму (тобто вільне пересування), а тільки спрощення візового режиму.

Тож наша країна, як це вже не раз було в нашій  історії, вкотре опинилася на роздоріжжі між двома цивілізаціями: західною (євроамериканською) і східною (євроазійською). Фактично йде боротьба двох транснаціональних імперій, двох світових фінансових потоків: західного і східного, і Україна – розмінна монета у цій грі неабиякої вартості.

Отже, треба визначатися, з ким будемо дружити і співпрацювати у кілька найближчих десятиліть. Дехто, пам’ятаючи давні дипломатичні хитрощі запорозьких козаків, пропонує лишитися у стороні і подивитися, хто ж виявиться сильнішим у цьому глобальному переділі світу. Тоді й можна буде, мовляв, примкнути до переможця. Та цього разу не допоможе дипломатія і уміння прослизати між могутніми жорнами зубів світових акул, аби зберегти власний національний курс, як це вдавалося і першому президенту Леоніду Кравчуку на зорі зародження нашої незалежності, і другому очільнику держави Леоніду Кучмі на етапі становлення України.

Програний час

Прийшов час робити свій цивілізаційний вибір, і він буде дуже непростим, оскільки Україні так і не вдалося за 20 років вивести свою економіку із затяжної кризи і стати в один ряд із європейськими та світовими лідерами. Попри хороший стартовий науковий та економічний потенціал при виході із Радянського Союзу наша держава не перетворилася в капіталістичну країну з ринковими відносинами (як це вдалося і Польщі, і країнам Прибалтики), але й не змогла зберегти та вдосконалити соціалістичну планову економіку (що зуміли зробити Білорусь і Китай).

Ми так і не спромоглися здобути собі самостійність: економічну, енергетичну, фінансову, політичну. Відтак сьогодні маємо чудову правову базу (яка в більшості не виконується), десятки розпочатих і не доведених до кінця реформ, енергетичну залежність від інших країн, щорічне зниження приросту ВВП і стабільне зростання зовнішніх боргів. (За останні 5 років загальний державний борг України виріс в 3 рази і станом на 1 червня 2013 досяг 68,5 млрд. доларів, що складає 36,7% відсотків ВВП за 2012 рік; загальна сума зовнішніх боргів країни вже становить 136 млрд. грн.). Україна, яка колись була в першій десятці країн, що літають у космос і мають економіку повного циклу, тепер опустилися до рівня держав третього світу.

На жаль, в сучасному геополітичному просторі Україна – ласий шматок у глобальних стратегіях транснаціональних утворень. Не створивши власної моделі «економічного чуда», ми змушені сьогодні обирати між тими, хто десятиліттями своєї історії довів успішність західної цивілізації, і тими, хто маючи кращі економічні та політичні аргументи, сьогодні створює власну модель світогляду, близьку і зрозумілу нам. Україна сьогодні є буфером між консервативною Європою і амбітною Росією, яка з імперським розмахом будує власний Митний Союз. Будучи центром Європи, наша держава апріорі не може зберігати політичний та економічний нейтралітет. На третій шлях – нейтральний, як у Швейцарії, – в України вряд чи вистачить і політичної волі, і фінансових та економічних ресурсів. Ми потрапили в залежність від кредитів МВФ, і змушені грати по чужих правилах…

Отже, вибір назрів. Але чи просто його буде зробити?

А у них – дешева ковбаса…

Так, порівняльний економічний аналіз по Україні та країнах ЄС показує, що нам дійсно нема чого говорити про якесь зростання благополуччя. За даними Світового банку, у 2012 році ВВП на душу населення серед країн Єврозони був у 4,4 рази більший, ніж в Україні, і утричі більший, ніж у країнах Митного Союзу. За оцінками міжнародних експертів Світового банку, Україна виробила ВВП на суму 7 418,50 млрд. доларів, тоді як середній показник серед країн ЄС складав 32 873,23 млрд. доларів, серед країн Митного Союзу – 10 908,66 млрд. доларів. Найбільший показник ВВП у 2012 році мало королівство Люксембург (91 387,90 млрд. доларів) та Австрія (44 207,70 млрд.), найнижчий – Румунія (16 517,60 млрд.) та Болгарія (15 932,60 млрд. доларів). В Росії цей показник оцінювався на рівні 14 034 млрд., у Казахстані – 12 007 млрд., в Білорусі – 6 685 мільярдів доларів.

Якщо брати по середніх зарплатах (до вирахування податків), то, за даними EUROSTAT/ООН, у 2011 році вони складали в Україні 331 долар (офіційні дані, які не враховують неофіційних прибутків), в країнах ЄС – 2 915 доларів, у країнах Митного Союзу – 602 долари. Серед країн Євросоюзу найбільша зарплата у Данії – 6500 доларів, більше 5 тисяч у Люксембурзі, Нідерландах та в Ірландії; найменша – у Литві (804 долари), Румунії (665 доларів) та в Болгарії (506 доларів). Водночас у Росії отримували 806 доларів, в Казахстані – 613, у Білорусії – 387 доларів.

По індексу легкості ведення бізнесу за даними Світового банку у 2012 році Україна була на 137 місці, тоді як середній показник серед країн ЄС був 41; серед країн-членів Митного Союзу – 73. Найкращі умови для бізнесу серед країн-членів Європейського союзу у Данії (5 місце у світовому рейтингу), Великобританії (7 місце) та Фінляндії (11 місце). Серед країн Митного Союзу Росія на 112 місці, Білорусія – на 58, Казахстан – на 48 місці. Україна, нагадаємо, на 137 місці…

Плюси і мінуси союзів

Проведемо тепер своєрідний SWOT-аналіз (порівняння потенційних здобутків і можливих втрат) при вступі України до ЄС. Звичайно, той, хто хоч раз побував у країнах Єврозони і побачив рівень життя там, ніколи не вибере дорогу в сумнівне майбутнє «по нашому». Але ж не кожен житель нашого району (та й міста Кузнецовська) мав змогу на власні очі побачити, як «загниває капіталізм». Сподіваємось, саме для них і будуть корисні наступні викладки у випадку проведення всеукраїнського референдуму по вступу України до ЄС. Однак рішення кожен має прийняти сам, без нав’язування позиції зі сторони, просто порахувавши плюси і мінуси будь-яких Союзів для себе особисто. Зрештою, тільки в дискусіях і суперечках народжується істина…

Отже, як ми знаємо, з 1 липня 2013 року Литва головує в ЄС. Багато в чому від позиції цієї маленької балтійської країни залежатиме підписання угоди про Асоціацію України в ЄС. На 18 вересня призначено засідання українського уряду по підготовці пакету документів по Асоціації, тож останнім часом відчутно посилився тиск Росії на Україну. Зрозуміло, що країни Східного партнерства і майбутнього Євразійського Союзу хотіли б бачити Україну у своїх рядах, а не за могутніми армадами НАТО.

Однак більшість прогресивних політиків Сходу все ж розуміють, що Україна їм буде вигідна як член Митного альянсу, а ще більше – як посередник між Заходом і Сходом, як буферна зона, де відпрацьовуються стандарти міжнародного партнерства, насамперед в економічній сфері. За словами посла республіки Литва Пятраса Вайтекунаса, Євросоюз не заперечує проти співпраці України з Митним Союзом в якості спостерігача, але її дійсне членство в МС стане непереборною перепоною для вступу в Єврозону.

Чи задовольнить Росію таке «партнерство»? Можливо, якщо вона вже сьогодні розглядатиме Україну як свого посередника на європейському ринку. Адже, маючи сусіда із зоною вільної торгівлі з ЄС, можна стандартизувати свої товари і проштовхувати їх на безрозмірний європейський ринок. Отут саме й потрібні зусилля дипломатів, щоб переконати і Митний, і Європейський Союзи у доцільності такого компромісу. Але до цього ще далеко.

Спочатку – угода, потім – членство…

Спочатку треба підписати угоду України про Асоціацію з ЄС (а потім повністю виконати всі її пункти). А для цього до листопада цього ж таки року слід виконати низку умов і вимог. Зокрема, треба внести зміни до Конституції України, провести реформу генпрокуратури, легітимізувати вибори до Верховної Ради у 5 проблемних округах, привести систему правосуддя в Україні до європейських стандартів, почати реформи для розвитку бізнесу і боротьби з корупцією, роздержавити державну і комунальну пресу, викоренити ганебну практику вибіркового правосуддя для політичних опонентів та виконати цілий ряд інших вимог. На це все в України – менше двох місяців.

Але це наш вибір, і тільки від нас залежить, який шлях ми оберемо. За словами єврокомісара П. Вайтекунаса, вікно в Європу для України відкрите. Адже уже сьогодні, за приблизними підрахунками, в Європі живе 7 мільйонів українців, які щороку привозять додому понад 7 мільярдів доларів. Ми й так у Європі (принаймні географічно). Звичайно, прийняти відповідне рішення нелегко, бо це означає втрату національної незалежності (чи трансформацію її під геополітичні стандарти) і потребує політичної волі та консолідації всього суспільства.

Між Сходом і Заходом

Нагадаємо, що переговорний процес про зону вільної торгівлі і вступ України до ЄС почався у далекому 2008 році. Та чи потрібен нам цей вибір між західною моделлю цивілізації і східною? Адже, як розповідав Посол, обидві основані на демократичних цінностях. Тільки західна модель відпрацьовувалася століттями і уже довела свою життєздатність, говорив Єврокомісар, а східна лишень торує свій шлях до процвітання, хоча в основі її – ті ж цінності. Отже, євразійський шлях довший, а європейський – коротший. Фактично на Сході триває цивілізаційний експеримент в рамках глобалізації суспільства.

Партнер чи сировинний донор для ЄС?

Тільки не варто забувати, що цей експеримент чекає і нас у випадку приєднання до ЄС. Адже доведеться змінити не лише світогляд і національні традиції; доведеться жити по зовсім інших правилах і стандартах (а їх у Європі більше 7 тисяч). Вступ до ЄС змінить усі сьогоднішні пріоритети українця, торкнеться усіх сфер життя, докорінно змінить весь уклад життя. Фактично це перебудова національних цінностей і глобальний розподіл праці.

Чи не стане в результаті Україна сировинним придатком для ЄС, попри всі запевнення? Ми вже маємо сумний досвід невиконання своїх обіцянок міжнародною спільнотою. Це коли спільними силами світу обіцяли збудувати саркофаг-конфайнмент для об’єкту «Укриття» на ЧАЕС в обмін за без’ядерну державу (будуємо його самі й досі). Або коли під час тендеру на розробку військово-транспортного літака для сил НАТО Європа відмовилася купувати український модернізований військово-транспортний літак Ан-70, який був успішно продемонстрований на авіасалоні у Франції «Ле Бурже» і на 10 років технологічно випереджав пізніше створений «Аеробус». Закупівля наших транспортників для ВПС західноєвропейських країн була визнана небажаною та обґрунтовано необхідність проведення подальших робіт за власною програмою літакобудування – щоб не пустити Україну на внутрішній ринок літакобудування Європи). Та й територіально наші кордони відкриті для усіх, але чомусь закриті Європою для українців, «з метою безпеки», як нам пояснювали. Невже ми дійсно країна третього світу, що нас боїться увесь цивілізований світ?..

«Україна нам потрібна для того, щоб не втратити Росію», – запевняв єврокомісар Пятрас Вайтекунас. Але чи не втратимо ми себе як націю? Якщо популяризувати європейські цінності на рівні високих зарплат і дешевих ковбас, то хто заважає нам гарно заробляти у власному бізнесі і жити не гірше, ніж у Європі? Поважають сильних і багатих стратегічних партнерів, а не бідних голодранців, для яких більшість країн шенгенської зони можуть закрити свої кордони (приклад – Румунія).

Серед недоліків є також збільшення конкуренції українським товарам завдяки  відкриттю зони вільної торгівлі; підвищення вартості робіт і послуг через вимогу дотримання євростандартів; витрати, пов’язані з адміністративними і правовими змінами.

Не менш суперечливим в Україні є легалізація секс-меншин, як того вимагає Євросоюз. Навіть у Європі ще тривають суперечки, а українська мораль і християнський світогляд не сприймають таких нововведень.

Європа породила дві світові війни, була причетна до етнічних чисток і геноциду в Югославії, аж поки в основу світогляду не було покладено людські цінності, а не матеріальну складову. Але це ті неприглядні сторінки, які є в історії кожного народу. І незаперечний факт, що сьогодні Європа живе значно краще за нас.

А що у Митному союзі?

Давайте тепер спробуємо побачити підводні камені економічної і політичної інтеграції з Митним Союзом. Україна вже давно підписала двосторонню угоду про зону вільної торгівлі з Росією; існують чимало багатосторонніх угод і з країнами СНД. Однак договір про літакобудування з нашими сусідами не працює, хоча ми від нього залежимо і втрачаємо мільйони доларів щороку (Росія купила ексклюзивне право продавати наші літаки і технології, а ми лише виготовляємо замовлене під укладені росіянами контракти).

На експорт російського газу сьогодні маємо найвищу ціну у світі. За умови вступу України до Митного Союзу нам обіцяють газ та нафту по внутрішніх цінах російського ринку; але ніхто не розповідає, що з 2015 року Росія планує перейти на світові ціни на енергоносії навіть на внутрішньому ринку.

Збільшиться вплив Росії на наші зовнішні та внутрішні стосунки (пам’ятаєте «молочно-цукеркові війни»?); акцент робитиметься на авторитарні методи правління, що загрожує міжнародною ізоляцією. У разі вступу до Митного союзу про Європейський доведеться забути. А між тим європейський ринок об'єднує 500 млн. споживачів проти 170 млн. у Митному союзі. Крім того, ЄС зараз є найбільшим торговим партнером України. Товарообіг з Росією становить близько 40%, але якщо відняти енергоносії, то залишиться близько 25%. Товарообіг з ЄС 32,1%, тобто значно вище. Країни ЄС також є найбільшими інвесторами в українську економіку. Їх сукупна частка вкладень у кілька разів перевищує російську.

Це лише окремі штрихи до вибору майбутніх партнерів із числа міжнародної спільноти. Між тим Україна готова заради взаємовигідного співробітництва поступово приєднуватися до окремих угод, які діють в Митному союзі, щоб оптимізувати торговельний режим.

Якою буде міжнародна ситуація після підписання (або не підписання) Україною угоди про Асоціацію з ЄС, прогнозувати складно. А поки тривають переговорні процеси, запрошуємо вас, шановні читачі, до обговорення інтеграційних процесів в Україні. Адже найважливіше у цій дискусії одне: а що жителям нашого району буде від вступу України до Європейського або Митного Союзу? От коли ми це визначимо для себе особисто, тоді й вибір наш буде осмисленим, усвідомленим.

Ми не нав’язуємо свою думку, а лише викладаємо факти. Аналізуйте їх і робіть висновки самі.

Вибір, шановні читачі, – за вами. 

 
 

 

Сергій СКІБЧИК.

На фото:  зустріч представника Європейського Союзу, надзвичайного і Повноважного посла Литовської Республіки в Україні Пятраса Вайтекунаса з журналістами

 

Статтю коментує кандидат політичних наук, політолог Олександр ТРУХАЧОВ (м. Київ):

Безумовно, що підписання Угоди про асоціацію України з ЄС є головною подією осіннього політичного сезону в Україні. Проте перед тим, як розглядати ті чи інші преференції (або втрати) України від її підписання, слід чітко зрозуміти декілька принципових моментів.

По-перше, як уже йшлося у статті вище, механізм асоціації – це не миттєвий  вступ країни до ЄС, а тільки дороговказ, що країна, яка підписує угоду про асоціацію, має намір привести свою економічну, юридичну, політичну та соціальну сфери до стандартів ЄС.

По-друге, сам термін «асоціація» вказує на добровільне приєднання та дотримання взаємовигідних стосунків між обома сторонами.

По-третє, і головне: тільки у разі приведення у відповідність внутрішніх стандартів країни до  стандартів, які діють у країнах ЄС, почнеться процес входження держави до Європейського союзу. Тут слід зауважити, що вступ, а не асоціація, потребує обов’язкового загальнонаціонального референдуму з прийняття рішення про приєднання країни до ЄС. Тому роздмухані деякими українськими політичними партіями та їхніми лідерами (під диктовку зацікавлених стратегічних партнерів з іншої, «митної» коаліції) верескливої кампанії про втрати та швидку загибель української держави є  що найменше передчасні та доволі перебільшені.

Соціологічні дослідження, які проводяться в Україні в останні роки щодо визначення ставлення українських громадян до питання вступу в ЄС, з різною часткою похибки демонструють, що певна більшість українських громадян (залежно від віку та регіону проживання) виступають за продовження руху в бік європейського союзу.

На тлі таких очікувань Вільнюський саміт, який відбудеться в листопаді цього року, скоріш за все дасть остаточну відповідь на питання «Чи буде в українського суспільства шанс трансформуватись та адаптуватись до стандартів прийнятих у сучасному цивілізованому світі?».        

З цієї точки зору підписання угоди про асоціацію України з ЄС можна розглядати крізь призму очікувань змін. Насамперед – у внутрішній політичній та економічній сферах; вони ж, у свою чергу, будуть впливати на інші сфери суспільства.

 Так, у економічній сфері має відбутись перехід від планово-командної (псевдосоціалістичної) моделі економіки (яку сьогодні реалізує український уряд) до ліберальної (ринкової) моделі, в якій немає місця для бізнесу, ведення якого побудоване на  принципі «своїм усе – іншим закон». Оскільки ліберальна (ринкова) економіка дає змогу проявляти скриті (пригнічені) резерви суспільства, зрозуміло, що слід звертати увагу на несприятливі складові ринкової економіки.

Політична сфера держави, скоріш за все, буде трансформуватись у бік європейської моделі політичної комункації. Не вдаючись до глибокого аналізу цієї сфери, тут акцентуємо на тому, що європейська політична практика на перше місце ставить не інтереси окремих політичних груп (партійних функціонерів), а пошук консенсусу між усіма політичними акторами в інтересах держави та суспільства. Отже, треба буде прибирати ті рудименти політичного життя, які або залишились у спадок від СРСР, або були здобуті за двадцяти річну історію існування української держави.

У контексті питання асоціації України з Євросоюзом не можна обійти увагою питання діяльності засобів масової інформації, оскільки неупереджене інформування громадян, відповідність принципам незаангажованої журналістики є головними принципами діяльності європейських медіа (принаймні тих, хто цінує своє реноме). 

Вітчизняні чиновники різних рівнів уже неодноразово наголошували про перехід українських ЗМІ до принципів вільної (соціально-відповідальної) преси. Але питання роздержавлення комунальних та державних органів масової інформації поряд із побудовою на їхній базі, скажімо, суспільного (громадського) національного телерадіомовлення досі не вирішено, оскільки закон про суспільне мовлення років з п’ять подається до розгляду Верховної Ради України і знову повертається на доопрацювання. Отже, маємо сподіватись, що Вільнюський саміт надасть нового поштовху у вирішенні цієї важливої проблеми.

Зрозуміло, що розглянуті аспекти далеко не повною мірою розкривають усі явні та приховані проблеми, які стоять на шляху України до ЄС. Проте без вирішення цих принципових питань поступ до світового та європейського суспільства для нашої держави буде доволі повільним. 

   Тож чи отримає Україна шанс на розбудову європейського суспільства, ми дізнаємось у листопаді цього року. Але чи буде спроможна сьогоднішня політична еліта разом з українським суспільством, виконати поставлені перед ними історією завдання, ми дізнаємось у найближчі 2-3 роки.

 

У вас недостатньо прав для коментування.