12 листопада в загальноосвітніх школах України розпочався моніторинг якості загальної середньої освіти. Упродовж місяця учні 5-х класів складуть тести з математики, української, російської та іноземної мов і комбінований тест «Я і Україна» / «Основи правознавства», а десятикласники проходитимуть моніторинг з дванадцяти предметів: української та іноземної мов, історії України, всесвітньої історії, української літератури, геометрії, алгебри, біології, хімії, фізики, географії і технології.
Як зазначається, офіційна мета акції – оцінювання стану освіти й отримання об’єктивної інформації про її якість за результатами навчання учнів у початковій та основній школах. Отож перевірка проводиться у всеукраїнському масштабі і, за словами її організаторів, спрямована на подальше покращення якості освіти в Україні.
Як такий, моніторинг, на думку педпрацівників, вартий уваги і підтримки, оскільки в його рамках можна робити висновки про ефективність застосовуваних в країні тих чи інших освітніх технологій. На жаль, надії поки що не справджуються: замість підтримки країною прокотився шквал учительського невдоволення, і, виходячи з фактів, годі було й сподіватися чогось іншого. Конкретніше спробуємо це розглянути на прикладі районного колегіуму – школи, яка привернула до себе увагу у масштабах країни і в якій елементи подібного моніторингу (директорські контрольні роботи) давно апробовано.
Відразу зазначу, що розмова з заступником директора Василем Літвинчуком була не лише відвертою, а й стосувалася всього спектру важливої, як на сьогодні, теми. За словами Василя Васильовича, готуватися до моніторингу в колегіумі почали з середини вересня. Тоді ніхто не знав, що собою він являтиме. Коли ж з’явилися друковані збірники, вчителі були шоковані: у них містилися завдання за весь навчальний курс – 1-4-й і 6-9-й класи. Уже через це сподіваних для Міносвіти результатів, вважають, не буде, оскільки тест із шістнадцяти запитань серйозних прогалин у знаннях не виявить, а весь кількарічний навчальний курс запам’ятати неможливо. (У колегіумі попередніми результатами поки що задоволені: більш як у 80 відсотків школярів рівень знань достатній і високий). Роботи (12-13 тестових запитань та 2-3 письмових завдання), порівняно з ЗНО, не хтозна-якої складності. Але при цьому не подумали, що моніторинг співпаде з олімпіадами. Це вибивало з ритму і додало навантаження вчителям, адже при кількох паралельних класах годі й уявити, яку роботу вчителю треба було виконати, щоб зрештою узагальнити одержані результати!
Спочатку передбачалося, що учні купуватимуть збірники з завданнями (у Володимирі це можна було зробити у двох магазинах). Особливих матеріальних затрат школи при цьому не мали б. Але швидко виявилося, що моніторинговий книготорг забуксував. Магазини перейшли на роботу «під замовлення», а педколектив на батьківських зборах віддав це питання на розсуд батьків. Збірники придбали лише третина учнів, а для всіх інших тестові завдання «витягували» з Інтернету.
Виконавцем моніторингу мимохіть став учитель-предметник, і в цьому тактичний промах організаторів. Щоб моніторинг пройшов належним чином і увінчався достовірною інформацією, організувати його, вважає педагог, треба було на кшталт олімпіади. Завдань за днів два до перевірки у закодованому пакеті і розкриття пакета безпосередньо перед школярами увінчалося б достовірнішими результатами і діти не мали б жодних затрат. А ще за це міг би взятися Український центр оцінювання якості знань, де вже напрацьовано певний досвід і розгорнуто відповідний штат. На жаль, систему, яка б видала об’єктивний результат, не створили. Що ж стосується результату за підсумками кількох предметів, то він приблизно на рівні контрольних робіт за 9 клас.
Учителів, зазначив Василь Васильович, здивувало, що моніторинг щойно почався, а учні вже «вивудили» з Інтернету відповіді на тести. Значення моніторингу через це суттєво впало. І все ж, перекреслювати його як форму освітнього контролю не варто, а треба чіткіше вияснити, чого від навчально-виховного процесу хочемо і до чого прагнемо. У 10 класі виявляти прогалини за 5-й чи 6-й – марна затія. Тож не тільки у колегіумі – по всій Україні педагогічну громадськість охопило відчуття надаремно спалених нервів.
Як бачимо, й цього разу замість «як краще» вийшло «як завжди». І є підстави стверджувати, що ні об’єктивної інформації про якість учнівських знань, ні серйозного аналітичного матеріалу, на основі якого робитимуться висновки про ефективність системи освіти і вибудовуватимуться прогнози на майбутнє, нинішній моніторинг не дасть. Взяти хоча б найелементарніше – виконавців. Їх, учителів-предметників, власне, й перевіряють на вміння навчати. Та й результати моніторингу попредметно оцінюватимуть якщо не вони, то їхні колеги по школі. Чи спрацює тут принцип незалежності й об’єктивності оцінювання, сумнівно. І сумніви збільшуються від того, що не тільки завдання, які виконуються під час моніторингового дослідження, а й відповіді на них доступні заздалегідь. До того ж, упродовж перевірки роботи зберігались у школах. Чи можна гарантувати, що хтось із педагогів не вдавався до їх переписування чи «доопрацювання»? Подібною підозрою, звісно, зачіпаю вчителя «за живе». Але ж ідеться про серйозну загальнодержавну акцію, наслідкам якої надавалося важливого державного значення. Тож хоча цьогорічний моніторинг для країни, як мовиться, лише перший млинець, – цей млинець мав вдатися на славу, а не збитись у глевку грудку.
Прикро, але моніторинг, що проводиться, скидається на звичайний дубляж одного й того ж – контролю якості освіти, адже, крім державних підсумкових атестацій, існує ще й зовнішнє незалежне оцінювання. Невже те й інше настільки недосконале, що викликає недовіру в Міносвіти і змушує вдатися до ще одного виду контролю? Складається враження, що, зменшуючи контроль у сфері підприємництва (там забороняються додаткові непланові перевірки), держава, навпаки, нарощує їх у сфері освіти, де й без цього вчителю не зовсім комфортно і школу залишають багато талановитих педагогів. До того ж, у сферу моніторингу вклинилася комерційна складова: учням запропонували комплект книжечок, купівлю яких школа завбачливо «передовірила» батькам.
Не хочеться думати, що книжковою виручкою й керувались організатори моніторингу. Але й поставленої перед собою мети – правдивого якісного зрізу знань – схоже, не одержать. Знаючи, що однаково битимуть і за недооцінку, й за переоцінку реальних учнівських знань, учитель орієнтуватиметься на рівень контрольних робіт за 9 клас. Бо, як зазначається на одному з Інтернет-форумів, «поганому вчителю однаково, а хороший потерпає». А ще вдумливі учасники дискусії вважають, що «при такій постановці питання жодної об’єктивної відповіді ніхто не одержить. Єдине, що "зробив" моніторинг, – збільшив навантаження на учнів, які і так вчилися. Адже ці діти завдання розв’язували самі і допускали помилки, а ті, хто на уроках не працює, – списали і одержали "високий" рівень. Цей моніторинг – перевірка совісті, якої вже немає у більшості людей».
А як думаєте ви?..
Олексій ГОРОДНИЙ.
< Попередня | Наступна > |
---|