В УКРАЇНІ бурштин не така уже й рідкість. Смуга його покладів (Балтійсько-Дніпровська бурштиноносна провінція) через Данію, Німеччину, Польщу, Прибалтику, Білорусь і всю Україну простяглася від Північного до Чорного моря. Проте найбагатші залежі в Україні розвідані на Поліссі. Пишатися б! Але й такої радості довгий час ми не мали. Річ у тім, що поліський бурштин майже не вiдрiзняється вiд балтійського, і чимало польських учених вважають його саме таким. Льодовик, кажуть, перемiстив його на сотнi кiлометрiв.
Але хибність цього твердження довів сам камінь, коли вітчизняні зоологи виявили у ньому не характерний для Балтики закам’янілий вид комах. Цим самим поставлено крапку у прикрому спорі, а унікальність поліського «горілого каменю» (бо ж гарно горить!) підтвердила Польська мінералогічна академія, видавши ДП «Укрбурштин» відповідний сертифікат.
З давніх часів українці робили з бурштину медальйони-обереги «від злого ока», а коралі з нього не тільки прикрашали, а й лікували. Користувалися попитом сережки, персні, браслети, ґудзики, портсигари, мундштуки і гребінці. Особливо ж цінувався бурштин із природними вкрапленнями комах чи інших доісторичних домішок.
У медицині бурштин застосовується при захворюваннях нервової та серцево-судинної систем, бронхіальній астмі, ревматизмі, подагрі й інших недугах. В індустрії краси він взагалі «свій». Однак промисловий його видобуток в Україні розпочався лиш у 70-х роках минулого століття, і причина такого запізнілого інтересу проста: калінінградський бурштин російський, тож Україна взялася за власний і… з власними нюансами.
Тисячі людей, не чекаючи нічийого дозволу, озброїлися лопатами. Міні-бригади з 3-5 копачів уже багато літ вигортають диво-камінь майже з п’ятиметрової глибини. Використовують і мотопомпи (ними легше, ніж лопатою, робити ту ж роботу). І цього браконьєрського промислу поліщуки навчились у «колег» із Польщі. Моторизовані копачі, що важливо, майже не ризикують життям, а те, що земельні угіддя стають похмурим болотистим місивом, їх не хвилює. Про рекультивацію занапащених земель не йдеться. Та й офіційна статистика земельних втрат, кажуть, у рази нижча від неофіційної.
«ПОЛЬСЬКІ художники прославили Польщу чудовими виробами, хоча нерідко і з українського бурштину. Проте чи прославить і збагатить він Україну?» -- ще в 1997 році бідкався журналіст Ігор Ткаленко. І він же навів тодішні розцінки на бурштин. Так, контрабандисти з Польщі і Балтії за кілограм диво-каменю, який багатством кольорової гами кращий від балтійського, платили 100-200 доларів. Нині так цінується один-єдиний 50-грамовий шматок, а кілограм коштує біля 15 тисяч доларів (у місцевих перекупників!).
Отож уявімо, як на багатстві нашого краю нажилися перекупники-чужинці. На жаль, безробітного бідолаху-поліщука це влаштовувало. Для багатьох бурштин став спасінням від бідності. Однак це ще не вся правда.
У розмові з жителями Жовкинь, які на минулому тижні з киями та вилами заступили дорогу «чужим» копачам, теж чулися нарікання на безробіття. Мовляв, була б, як колись, тракторна бригада чи тваринницька ферма, хто тяжко копався б у землі і конфліктував би з правоохоронцями? Але приклад клесівського родовища свідчить про інше. Навіть коли його повністю одержавили, копачі там не перевелись і продовжили свою справу. Мали з неї зиск! І це видно з того, що клесівчани втратили інтерес до офіційної (понад 5 тис. грн.!) місячної зарплати на своєму кар’єрі. Туди наймали працівників із віддалених поселень. І цим самим спростовується ще один міф: що видобутий бурштин дістається перекупникам за безцінь. Насправді, особливо останнім часом, задіяно солідні гроші. Хоча…
Поліський бурштин прямує туди, де добре знають його спражню ціну. Завдяки й нашому бурштину Польща стала найбільшим у світі експортером бурштинних виробів. І в цьому їй суттєво сприяє простодушний поліський копач. Оброблений польськими майстрами-ювелірами, скуплений на Поліссі бурштин зростає в ціні у кільканадцять разів. І купуючи у всьому світі ці вироби, ніхто й не подумає, що унікальний бурштин із зеленуватим переливом видобуто у підпільних копальнях рівненського Полісся, зокрема й у наших Жовкинях.
АЛЕ ЯК створилися майже комфортні умови для таємничих і всесильних перекупників? Чому потужна правоохоронна система не змогла протистояти незаконному видобутку цінного каменю? Усі ж бо сподівалися, що бурштинове питання ось-ось законодавчо врегулюється, і дикий клондайк перетвориться у цивілізоване і цілком врегульоване виробництво!
«Великі території розповсюдження проявів, закритість місцевості, віддаленість від населених пунктів, легкодоступність для розробки ручним і гідромеханізованим способом призводять до масового несанкціонованого видобування бурштину приватними особами, старательськими артілями, іншими підприємницькими структурами», – наголошували нардепи Микола Шершун і Валерій Самоплавський у пояснювальній записці, поданій до Верховної Ради. Навіть створені спецзагони міліції не могли зупинити людей, які «на бурштині» заробляли непогані гроші. А що ж державні структури? Упродовж багатьох літ вони так і не налагодили регулярний та економічно вигідний видобуток. Очевидно, саме тому на Рівненщині й заговорили про легалізацію приватного бурштинопромислу. Про це заявляв чи не кожен начальник обласної міліції, втомлений безрезультатною боротьбою з «чорними» старателями. І це попри те, що навіть на рівні Міністрства внутрішніх справ одним із головних напрямів роботи обласної міліції визначався бурштин.
Ловити «чорняків» нелегко, нарікають правоохоронці. Організовані і забезпечені сучасним мобільним зв’язком, копачі виставляють сторожу, і та оперативно попереджає про появу міліції. По сигналу тривоги всі дружно залишають промисел. Але останнім часом траплялося, що найбільш завзяті займали оборону. Хтось із лісоохоронців, щоб настрахати тисячну «армію» копачів, не так давно пальнув поблизу Жовкинь із гвинтівки. То що б ви думали? Знервовані старателі, кажуть, як зайця, ганяли того стрільця по всьому лісу!
А був же час, коли голова ОДА Василь Берташ малював оптимістичну картину. "Коли буде прийнятий закон, то люди будуть змушені отримувати дозволи на ділянки, де ведеться видобуток бурштину, а після завершення проводити рекультивацію землі, – мовилося журналістам. – Це і робочі місця для людей, і додаткові доходи до бюджету, і назавжди ми покінчимо з нелегальним видобутком бурштину".
Закон про бурштин, хоч і з трудом, прийняли. Тодішній нардеп-рівненчанин Микола Шершун повідомляв кореспондентові ZAXID.NET, що на родовищах непромислового значення поліський камінь можна добувати старательським способом. «Таким чином ми зможемо легалізувати розвиток бурштинової галузі. Від цього буде зиск і людям і державі, яка буде переробляти цей камінь», – наголошував він. А ще відзначалося, що видобуток і переробка бурштину ліцензуванню не підлягають, а сам бурштин вилучений із переліку дорогоцінного каміння. Здавалося, зроблено рішучий, важливий і своєчасний крок (особливо якщо врахувати, що річний обсяг незаконно видобутого поліського бурштину сягав 20 тонн). Ліквідація такого тіньового ринку неабияк сприяла б економіці Рівненщини. Тож силовиків і місцеву владу зобов’язали навести порядок у бурштиновій справі. Відбулося виїзне засідання колегії ОДА у Сарненському районі. Подібна представницька розмова пройшла й у нас у Жовкинях. Однак закон так і не працює – не вистачає… якогось підзаконного акту. Кажуть, в урядовців не знайшлося часу на той злощасний акт. А тим часом і на нашому сайті polissya.net точаться розмови про «мзду», яку копачі буцімто комусь дають, та про таємничих покровителів, які кришують незаконний старательський труд...
ПРОВІВШИ структурні зміни, на рівненському ДП “Укрбурштин” досить результативно взялися за переробку бурштину – і невдовзі з’явилися власні вироби з нашого «сонячного каменю»: прикраси і сувеніри, бурштин в оправах із дорогоцінних металів, картини й ікони з бурштину. Останні – дітище суто рівненських майстрів, оскільки саме наш бурштин завдяки своєму кольоровому багатству дозволяє творити мистецькі дива.
Поліських майстрів називають єдиними в Європі, що освоїли бурштинний «живопис». Але це лиш одна сторона медалі. На жаль, викопаний і в нашому районі камінь далеко не завжди йде на вітчизняні прикраси. Зазвичай він стає контрабандним товаром. А останнім часом у тих же Жовкинях склалася вибухонебезпечна ситуація. Копачі, що досі пліч-о-пліч трудились у копальнях, розділися на «своїх» і «чужих». Дійшло до того, що «свої» забороняють «чужим» видобувати бурштин в околицях Жовкинь. Тож уперше в житті довелося побачити, як доросла сільська громада (дітей у цій людській гущі не було) з палицями і навіть вилами в руках заступила дорогу сотням заїжджих копачів. Розмову мав з усіма. Зокрема і з правоохоронцями, які спільно з сільським головою Валерієм Парейком стримували критично заряджений натовп. І найперше враження – ні, не чужаків, а рідних братів розділила якщо не жорстока житейська скрута, то непогамовна жага «файного заробітку». З обох сторін стояли безробітні господарі сімейств і батьки неповнолітніх дітей (так вони самі стверджували). Кожний прагнув лиш одного – знайти камінь якщо не щасливого, то бодай неголодного існування. Але в тім-то й річ, що в одних той камінь заліг у землю поруч із домівкою, а іншим такої благодаті не випало.
У жодній групі поняття «законно»-«незаконно» не в пошані. Швидше всього, вчувалося людське прагнення жити й вижити. Та ще впевненість одних, що поклади бурштину належать саме їм, а в інших – що «господарі» мають пустити на цю благословенну землю й «гостей». Пройшовся і я цією землею. Якщо частина її дійсно у запасах Жовкинівської сільради, то решта належить Володимирецькому держлісгоспу. Однак цей суттєвий момент сельчан не хвилює. Лісові угіддя, чи не найбільше постраждавши від розкопок, являють собою сумне і безрадісне видиво. Величезну лісову площу (гектари і гектари лісу!) буквально вивернула лопата бурштинокопача. Багато дерев із підрубаним корінням упали на знівечену землю. А решта (так мені сказали) жде першого-ліпшого буревію. Під його натиском ліс виляже, як косою скошений. І з-поміж глибочезних копанок, що майже впритул одна до одної, навіть на дрова взяти його буде важко.
Та як би не було, людей, що взялися за лопати, звинувачувати не хочеться. Ні у браконьєрстві, ні в громадянській байдужості. Швидше всього, сама влада, сам устрій нашого життя штовхнули їх на далекий від закону промисел. І головне тепер – знайти вихід із цього заклятого лабіринту.
ЯКЩО вдуматися, то й світовий досвід щодо цього є. Свого часу американці на Алясці кожному охочому за певну платню видавали патент на видобуток золота. У наш час аналогічним чином вчинили поляки, внормовуючи власний бурштинний промисел. А що ж ми? Невже заново винаходитимемо вже відомий людству «велосипед»? Не тільки Микола Шершун, а й нардеп від Рівненщини Василь Червоній разом із депутатами Валерієм Самоплавським та Михайлом Мельничуком неодноразово порушували питання про легалізацію приватного видобутку бурштину. Тодішній голова облради Роман Василишин взагалі з властивою йому прямотою вважав, що мережа пунктів прийому бурштину має бути такою ж простою, як і мережа приймальних молокопунктів. Однак елементарне на перший погляд питання так і залишилося проблемним.
Щоб бурштинний клондайк став організованим, необхідно спростити надання приватникам дозволів на видобуток потрібного Україні каменю, визначитися з не придатними для широкомасштабного промислового видобутку родовищами, створити мережу приймальних пунктів і врегулювати закупівельні ціни. Робитися це повинно на рівні уряду. А в умовах оновлення державної влади це ще й своєрідний урядовий тест на відповідальність. Адже люди, які підпільно контролювали нелегальні бурштинні копальні, у момент перезавантаження влади, говорять, принишкли – й активність моторизованих старательських бригад ненадовго згасла.
У редакцію повідомляють, що в районі знову запрацювали мотопомпи. І чи зазвучать вони в унісон із законом, залежатиме насамперед від професіоналізму і діловитості влади, від того, чи, сказавши «А», вона скаже й «Б», тобто – сповна запустить у дію закон про бурштин і легалізує його видобуток. Як заявляли самі копачі, вони цьому тільки зрадіють. Бо ж і гріх знімуть з душі, і примиряться з правоохоронцями, і, маючи заробіток, поповнюватимуть державний та місцевий бюджети. Цього їм і побажаємо.
Олексій ГОРОДНИЙ.
На знімках: зранена земля, у якої відібрали «сонячний камінь».
Матеріали по темі:
< Попередня | Наступна > |
---|