Як говорить старий анекдот, вода – це завжди трохи суп.
Оцінюючи якість води, якою користуються жителі Володимирця, не можна не погодитись з мудрістю народного вислову: окрім корисних мікроорганізмів і мінералів, у воді з колодязів, свердловин та з-під крану центрального водогону може міститись іржа, залізо, невідомого походження мул і навіть (у деяких випадках) масляна плівка. Та й чи варто описувати стан шокованості людини, яка вперше побачила воду з-під крану після тривалого її відключення?..
У свій час я довго намагалась знайти правильні порівняння для описування цієї «води» – колір її схожий навіть не на прозорий яблучний чи апельсиновий сік. Ні. Це густий картопляний фреш. Відстояна вода також не радує – осад є, негарний іржавий осад. А якщо довго плескатись у такій воді, пальці рук без причини можуть почорнішати…
Людина – відомо всім – на 70-80% складається з води. Отже, шановні володимирчани, чи замислювався хтось, з чого ми складаємося?
Якщо зненацька і ніби без причини у вас виявилась інфекція в організмі, цілком можливо, що саме володимирецька «жива вода» тому виною. В районній лікарні де-не-де розвішені плакати з інформацією про ймовірні зараження людини через сиру воду – від лептоспірозу до дизентерії, холери і тифу.
Однак хто ті плакати читає, правда ж? Найчастіше наш брат зухвало махне на те все рукою, мовляв, «життя взагалі шкідливе, від нього помирають».
Така неповага до свого організму може багато до чого призвести – та зараз не про це. Зараз трохи про те, як наші люди, маючи намір стати повноцінною європейською високорозвиненою державою, не можуть елементарно берегти довкілля.
Колишній перший заступник і виконуючий обов’язки голови райдержадміністрації Петро Вакуліч якось розповів кілька випадків: будучи в Києві на виставці сучасних технологій, придбав якісні фільтри для води. І вони були б ефективні – в тому випадку, якщо чистити і протирати їх щодня. Тож і простояв подібний фільтр в райдержадміністрації недовго – ніхто за ним не дивився.
Інший приклад безалаберства: кілька років тому в Довговолі під час паводку підтопило певну територію села і навіть основну його трасу, тому що дренажна труба для відводу води була… забита. Збирались вже трактором підривати полотно траси, поки Петро Сергійович не напоумив присутніх просто очистити трубу від наслідків людського прогресу – сміття.
І це далеко не всі приклади того, як людина сама собі шкодить своїм споживацьким ставленням до життя. Неповага до свого організму починається з неповаги до свого довкілля. Бо ніхто не відчуває відповідальності за спільне…
Багато громадян, що живуть біля станції водозабору райцентру, встановлюють приватні септики. Звідти каналізаційні стоки ніхто не відкачує, тому їм більше нічого не залишається, як просочуватись у ґрунтові води. Ґрунтові води біля станції водозабору.
Це (разом зі зношеністю труб водопостачання) і може бути відповіддю на претензійні питання володимирчан: а чому вода з крану смердить болотом, а чому вона смердить смаленим пір’ям чи тим, запах чого неприємно встановлювати?
«Володимирецький вісник» за допомогою опитування на вулицях селища, на сайті «Полісся.нет» та в групі «Типовий Володимирець» перевірив, якою водою здебільшого користуються наші громадяни і чи задовольняє їх ця вода.
Виявилось, що серед 200 опитаних практично немає таких, кого б задовольняв стан води з централізованого водопостачання. Через це більшість споживає воду з колодязя – 71, або зі свердловини – 56. Четверо користуються бутильованою водою з магазину, 14 - джерельною. 55 вимушено користуються водою з-під крану. 69 з усіх респондентів задоволені саме тією водою, якою вони користуються, однак невдоволено відгукуються про «кран-колу». 88 же іншим людям взагалі не подобається та вода, яку вони споживають, 12 байдуже.
Люди по-різному реагували на опитування. Прозвучали й думки, що будь-яку володимирецьку воду і водою назвати не можна – смердить, має неприємний колір, тому використовувати її взагалі не можна ні для яких потреб. Були й такі, що хвалили свою воду – навіть чужі люди з їхнього колодязя чи свердловини набирають собі.
Однак і задоволення, і незадоволення якістю води ще не означає її якість або неякість.
Так, санепідемстанція завіряє, що постійно проводиться відбір проб води з джерела водопостачання, перед її подачею у центральну мережу та при її поверненні з водопровідної мережі. Отож, на диво, вода, яку споживають жителі райцентру, загалом відповідає нормам, а відхилення від стандартів відбувається за рахунок колірності, збільшення концентрації заліза в питній воді – це зумовлено географічним розміщенням водоносного шару. Проте навряд чи це заспокоює споживачів. Неприємний запах і колір питної води з будь-якого джерела водопостачання твердо переконує опитаних володимирчан: використовувати таку воду доцільно лише в технічних цілях.
СЕС здійснює й постійний контроль якості питної води на мікробіологічні показники. Хлорування питної води здійснюється розчинами кальцію гіпохлориту або хлор-вапна за допомогою насоса-дозатора. У 2013 році перевіряли воду із джерел водопостачання на радіологічні показники (згідно з ДсанПіНом).
У 2013 році воду з джерела в Олізарці СЕС не перевіряла, а якість води з колодязів залежить від правильного вибору місця для влаштування колодязя, суворого дотримання правил їх будівництва і експлуатації.
Для профілактичної дезинфекції колодязів використовують хлорвмісні дезінфектанти (хлорне вапно, акватабс, Жавель-Клейд). СЕС наголошує на дбайливому господарському ставленні до своїх джерел водопостачання, вчасній очистці, належному облаштуванню та утриманню їх. А в період очікуваного паводку воду з колодязів обов’язково треба кип’ятити і проводити її хлорування.
Оскільки на території селища немає громадських колодязів, а є лише приватні, то з таких вода досліджується на санітарно-хімічні та мікробіологічні показники безпечності та якості питної води вибірково, або за заявою громадян. Проблема в тому, що не завжди власники колодязів дають згоду, аби «щось в колодязь СЕСівці сипали». Тож виникає питання: що відбувається у тих колодязях, які не потрапляють під таку вибіркову перевірку? Ні СЕС, ні селищний голова за такі випадки відповідальності на себе не беруть. А люди найчастіше просто не замислюються над станом води у своєму колодязі. То хто ж має напоумити їх, як не «батько» громади?
За словами СЕС, сільські та селищні голови мають на період паводків залучатись до роботи з населенням: обійти власників колодязів, скласти перелік таких джерел водопостачання, що потребують санітарно-епідеміологічної допомоги. Однак чи так усе відбувається на практиці?
Оскільки цьогоріч паводки навряд чи будуть, то й без ініціативи громадян дезінфекцію води з колодязя (особливо в тих, які не потрапили до вибіркового переліку перевірки) ніхто не проводитиме. Шкода, коли профілактично-освітня робота з населенням здійснюється лише після вказівки зверху або «поки грім не гряне». Ініціативу проявити нікому не хочеться – то лишній клопіт. А на питання «невже вам не болить відсутність дезінфекції колодязної води місцевих громадян?» чується або «то не наша компетенція», або «вода й так забруднена, а хлорка давно не рекомендується».
У зв’язку з такими зауваженнями стосовно якості води з системи центрального водопостачання назбиралось багато питань й до самого начальника КП «Аква» Олександра Пігаля.
Він розповідає, що послугами КП «Аква» користується 1410 абонентів, а вода у водопровідну мережу подається з чотирьох свердловин, глибина яких становить 100-120м. Знезараження проводиться гіпохлоридом натрію. Бакпоказники знаходяться в межах норми, чого не можна сказати про хімічний аналіз води, в якій помітне перевищення вмісту заліза, каламутності і колірності.
На балансі даного підприємства знаходиться 14,1 км водопровідних та 20,7 км каналізаційних мереж. Зношеність водопровідних мереж складає 60%. За останні роки проведено заміну частини стальних труб на пластмасові (6,3 км). Існують такі ділянки, на яких ремонт практично неможливий (азбестові труби), потрібна негайна їх заміна. А от каналізаційних мереж за 2011-2013 роки відновлено 7,8 км.
Основною проблемою є обслуговування внутрішніх та прибудинкових мереж багатоквартирних будинків. Олександр Пігаль у зв’язку з цим звертається до жителів, які проживають в даних будинках, виконувати умови договору: не допускати засмічення та захаращення різними предметами, та цінувати роботу працівників жкг.
На питання частих перебоїв у постачанні води він відповідає, що існують дві причини: перебої в електропостачанні і аварійно-відновлювальні роботи по ліквідації поривів на мережах (таких трапляється до десятка на місяць).
Петро Вакуліч розповідав, що питання очищення і доочищення води вирішується давно. Як завжди через брак коштів тематичні проекти ще не доведені до кінця. Проблема ще й у тому, що подібні проекти фінансуються державним і місцевим бюджетами. І якщо держбюджет повністю надав кошти, то селищна рада, на балансі якої стоять «водні» проекти, донині не здійснила остаточної проплати.
Так, ще у 2011 році запущено проект «Станція знезалізнення питної води в смт Володимирець – реконструкція», вартість якого сягає 1,1 млн. грн. Робіт виконано на 912 тис грн., але й донині станція добудована не повністю і не здана в експлуатацію.
Інший проект – «Доочистка водопровідної води у кінцевого споживача – оптимальний шлях збереження здоров’я дітей» – пілотний і спрямований не лише на доочистку води, а й на виховання культури споживання питної води населенням, охорони ним довкілля. В рамках цього проекту вже у Володимирецькому районному колегіумі та деяких дитсадках встановлені колективні установки доочищення водопровідної води.
Завдяки цьому вихованці закладів вживають очищену питну воду з-під крану; таке ж передбачено і для інших навчальних закладів райцентру. А при визнанні доцільності і при співфінансуванні бюджету, підприємців, територіальних громад, благодійних внесків проект планується вдосконалити і перенести на всі населені пункти району.
У 2010 році Володимирецькою РДА виграно грант на реконструкцію очисних споруд – «Відновлення якості зужитої в побуті і промисловості стічної води на комунальних очисних спорудах у смт Володимирець», вартість якого – 1,1 млн. грн. (освоєно всього 513 тис грн.). Дані кошти – кошти обласного і районних природоохоронних фондів. Аби згадані проекти принесли ефективний результат, функціонувати вони повинні близько 10 років…
А поки шукаються кошти на реалізацію зазначених проектів, володимирчани, яких не влаштовує місцева вода (а таких – значна більшість), запасаються фільтрами для очистки води (продавці магазину «Побут» зазначили, що за тиждень продається близько 50 фільтрів), баклажками для запасу джерельної води. Або ж терпляче користуються тим, що мають…
Олена СТЕЛЬМАЩУК
< Попередня | Наступна > |
---|