HomeНаше життяПро те, що хвилюєУ покосах сіно не мліє…

У покосах сіно не мліє…

( 0 Votes )

До Петра – сінокісна пора. У ці прекрасні сонячні дні селяни, що утримують худобу, докладають максимум зусиль, аби у покосах довго сіно не лежало. Ворушать його, сушать і згрібають у валки. А потім стягують докупи і складають ці копички, а копички у стіжки. У всіх трударів на сінокісному полі одне бажання – якнайшвидше завершити сінозаготівлю.

Завдячуючи малій механізації, від Трійці на подвір’ях і в стодолах вишикувалися копиці та стіжки, запашним сіном забилися вишки. Бо кожен добрий господар планує зробити хороший запас кормів: і серце буде спокійне, і сита зимівля худобі забезпечена.

Сьогодні трударі Володимиреччини утримують 12 488 голів ВРХ, із них корів – 10021. У секторі кооперативного виробництва це – ДГ «Городецьке», СВК «Мульчицьке», «Надія», «Україна», «Чаква», «Колос», «Степангородське», «Зоря», де утримується 1521 голова ВРХ, із них корів – 685.

 За фізіологічними нормами на кожну фуражну корову потрібно заготовити 24 центнери кормів, із них – 22 цнт сіна. І тоді у господаря немає головного болю: сіно є, сіна вдосталь, і зима не страшна. Для коня заготовляють сіна більше, ніж на корову. Коней у нашому районі нараховується 3 822 (31 коня утримують СВК). Дрібна рогата худоба – вівці, кози – 1029 голів. Ще й кролів у 3144 голови. Для всієї цієї живності на зиму потрібно сіно. Навіть обкласти на зиму 1842 бджолосімей теж потрібен не один тюк сіна чи соломи… Сіно треба всім, його треба багато.

Від Горині до Стиру, обабіч доріг, скрізь скошена трава. Скрізь працюють граблями і грабарками. Сім’ями, родинами збирається пахуча суха трава, що якраз у цвіту. В зеніті сінозаготівля у господарствах нашого району.

 – Ми збільшили поголів’я ВРХ й нині утримуємо 254 голови, з них 100 корів, – розповідає Надія Примачик, голова СВК «Надія», що у Старій Рафалівці. – Не відкрию Америки: корова в сім’ї – годувальниця. Молоко, сметана, сир, масло… Хто дбає про своє здоров’я і здоров’я своїх рідних, той триматиме корівку з останніх сил. Корівка на подвір’ї – це ще один бюджет в сім’ю. Так що й ми ферму триматимемо й далі.

Зараз заготовляємо сіно. Уже є 33 тонни і скошених трав на тонн сімдесят. На 6-ому масиві, в урочищі Стубла неподалік від села Бабка, механізатор Михайло Іванович Бойко скосив ще колишньою німецькою косаркою усю площу. Зворушили трави, а поруч Василь Іванович Бойко уже пресує сіно. Хлопці працюють в комплексі. Віктор Платонович Шепетько вантажить сіно на КамАЗ Анатолія Васильовича Федіни. Він у нас і інженер господарства, він і відповідальний за кормовиробництво, він і водій. Золота людина. Довірив роботу – знай, буде на совість виконана. Ще ми викосили хороший масив за Стиром в урочищі Мокре. Там трави мають хоч два дні сохнути, гарні покоси, високий травостій був…

Сінокосу сьогодні не бракує. Розпайована земля сама проситься аби її скосили. Бур’яни не проростуть і на такій землі надалі господарювати легше.

Зразу за Стиром біля Собіщиць вози, вантажені запашним сіном, займають весь шлях. І призупиняються «мажори» – село сіно везе. А вже у Більській Волі, то як при колгоспах, наввипередки: хто першим стодоли сіном заповнить, той і справжній хазяїн. І тут на допомогу косарю прийшла механізація. Розповідає Алла Кнівець:

– Наш дід цього року і косу в руки не брав. Приїхав брат Вітя, все повикошував, другий брат грабаркою три покоси в один зібрав, а наш кум – спресував. Яка то благодать! Дід каже, якби йому така «поміч» літ тридцять тому, то він колгосп у себе на дворці тримав би. Адже за три дні на три корови, теля і двоє коней сіна наробили… Походив дід, поскубав, тюка розв’язав – чи всередині, бува, сирого сіна не попало. А ми ще тюки, що коровам даватимемо, посолили. Точно не пропадуть!

 

 

 

Г. ШТЕРН.

На фото автора: тепер механізовані помічники гребуть і пресують.

 

У вас недостатньо прав для коментування.