HomeНаше життяПро те, що хвилюєМені болить, а вам?..

Мені болить, а вам?..

( 0 Votes )

Нещодавно, коли я був в Антонівці,  до мене підійшла колишній головний інженер Володимирецького льонозаводу Ганна Василівна Шевчук як до автора газетної статті «Люди, будьте милосердні». З болем у серці і великим хвилюванням вона заговорила про довкілля, про те, що ліси, береги річок, озер і все навколо забруднюється і що може настати час, коли місця для відпочинку та замилування природою вже не буде. «Я не за себе хвилююся, говорила моя співрозмовниця,  я хвилююся за дітей, онуків і правнуків». А насамкінець попросила ще раз підняти це питання в газеті.

І ДІЙСНО. Якби природа вміла говорити, вона, мабуть, волала б про допомогу. А що з іншої сторони? Вона зверталася б до нас, людей, а ми, мабуть, її не почули б. Бо ж закриваємо очі на неподобства, які самі і творимо.

Ще зі шкільної пори запам'ятався вислів: «Ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх від неї – наше завдання». І ми беремо. Але беремо,  не задумуючись над відтворенням природних багатств. Беремо навіть більше, ніж потрібно. Так би мовити – про запас.

Якщо зробити невеличкий екскурс в історію, то побачимо, що людина і природа – єдине ціле. Пригадайте перші поселення людей. Насамперед освоювалися землі біля водойм і на околицях лісів. І на питання «Чому?» відповідь досить проста: вода і ліси  забезпечували людей продуктами харчування, будівельними матеріалами та паливом.

Довгий час люди були переважно споживачами. Але чому – «були»? Ми й сьогодні – споживачі. Спитаймо самі себе, скільки дерев я зрізав у лісі за своє життя і скільки посадив. Відповідь, думаю, кожному з нас зрозуміла.

На жаль, біда не тільки в тому, що, беручи від природи все, що потрібно, ми не даємо нічого взамін. Біда у тому, що люди перетворили природу на смітник. Ви всі бачили, що робиться у лісах, на берегах річок і озер. Живемо за принципом «лиш би мені». А що залишимо після себе дітям, онукам та правнукам, нас не обходить.

Пригадую, за радянських часів (та й у перші роки нашої незалежності) практично кожне лісництво облаштовувало місце відпочинку в лісах, що тягнулися вздовж дороги. Тут можна було відпочити, пообідати. Були навіть ігрові майданчики для дітей. А тепер? Де вони? Розгромлені. Розтрощені. Складається враження, що тут пройшли, як колись, монголо-татари.

Ми з друзями, як і багато людей, любимо відпочивати на природі. Але, щоб не сидіти на колінах, не брати з собою покривал. Зробили столик, змайстрували лавочки для сидіння, облаштували місце для вогнища та для сміття. Робили ж не тільки для себе. Відпочивайте, будь –ласка! Та коли наступного разу приїхали цей «обжитий» закуток, усе було розтрощене. Від нашого місця відпочинку залишилося, як від бабусиного козлика, – «ніжки та ріжки». Довелося зробити все ще раз. Поки що воно слугує і нам, й іншим відпочивальникам.

Як і багатьом іншим людям, мені боляче дивитися, що так безтямно засмічується довкілля. У цьому, звісно, є провина й держави, яка не має вдосталь заводів для переробки побутових відходів і навіть пунктів прийому склотари та макулатури. Тому все, що не потрібно у господарстві, кожний вивозить, куди заманеться.

Засмічені ліси Володимиреччини
 

На превеликий жаль, це стосується і жителів нашого села. Попри те, що маємо сільське сміттєзвалище, купи сміття можна побачити скрізь. І найбільше – відходів плівки з теплиць, яких у селі понад сотня. А це ж дуже агресивна річ для землі і довкілля. 

Уже стало доброю традицією напередодні великодніх свят прибирати кладовища. Кожен намагається впорядкувати могилку своїх рідних. Прибираються старі вінки, квіти, листя. Навіть визначили місце, куди все виносити. Але зробити зайвий крок – ліньки. Тож викидаємо всяку зайвину абикуди, здебільшого під огорожу. І вже звиклося, що біля бокового входу до кладовища щороку виростає купа сміття.

Засмічені ліси Володимиреччини
 

Так і хочеться гукнути: «Люди, бережімо природу – і вона відплатить сторицею!». Але чи почує той, хто не хоче чути?..

 

Петро АСАУЛЕНКО.

с. Собіщиці

 

У вас недостатньо прав для коментування.