HomeНаше життяПро те, що хвилюєРафалівка хоче повернути собі повноцінну лікарню

Рафалівка хоче повернути собі повноцінну лікарню

( 0 Votes )

ЯКЩО бути точним, Рафалівка не хотіла рушати у бік ні амбулаторії, ні пов’язаної з нею, як із сіамським близнюком, сімейної медицини. Надто вже звиклися рафалівчани з селищною лікарнею у статусі районної, коли всі документи підписувалися на місці. А щоб вона була повноцінним лікувальним закладом, ще в радянські часи спорудили нове гарне приміщення. Наповнюй його кваліфікованими лікарями та медсестрами, дай їм у руки сучасний медичний інструментарій – і лікарня впевнено стоятиме на сторожі людського здоров’я. Але не так сталося, як гадалось.

В умовах жорстокої економічної кризи рафалівська райлікарня зіткнулася з численними труднощами. А тут ще нова напасть: її, як і районну медицину загалом, реформували й оптимізували водночас. Підшукали й «незаперечний» для цього аргумент – досвід західноєвропейської сімейної медицини. Але поспішаючи з реформаторством, «забули», що Європа до своєї сімейної медицини йшла довго, цілеспрямовано і без поспіху – роками нарощувала необхідний кадровий і матеріально-технічний потенціал.

У нас – навпаки. Частину сільських ФАПів майже похапцем перейменували в амбулаторії загальної практики – сімейної медицини. Цього «титулу» удостоїлися й Рафалівська районна та Антонівська і Більськовільська дільничні лікарні. І нікого не хвилювало, що медичну реформу (очевидно, щоб набратися досвіду й уникнути помилок у масштабах країни) започаткували лиш у трьох областях, до яких Рівненщина не входила. Очевидно, спрацював чистої води волюнтаризм: вогнища медичного реформаторства почали спалахувати по всій Україні.

 Кілька років біля цього вогню «гріється» й Володимиреччина. Однак переконливого покращення меддопомоги не настало. Поняття «реформа» для багатьох асоціюється з відомою психологічною формулою Олександра Олеся «З журбою радість обнялась». І в Рафалівці це особливо відчутно.

«Реформування в галузі медицини викликають невдоволення та численні скарги у жителів Рафалівки. Люди похилого віку та молоді мами з маленькими дітьми відчувають особливі незручності, оскільки потрібних фахівців у Рафалівській амбулаторії немає. Люди змушені у будь-яку погоду добиратися до райцентру. Викликає невдоволення і оформлення листків непрацездатності та довідок, які потрібно завіряти у Володимирецькій ЦРЛ…»

Під цими словами – двадцять підписів. І не перших-ліпших невдоволених рафалівчан, а депутатів тутешньої селищної ради – людей із серйозними самоврядними повноваженнями. Знаючи настрої земляків і поділяючи їхній неспокій, вони і вдарили в набат, звернувшись із зверненням до голови Володимирецької районної ради Василя Ковенька. Підтримуючи вимоги створеної ще навесні селрадівської комісії, автори звернення чітко висловилися за «повернення Рафалівській амбулаторії загальної практики сімейної медицини статусу районної лікарні» і попросили голову райради вийти з цим питанням на чергову сесію ради.

Довго. Ой, довго думали над рафалівським зверненням володимирецькі чиновники. Цілих п’ять місяців. Тож мимохіть складається враження, що і «запрягають» у нашому «білому домі» довго, і «їхати» збираються неспішно. За словами Анатолія Бови, голови профільної комісії райради, якій доручено вивчити лікарняну проблему в Рафалівці, комісія тільки братиметься за роботу. А що діє так нерішуче, то, мабуть, тому, що порушене депутатами-рафалівчанами питання важко вкладається в уже накреслену – кабінетно! – схему медичного реформування Володимиреччини. Бо ж, повторимося, район, якими б не були заперечення, – не з пілотної області. Та й, запевняють рафалівчани, реформування їхньої лікарні проходило без належного громадського обговорення. Головне ж – з плином часу громадська думка продовжує «закипати». Тож, очевидно, треба розплутувати зав’язаний вузол, а не вдавати, що нічого не сталося.

Коли не дні, а місяці вишикувались один за одним в очікуванні відповіді на селищне звернення, терпець у рафалівчан урвався, і на переговори у райраду прибула делегація з числа селищних депутатів та членів виконкому. Відбулася емоційною розмова з головами райради і райдержадміністрації Василем Ковеньком та Володимиром Савоніком. І мусимо визнати, результативною її не назвеш. Для обох керівників узятий курс на сімейну медицину безальтернативний. Проблеми реформування і деякі негативні його наслідки, на їх переконання, – тимчасові незручності, які зникнуть, щойно район підкріпиться кадрово і матеріально. Однак, стомившись від обіцянок, рафалівчани стоять на своєму: вимагають не тільки відновлення статусу районної лікарні, а й ремонту лікарняної покрівлі. Бо ж замість повноцінної меддопомоги в ошатній на вигляд будівлі «прописався» грибок і вже роз’їдає стіни та стелю.

Утім, не повторюватимемо того, що час від часу переростало у словесний експромт із зайвим велемов’ям і завищеною емоційністю. Натомісць наведемо факти з інформації, підготовленої комісією селищної ради за результатами власного розслідування.

Питання про реорганізацію Рафалівської районної лікарні в амбулаторію ЗПСМ, як зазначається у цьому документі, жителями Рафалівки «не підтримувалось і не обговорювалось». Проти згаданої реорганізації рафалівчани виступили на сесії районної ради ще у березні 2013 року й у представленій колективній петиції, підписаній жителями, вимагали зберегти у селищі лікарню. До їхнього голосу дослухалися лише частково, тому вже сьогодні комісія констатує, що «реорганізаційні зміни створили у населення масові незадоволення та незручність для отримання медичної допомоги».

Як зазначається, у селищі скорочено посади окуліста, хірурга, лора, педіатра та дерматолога, а обіцяна виїзна медико-консультаційна допомога цими спеціалістами не надається. До того ж, УЗД працює лише раз на тиждень; «сімейні лікарі в селах виконують функцію фельдшера», через що затягується процес лікування; ускладнилось оформлення листків непрацездатності, довідок і санаторно-курортних путівок, отож медсестра періодично відкладає свої обов’язки і в ролі звичайного кур’єра вирушає у Володимирецьку ЦРЛ. Люди хочуть, щоб прийом та призначення лікування, як колись, відбувались безпосередньо у Рафалівській лікарні.

Тому висновок селрадівської комісії невтішний: заміна лікарні амбулаторією була помилковою і не на користь населенню. Звідси – і вимога селищної громади: повернути нинішній амбулаторії колишній статус районної лікарні, а в її штатний розпис – посади хірурга, окуліста, педіатра і дерматолога; забезпечити щоденну роботу УЗД; полегшити працю лікарів, закупивши необхідну комп’ютерну техніку, і терміново провести поточний ремонт фасаду та покрівлі.

Озираючись на складне економічне і політичне становище країни, районне керівництво сприйняло ці вимоги з чималим скепсисом. Тож єдине, що пообіцяли більш-менш твердо, – забезпечення виїзної медичної допомоги фахівцями, яких не вистачає у Рафалівці. Усе інше – під великим знаком питання. Але рафалівчан якраз це і не влаштовує.

Не вдовольнившись обіцяним, вони наполягають на перевірці районною комісією доцільності реформування лікарні у Рафалівці і вимагають винести це питання на сесію районної ради.

І мені, як автору і свідку розмови, заперечувати їм не тільки важко, але й не хочеться. Бо ж, по конституції, джерело влади у нашій країні – народ. А раз так, то чом не звикаємося з цим воістину демократичним правилом?

Якщо рафалівська амбулаторія краща від колишньої рафалівської лікарні (або у чітко окресленій недалекій перспективі стане такою) – треба з фактами на руках довести це з райрадівської трибуни і на селищному сході. Зробити це слід переконливо і з усією щирістю, як і личить народним обранцям.

Коли ж крити нічим – треба йти назустріч людям (хоча б у тому, щоб найпростіші довідки не довелось їхати підписувати у Володимирець) і напружену ситуацію не доводити до точки закипання. Градус соціальної напруги у селищі та районі і без того високий.

 

Олексій ГОРОДНИЙ.

 

У вас недостатньо прав для коментування.