HomeНаше життяПро те, що хвилюєШкільна реформа: шлях до здобутків чи втрат?

Шкільна реформа: шлях до здобутків чи втрат?

( 0 Votes )

5 вересня ц.р. Верховна Рада прийняла закон про освіту, давши тим самим старт освітній реформі. На сьогодні у порядку експерименту реформу «запустили» у 100 українських школах, тож частина першачків уже зараз навчаються за новими правилами.

Повний запуск реформи очікуємо з вересня наступного року. Однак нововведення стосуватиметься лише дітей, які прийдуть до першого класу.

Як же реформа вплине на кожного з учасників навчального процесу? На думку одних, нас ждуть тотальна українізація, 12-річка, скорочення кількості шкіл і вчителів. Інші ж стверджують, що нова українська школа відчиняє двері для нового покоління українців – компетентних, патріотичних і відкритих світові.

Впровадження більшості положень реформи намічено на 1 вересня 2018 року. Сьогодні ж про освітні новації вітчизняної школи розмовляємо з в.о. начальника управління освіти, молоді та спорту Володимирецької РДА Вадимом ДРУЗЕМ та головою Володимирецької районної організації профспілки працівників освіти Віталієм ДРУЗЕМ.

 

– Вадиме Віталійовичу і Віталію Васильовичу! Висловлюються побоювання, що в результаті освітньої реформи мільйони українців не зможуть навчати дітей рідною мовою і що цим самим закон про освіту набув не зовсім приємної політичної окраски. Чи поділяєте ви ці побоювання?

Вадим Друзь:

Потреба у докорінних змінах в освітній галузі, зокрема у системі загальної середньої освіти, назріла давно. Наше суспільство ставить перед випускником школи дещо інші вимоги, ніж років двадцять тому, а це значить, що новий галузевий закон був очікуваним. Він викликав хвилю не лише обговорення, а й обурення і невдоволення, зокрема так званою «мовною» статтею, яка визначає, що «мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова». Для окремих регіонів України, де проживає значна кількість представників національних меншин і навчання проводиться їхньою мовою, це породжує певні проблеми. Проте, як на мене, ці проблеми роздуваються і мають політичне підґрунтя. Бо ця ж стаття через створення окремих класів чи груп дозволяє вивчення предметів мовою нацменшин у початкових класах і гарантує  право на «вивчення мови відповідних корінного народу чи національної меншини в комунальних закладах загальної середньої освіти або через національні культурні товариства». Навчання у школі державною мовою, як і використання її у державних закладах та установах, – це норма, якої у нашій державі чомусь не вважають за потрібне дотримуватись. Без мови немає народу, а без державної мови немає держави. Тому роздування мовного питання вигідне тим, кому не хочеться, щоб Україна була державою всієї українській землі. І це справді тривожить.

Віталій Друзь:

Переконливої думки з цього питання не маю. Державна мова – це мова держави, і нею повинен володіти кожний громадянин країни. Але й рідна мова є однією з ознак національності. Грамотна людина повинна знати і державну, і рідну, і хоча б ще одну міжнародну мову. А чи зможуть випускники, які належать до корінних народів та національних меншин, досягнути таких мовних знань, не знаю. Життя відповість і на це, і на багато інших питань. А от міжнародний резонанс з цього приводу вийшов для України не зовсім приємним. Мабуть, на те і влада, щоб його вирішувати.

Думаю, при прийняті освітнього закону допустилися помилки. Після першого читання закон потрібно було відправити у Венеціанську комісію і дочекатися її висновків. Надані рекомендації взялися б до уваги – і незалежно від того, подобається закон іноземцям чи ні, гарно прийняли б його у другому читанні. На цьому й поставили б крапку. А так маємо те, що маємо.

Записав Олексій ГОРОДНИЙ

Увесь матеріал читайте у номерах газети "Володимирецький Вісник" від 16 та 23 листопада 2017 року!

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити