HomeНаше життяПро те, що хвилюєПрисмак полину впродовж десятиліть

Присмак полину впродовж десятиліть

( 0 Votes )

Відгомін найбільшої техногенної катастрофи в  колишньому СРСР ось уже 32 роки переслідує українців, білорусів, росіян, поляків.

Як не старалося тодішнє радянське керівництво заховати, змовчати або ж зменшити масштаби трагедії,  але під тиском міжнародної спільноти 28 квітня було повідомлено про незначну аварію, без загрози для здоров’я людей.

Країна готувалася до святкування 1 Травня, до парадів та демонстрацій в той час, коли радіаційний фон перевищував допустимі норми в  кілька десятків разів.

Тоді, за Союзу, модним було виконати «п’ятирічку за два роки», тож ЧАЕС зводилася в найкоротші терміни, так зване « ударне комсомольське будівництво».  За однією з версій, саме намагання догодити високому керівництву і призвело до найгіршого…  Станція введена в експлуатацію 1979 року, а  вже в 1983 було виявлено серйозні несправності, які вирішили проігнорувати.

До моменту трагедії  фіксували 8 зупинок енергоблоків: через  помилки проектних організацій, постачальників та помилки персоналу. До цих пір вчені розгадують причини катастрофи, але остаточних висновків  так і не зроблено. Причин вибуху багато:  несправності самого реактора,  некомпетентність працівників АЕС, яким доручили проведення експерименту, землетрус…

Що би там не було, а лише в Україні маємо 12 постраждалих областей, біля 15 тисяч померлих (за неофіційною статистикою), масу хворих на онкологічні захворювання та на раніше мало відомі хвороби щитовидної залози,  вроджені аномалії розвитку.  Журнал Фобс узагалі визнав зону навколо ЧАЕС одним із суперекстравагантних туристичних  місць, де можна побачити те, чого немає ніде в світі.  

Усього на ліквідацію аварії було мобілізовано 600 тисяч населення з усього Союзу. Не обминула ця участь і жителів Володимирця та району. Наразі на обліку в лікарні перебуває 144 ліквідатори. У Володимирці – 22 учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Їх нечасто згадують, тож хочу тут озвучити імена тільки володимирчан (хай вибачать мені жителі сіл району).  Це Петро Омельчук, Володимир Лось, Надія Качинська, Петро Симонюк, Леонід Парапанов, Леонід Рижий, Юрій Сад, Микола Ковальчук, Олег Гаврилюк, Сергій Кашуба, Юрій Кисіль, Василь Новицький, Володимир Шама, Михайло Якшин, Микола Приходько, Любов Железняк, Андрій Захарчук, Віктор Сильман, Валентин Шершень, Анатолій Солопчук, Микола Хондока, Сергій Хондока, Володимир Літвін. З квітня 2017 року до наступної річниці не дожили мій тато Павло Сарницький, Борис Каюн та Віктор  Ковлев.

Хтось потрапив в горнило радіації добровільно, а хтось – примусово. Радянська влада не задумувалася, використовуючи мобілізованих солдат, молодих чоловіків, яких добровільно-примусово відправляли у відрядження. Мій тато теж потрапив у  тридцятикілометрову зону зі щойно отриманим МАЗом. Вивозили сміття з п’ятнадцятикілометрової зони для захоронення. А потім, повернувшись звідти, ще майже двадцять років працював на тому ж (!) автомобілі.

На згадку привіз респіратор-«пелюстку», і коли в школі оголошували навчання по цивільній обороні, то я мала крутий власний респіратор, а не марлеву пов’язку. Про можливу шкоду від респіратора для організму тоді ніхто не думав. А ще привіз маленьку довідочку, що він був в селах Поліського району в зоні відчуження ЧАЕС, яка згодом зіграла величезну роль для лікування, адже при оформленні всіляких документів я не знайшла в архівах жоднісінького підтвердження. Документи 1986-1989 років чомусь ніде не збереглися. Ось так совіти берегли таємницю катастрофи…

Зі слів сімейного лікаря Володимирецької амбулаторії Ольги Підвишенної, найпоширенішим захворюваннями, за якими звертаються до лікаря учасники ліквідації аварії на ЧАЕС, є гіпертонічна та ішемічна хвороби, хвороби опорно-рухової системи, новоутворення (часто «ракові»). А основною причиною смерті – саме онкологічні захворювання.

Щорічно учасників ліквідації аварії на ЧАЕС викликають на медичний огляд і щоразу приходить їх все менше. Соціальні виплати не бозна які, може, до п’ятисот гривень набереться, от ще трішки пільг на електрику та телефон. А в свій час ці люди пожертвували  здоров’ям заради майбутнього чистого неба без радіації…

26 квітня, в цей сумний день, на хвилинку схилімо голови в скорботі до тих, кого немає на цьому світі. А живим побажаємо міцного здоров’я, терпіння і пошани.

P.S. Прошу вибачити тих, кого не згадала в своїй розповіді. Щиро дякую за допомогу лікарю сімейної медицини Ользі Підвишенній.

Лариса Сарницька.

 

У вас недостатньо прав для коментування.