HomeНаше життяПро те, що хвилюєДва рейси, або як ми їздимо

Два рейси, або як ми їздимо

( 0 Votes )

Коли по дорозі на Кузнецовськ в’їхати у Довговолю і повернути направо, через метрів двісті трапиться дорожній знак, що позначає автобусну зупинку. Сільська влада поставила його за побажанням сельчан. Тільки знак той, виявляється, існує лиш де-факто, а от де-юре… його нема. Словом, очі бачать, але не довіряйся, людино, видиву: то звичайна мана! Спробуймо ж розібратися з цією оказією.

 Ще напередодні Нового року у редакцію зателефонували, а через кілька днів у доповнення до дзвінка надійшов лист від жительки села Довговоля Валентини Котович – сумна розповідь про те, як її, людину-інваліда, «обслужив» водій маршрутки Анатолій Чеус. 

Валентина Микитівна поверталася з лікарні. Привела її туди серйозна недуга. Тож із зрозумілих причин (недужому і голка стає тягарем!) жінка попросила водія зупинитися поближче до дому. Зробила це якраз біля знака, який зобов’язував автобус зупинитися. Але для водія той знак був неіснуючим. Здавалося б, перехрестися, чоловіче, в «непевному» місці, зупинися ще й допоможи пасажирці винести з салону важку сумку. Але хіба у голого сорочку хоч коли-небудь хтось позичив?..

За словами Валентини Микитівни, водій заявив, що зупинки в цьому місці насправді не існує. А коли вона нагадала про знак, що бовванів обіч шляху, той незлим-тихим словом спогадав колишнього голову сільради Василя Білобородого, мовляв, як ото закопав того знака, так хай і відкопає та прибере з дороги. На гальма натиснув аж на наступній зупинці, майже на сільській околиці, змусивши недужу жінку через півсела – з важкою ношею! – пішки добиратися додому.

Скаргу Валентини Котович ми направили на перевірку у райвідділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури, а з відповіді, що надійшла за підписом першого заступника голови РДА Петра Вакуліча, дізналися, що автомобільна дорога Дубровиця-Володимирець-Суховоля має місцеве значення і знаходиться на балансі облслужби автомобільних доріг. «Влаштування місць для зупинок транспортних засобів, стоянок і відпочинку учасників дорожнього руху та створення інших об’єктів дорожнього сервісу, – повідомлялося в листі, – є компетенцією власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів», а тому з довговільською зупинкою розбиратися тій же автодорожній службі.

У листі також зазначено: «Паспортом автомобільної дороги Дубровиця-Володимирець-Суховоля не передбачена зупинка біля магазину «Примха», а «наявний дорожній знак «Місце зупинки автобуса» встановлений без погодження з власником автомобільної дороги та ВДАІ Кузнецовського МВ УМВС України в Рівненській області». Враховуючи це, голові довговільської сільради А.І. Федорчуку рекомендовано вивчити ситуацію з існуючим-неіснуючим знаком і при необхідності звернутися до згаданої автомобільної служби з клопотанням про узаконення автобусної зупинки.

Сподіваємось, у кінцевому рахунку питання вирішиться на користь людям. Але прикро, що розглянуто суто «технічну» його сторону. А як же бути з моральною? Здавалося б, просте правило – привітно, по-людськи обійтися з людиною і не образити її, навіть не вволивши її волю! Але такий «товар», як людяність і доброта, на жаль, не всюди користується попитом. Зокрема і на нашому районному автотранспорті.

Олексій ГОРОДНИЙ


 РЕЙС НЕВДАВАНОЇ ДОБРОТИ 

Я НЕ ЛЮБЛЮ подорожувати. Але одного разу довелося їхати автобусом Кузнецовськ-Рівне, і була приємно здивована тактовністю обох водіїв. Один сидів за кермом, а другий «обілечував» пасажирів.

 Салон заповнили люди різного віку, і в якусь мить зайшла старенька бабуся з клунком за плечима. Водій негайно зреагував: допоміг бабусі піднятися в салон, підвів її до юного хлопця, що сидів, і чемно поросив поступитися місцем старенькій. Коли бабуся простягла руку, щоб розрахуватися за проїзд до Полиць, водій не взяв грошей, мовляв, сидіть, не треба платити. У старенької очі засвітилися з радості, і вона подякувала водію за турботу.

А в Полицях бабусі допомогли вийти з автобуса. Вдячно вклонившись, вона пішла до своєї домівки, а водій і далі приязно обходився з усіма, хто заходив чи виходив з автобуса, відповідав на запитання, невимушено жартував. Я подумала, що з такими, як він, людьми можна їхати на край світу. Бо ж весь час цей весельчак заряджав пасажирів своєю доброю енергією, а це рідко трапляється останнім часом.

На жаль, я не знаю ні імен цих водіїв, ні номера їхнього автобуса. Тоді – не завважила. А тепер ось взялася за перо. Нехай ця правдива історія піде в науку водіям інших маршруток. Дуже часто вони ображають стареньких, вимагають у них останні копійки і навіть виштовхують із салону, якщо ті не можуть оплатити проїзд. А прийде ж час, вони теж будуть старими, і шкода, що багато-хто не хоче цього збагнути.

А тим прекрасним хлопцям хочу побажати щасливої дороги і хороших вдячних пасажирів. Їхня невдавана доброта продовжує стареньким бажання жити…

Стефанія ГАФТКО

с. Сварині


 


 

У вас недостатньо прав для коментування.