HomeНаше життяПро те, що хвилюєА що замість дротового радіо?..

А що замість дротового радіо?..

( 0 Votes )


Будучи солідарною із “Тривожними роздумами радіослухача” Василя Кушніра (міська газета “Вісті” від 18.01.2013 р.), погоджуюсь із тим, що радіопередачі дротового радіомовлення “зіграли величезну роль у формуванні світогляду… людей усіх вікових груп завдяки своїй доступності”.

 Особисто я саме з радіопередач уперше почула класичну музику, симфонічний оркестр, золотого українського тенора Івана Козловського, провідних солістів Національної (на той час Державної) опери Євгенію Мірошниченко, Белу Руденко, Юрія Гуляєва, Дмитра Гнатюка, Анатолія Солов’яненка, відчула багатоголосе “Го-о-ол!” із футбольних репортажів Юрія Озерова і Володимира Маслаченка, а знайомству зі справжнім театром передували  радіопостановки І. Франка “Украдене щастя”, С. Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм” і т.д. і т.п.

Російською мовою з приймача лунали пісні Людмили Зикіної, естонською співав Георг Отс, чеською – Карел Гот, польською – Мариля Радович, болгарською – Лілі Іванова, грузинською – ансамбль “Орера”, азербайджанською – квартет “Гайя”. Позивні Широка страна моя родная  і голос Юрія Левітана  Говорит Москва! Работают все радиостанции Советского Союза! приковували загальну увагу до радіоприймача. І все це давало відчуття причетності до чогось потужного і значимого і обєднувало всіх. У часи Карибської кризи 1962-го та чехословацьких подій 1968-го радіослухачі буквально прикипали до гучномовців. А пізньої пори так само прикипали до альтернативних ворожих голосів з радіо ефіру, і це теж віртуально обєднувало (парадокс буття!).

Тому сумно і тривожно чути про «згортання» у місті дротового місцевого радіо на користь регіонального FM-мовлення. Сумно, тому що порушується твоє право свободи вибору. Нікого не питаючи, забирають звичну і вагому, наповнену якісним змістом складову твого інформаційного середовища. Саме так: вагому і якісну щодо змістовності. Адже телевізійні канали з усім розмаїттям дорогих розважальних шоу, кінофільмів і випусків новин здебільшого не дають поживи ні розуму, ні серцю. Швидше навпаки: настирливо і невблаганно нав’язують суспільству такі зразки поведінки, де розкутість межує з розбещеністю, свобода вибору – з вседозволеністю; чесність і порядність подаються, як талан невдах, а шахрайство і лицемірство виносяться на рівень “успішності”. Не краще і з друкованими ЗМІ. Їхні шпальти переповнені повідомленнями про катастрофи, аварії, злочини та вбивства, рекламою і примітивною бульварщиною. Та й інформаційний продукт FM-станцій, що траплявся в радіоефірі, теж, на жаль, – здебільшого масив словесної лузги впереміш із музоном, рекламою тасмаженими фактами.

Ще більш прикро стає, коли зазираєш на місцеві інформаційні Інтернет-сайти і бачиш, як їх користувачі наввипередки змагаються у дошкульних і образливих коментарях “всього і всія”. У такий спосіб навіть позитивна чи нейтральна інформація вироджується в негатив. Із цим можна погодитись лише як із проявом специфіки певної субкультури користувачів того чи іншого Інтернет-сайту. Але це аж ніяк не загальний вияв громадської думки. Вона значно різноманітніша, і в частини носіїв цієї громадської думки дещо інакші погляди.

Я люблю дротове радіомовлення. Не витрачається час на “клацання” по TV-каналах, налаштування короткохвильовика в доступному діапазоні чи пошук потрібного Інтернет-сайту! І насамперед маю на увазі регіональне та місцеве мовлення. Збираючись на роботу, за філіжанкою вранішньої кави о 6.З0 дізнаюся місцеві новини з програми “Міського радіовісника” (прес-центр Кузнецовської міської ради), а о 6.45 – від обласного радіо “Край”. Тут безсторонньо, толерантно, можливо,  навіть дещо сухувато подається інформація про життя міста, області й обласного центру, про досягнення в галузі освіти, культури і спорту, неупереджено, без істерії висвітлюються гострі питання та наболілі проблеми. Важливо, що диктори говорять грамотно, літературною українською мовою. У запису чуєш живі голоси учасників тих чи інших подій, коментарі експертів.  І, що важливо, – все це на позитиві! До того ж, значно оперативніше, порівняно з друкованими ЗМІ чи телебаченням.

Мимохіть спадає на думку  висновок, який свого часу зробив Віталій Коротич після своєї викладацької діяльності у США: “Країна об’єднується президентськими виборами, вечірніми теленовинами, тижневиками і федеральними податками. Все інше, включаючи закони й автомобільні номери різних штатів, відрізняється”.  Привертає увагу, що серед названих чотирьох факторів два стосуються інформації і медіа (як тут не згадати й тезу Володимира Леніна про те, що газета – не тільки колективний агітатор і пропагандист, а й колективний організатор, і сучасне твердження про те, що медіа вважаються «четвертою владою»!).

Задаюсь питанням: а що іще, крім кордонів і злиднів, обєднує нашу людність (народ? населення?)? У нинішніх реаліях, коли суспільство, згідно з В.Коротичем, не об’єднують ні президентські вибори (вони швидше роз’єднують), ні податки (бідні від них потерпають більше, ніж багаті), ні всеукраїнські тижневики (чи є такі?), то “чуття єдиної родини” навряд чи може виникнути на негативі вечірніх теленовин  чи в’їдливих коментарів користувачів інформаційних Інтернет-сайтів.

Звісно, поступ технічних інновацій не зупинити. FM-радіо в інформаційному просторі Кузнецовська – бути. Але дві тисячі абонентів дротового мовлення (здебільшого пенсіонери й особи з особливими потребами) не заслуговують того, щоб їх позбавили права свободи вибору інформаційного продукту. І цей інформаційний продукт, на мою думку, має нас обєднувати. 

Мирослава ВОРОБЕЙ

м. Кузнецовськ

 

Поки готувався матеріал, редакція поцікавилася нинішнім становищем районного проводового радіомовлення – і не почула у відповідь нічого втішного.

Ще якихось півтора року тому фахівці Володимирецького цеху електрозв’язку №9 запевняли, що оберігатимуть рештки напівзруйнованої проводової радіомережі. Але й за цей час надто багато води збігло непоказною Бережанкою. У якомусь селі на радіолінію не вистачило ремонтного матеріалу. Ще десь лінія втрачалася під час реконструкції електромереж. І так, крапля до краплі, дійшло до того, більш-менш поважними радіослухачами залишилися селища: у Володимирці 847 радіоточок, у Рафалівці – 189. Більшість сіл (не кажучи про хутори) хіба що згадують звичне колишнє радіо, яке років п’ятдесят знайомило поліщуків із життям світу, будило в людях почуття великої єдиної рідні, радувало незабутніми голосами Людмили Зикіної, Раїси Кириченко, Едуарда Хіля, Ніни Матвієнко, Йосипа Кобзона, Мусліма Магомаєва. Жалюгідними залишками колишнього проводового радіоскарбу володіють вісім наших сіл, з яких «найбагатші» – Антонівка (53 радіоточки), Довговоля (52), Городець (47) і Воронки (42). Решта – сущі незаможники, бо ж хиночани проводовий радіосигнал приймають лиш у 20 домівках, каноничани – у 13, сваринівці – у 8, а степангородці – аж у 3-х.

Не будемо звинувачувати у цьому телекомівців. Проводовому радіомовленню, швидше всього, не по дорозі з ринковою економікою. От «ефективні» власники і розвантажили її від зайвого баласту. Звичайно, радіомовлення в особі столичних і регіональних творчих колективів як могло, так поспівало за мінливою епохою. Але в матеріальній частині воно дожилося до того, що, за твердженням начальника районного цеху електрозв’язку Станіслава Смоляка, абонентська плата не покриває затрат на утримання мережі. Звичайно, це тупик. І захопив він нас по-серйозному. Особливо коли згадати, що потрібне районним радіовузлам лампове обладнання можна було замовити хіба що в Росії. Але й там, образно кажучи, на ньому поставили хрест…

– Ніде у світі, – запевняє Станіслав Якович, – не залишилося проводових радіомереж. Світ давно користується ефірним мовленням. Тож і в нас не лишається нічого кращого, як звернути на второвану стежку. Тим більше, що продумуються альтерантивні варіанти й попередження населення про надзвичайні ситуації. Цьому може прислужитися як радіоефір, так і мобільний телефонний зв'язок.

З начальником райтелекому не хочеться сперечатися. Але при бажанні – можна. Підвищений шум в радіоефірі аж ніяк не назвеш перевагою ефірного мовлення. Та й розшукати потрібну радіостанцію і утримати приймач на хвилі певного діапазону буває важко. Блукання в радіоефірі, погодьтеся, заняття надокучливе. Та й зі звичними, але відтиснутими на обочину проводовими мережами не так усе однозначно. Є ж у нас проводове телебачення, так зване кабельне! І в світі воно існує! А коли так, то чом проводове радіо тавруємо, як безнадійно віджиле? У країні на державному рівні піднімається питання про долю саме такої радіокомунікації. І там, напевно, й мають поставити крапку у суперечках про її драматичну долю.

 

 

У вас недостатньо прав для коментування.