HomeНаше життяПро те, що хвилюєПрацевлаштована молодь: «рожеві» фантазії чи реалії сьогодення?

Працевлаштована молодь: «рожеві» фантазії чи реалії сьогодення?

( 0 Votes )

Літо – гаряча пора для заробітків, особливо якщо ти молодий, амбіційний, повен сил і знаєш, що море тебе цього разу не чекає. Саме час допомогти батькам чи поліпшити власне матеріальне становище, влаштувавшись на роботу.

Звучить привабливо. Та що робити, коли тобі немає 18 і ні про який досвід роботи ти й гадки не маєш? Якщо для дорослих питання працевлаштування стоїть нині дуже гостро, то знайти роботу неповнолітньому – це майже нездійсненна місія.

Нездійсненна практично, але не теоретично. Згідно статті 196 Кодексу законів про працю України,  підприємства, установи та  організації зобов`язані встановлювати «броню прийняття на роботу та професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодших 18-ти років». Відмова особам, які направлені на роботу чи навчання за рахунок броні, може бути оскаржена в суді.

Та економічна криза та внутрішні фінансові проблеми більшості установ змушують працедавців переступати через закон.

– Раніше у нас було заброньовано до 100 робочих місць, а цьогоріч лише 22. У першу чергу роботою забезпечують пільговиків – дітей-сиріт, з неблагополучних сімей, тощо. Також ми допомагаємо знайти роботу тим, що перебували у виправних закладах. Минулого року ми допомогли чотирьом таким хлопчикам, – розповідає головний спеціаліст з профілактичної роботи з дітьми служби у справах дітей виконавчого комітету Кузнецовської міської ради Валентина Миколаївна Шпак. Та все ж, неповнолітні жителі міста атомників мають набагато більші шанси отримати робоче місце, ніж їхні однолітки з області. Виявляється, місто-супутник – це єдиний (!) населений пункт у Рівненській області, який ще бронює місця для маленьких трудівників.

Нині 20 підлітків мають змогу проявити себе у відокремленому підрозділі РАЕС національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом», один на Кузнецовському хлібозаводі та ще один у місцевому автотранспортному підприємстві. Тут неповнолітні зможуть працювати озеленювачами, підсобними робітниками і т.д. Фактично до праці допускаються діти з 14 років, проте насправді перевагу надають 15-річним (з 14 – лише за згодою батьків). Для підлітків такого віку навантаження не може сягати більше 24 годин на тиждень, для повнолітніх – 36-ти. Дорослий відпрацьовує 40 годин, тому «знижка» для учнів старшої школи зовсім мізерна.

– Одна дівчинка у нас на хлібозаводі працювала. Її змушували у тяжких гумових чоботах мити ящики. То вона ту зарплату як трофей додому несла! Дитина працює майже так само, як інші робітники. І для молоді це, звичайно, важко. Та, безумовно, така праця – хороший досвід. Я от сама із сьомого класу підробляла прибиральницею, – згадує Валентина Миколаївна.

Умови праці для підлітків постійно контролюються службою у справах дітей. До того ж, кожна дитина, яка працює на певній установі скорочений день, повинна отримувати такі ж гроші, як і дорослий з повноцінним графіком. Згідно закону, зарплата не повинна опускатися за планку загального мінімуму установи. Рамки скрізь різні, проте загалом це десь біля тисячі гривень.

22 місця – це дуже мала пропозиція, а попит – шалений! Отримати таке «золоте» місце – все одно, що пройти конкурс на навчання за державний кошт у престижний столичний вуз.  

– До нас приходить дуже велика кількість бажаючих. Більшості мусимо відмовляти. І ображаються, і не вірять. І кричать, що то все за гроші і т.д., – ділиться враженнями головний спеціаліст з профілактичної роботи.

Тому чимало підлітків змушені шукати заробітку іншим шляхом. Іноді помічником може стати газета. Мій знайомий знайшов на шпальті оголошення про вакансію розповсюджувача листівок-флаєрів від магазину побутової техніки. Трішки попрацював, а потім йому запропонували перейти на постійну роботу у цій торговій точці. Наглядати за покупцями, товаром та встановлювати бажаючим  Windows.

– Платили копійки, але для мене тоді вистачало. Роботою не перевантажували. Та й ставилися лояльно, якось дуже обережно, – розповідає Сергій. Та, на жаль, подібні історії – скоріше вийнятки, ніж правило. Кузнецовський рекламний тижневик «Майдан» не може похвалитися великою кількістю вакансій у стовпчику «Робота». Та й ті переважно пропонують про віддалену працю на м`ясокомбінаті чи птахофермі.

Зі студентами справи ще складніші. Кузнецовський центр зайнятості також зобов`язаний бронювати хоча б 1-2 місця для охочих підзаробити. Проте очевидно, що ця норма не виконується. Коли я завітала до цього закладу, аби прояснити ситуацію, то побачила здивовані очі працівників і почула досить грубу відмову. «Ми зі студентами не працюємо! Та й вони до нас не приходять. Ми таким не займаємось! Вам не до нас!».

Валентина Миколаївна пригадує історію про дівчинку-сироту, яка навчалася в університеті та хотіла поліпшити свій матеріальний стан. Вона звернулася, звичайно ж, до Центру зайнятості, де отримала різку відмову. Дівчинка була шокована, адже знала, що місце повинно бути заброньоване, тим паче – для пільгової частини населення. У результаті студентка все ж роботу отримала, хоча для цього її опікуну довелося написати лист в Адміністрацію президента.

Ймовірно, у закладі дотримуються думки: студент – самостійна людина. Та цієї безумовно хорошої риси недостатньо.

Двадцятирічному Максу кров з носа потрібні були гроші. Маючи за плечима досвід роботи у ресторанному бізнесі, він вирішив піти найнятись у перший-ліпший заклад. Щоб отримати посаду, довелося збрехати про те, що студент: тільки зачувши про університет, адміністратори відмовляються мати з вами справу. Та і на роботі не солодко.

– Насамперед уважно монітор газети. Якщо там регулярно фігурують вакантні посади одного і того ж кафе – скоріше за все, працівники просто втікають звідти. ТОП-лідер на шпальтах – кафе «Венеція». Тут вас змусять все робити: і мити підлогу, і вішати та прасувати штори. До того ж, водночас працювати і офіціантом і посудомийкою. А меню разом з винною картою – треба знати як підручник! Будете стажуватись місяць – а потім з вами попрощаються», – розповідає про свій досвід Максим.

Місць, де можна успішно знайти роботу до душі, у Кузнецовську як кіт наплакав. Та все ж вони існують.

Зокрема, супермаркет «Вопак» гостинно вітає студентів. Питання досвіду роботи тут не стоїть. Не знаєте – навчать! Ось уже другий рік поспіль керівництво супермаркету співпрацює зі студентами. І запевняє – жодних проблем.

– Я б сказала, що зі студентами навіть краще працювати. У них свіжі голови. Вони мають гарну пам`ять і все добре запам`ятовують. У мене син-студент, тож я розумію їх. Торік Віталік погано здав екзамени і приїхав додому без стипендії. Я йому й кажу: «Нема стипендії – іди працюй!». Спочатку думала, що буде трошки лінуватися (мама-директор і всяке таке). Але цього не сталося. Потім він привів до нас свого однокурсника – і так-от почалась студентська практика, – розповідає керуюча супермаркетом Оксана Михайлівна Рудичик.

На сьогодні через «Вопак» пройшло вже біля десятка студентів. Нині на столі у Оксани Михайлівни – дуже багато анкет. Минулорічні працівники знову на своєму робочому місці.

– Той, хто хоче, той і працює. Інші чому не хочуть їх брати – тому що бояться кадрової документації! – ділиться висновками директорка.

        Не знаю, хто чого боїться – чи документації чи фінансових затрат, та факт залишається фактом: ну не хочуть працедавці давати роботу бідним студентам! Найліпша підказка до теми – не май 100 гривень, а май 100 друзів. Або знайомих. Або знайомих знайомих. Таким шляхом мій друг, студент третього курсу Олексій отримав роботу на РАЕС. Навіть своє справжнє ім`я відмовився публікувати – боїться наврочити.

Наймати студентів у великих містах помаленьку стає модною тенденцією, новим «трендом» сучасної української економіки. Хочеться вірити, що незабаром цей «модний писк» дійде і до маленьких містечок. А поки перефразую народну мудрість: той, хто шукає – не завжди знаходить. Втім, не забуваймо, що цілеспрямованість, бажання працювати і крапелька удачі – практично стовідсоткова гарантія отримання першого робочого місця.

Ілона ГРОМЛЮК,

м. Кузнецовськ.

 

 

У вас недостатньо прав для коментування.