HomeНаше життяДолі людськіВклоняємося нашому ветерану

Вклоняємося нашому ветерану

( 0 Votes )

У ці сонячні жовтневі дні, що ведуть нас до славної, дорогої і пам'ятної усім дати – 69 річниці визволення України від фашистських загарбників, – хочеться сказати багато теплих і вдячних слів нашими ветеранам війни, приділити їм увагу. А ще хочеться, щоб не зачерствіли з роками наші душі і душі наших дітей. Тож ми вклоняємося колишнім трудівникам війни за вистраждане мирне небо і життя, за пережиті ними нелегкі повоєнні роки.

У Жовкинях нині живе один-єдиний ветеран Великої Вітчизняної війни – Василь Іванович Тумаха. Всі у селі його знають і поважають.

Василь Іванович Тумаха народився в селі Жовкині в лютому 1922 року. У сім’ї було п’ятеро дітей.

– Коли мені виповнилось 7 років, померли всі мої брати: Кіндрат, Сергій і Дорофій, – розповідає Василь Іванович. – Одного тижня відійшли у небуття двоє братів, а наступного – третій. Померли чи то від тифу, чи від «ризачки» (дизентерії). Не знаю точно, бо сам був ще малим. Коли вже поховали третю дитину, стало страшно. От я і говорю мамі (як зараз пам’ятаю): «Якби ж то нам уже не хватило місця на кладовищі!». Не розумів, чому мама на те нічого не сказала, а лише промовчала. Я також захворів, але вижив. Через три роки появилась молодша сестричка – Зіна, молодша від мене на 10 років. Єдина сестра, що жила в сусідньому селі Довговоля, померла минулого року на вісімдесят першому році життя. А я живу й досі. У минулому році розміняв уже й десятий десяток. Ось так розпорядилась доля...

        Василь Іванович – інвалід Великої Вітчизняної війни, ветеран праці, майстер на всі руки. Пройшов війну, полон. За війну розповідати не любить. Але обов’язково скаже: “Діточки мої! Дай, Боже, нікому й ніколи не знати, що таке війна. То найгірше, що могло придумати людство».

У полон він потрапив в бою під час оточення німецьких військ в місті Каунасі (Прибалтика). Потрапив у концтабір в німецьке місто Гамбург. Доводилося копати протитанкові рови, виносити з поля бою ранених німецьких солдатів. Визволили їх з полону англійські війська. Після звільнення знову служба в армії – аж до закінчення війни, а потім ще майже два роки відбудовує міста нашої Вітчизни, дороги та станції.

 Повернувшись додому, Василь Іванович перший у селі збудував хату на фундаменті (до того часу в селі ще не знали такого „дива"). Під час створення колгоспу в родини Василя Івановича забрали коня, воли, віз, рало і плуг. Згодом він встановлював на колгоспі електростанцію, бо розумівся у кресленнях і трохи був грамотний (закінчив 1,5 класи польської школи). А коли з'явилися трактори, Василь закінчує курси в Рафалівці і стає першим трактористом на селі. Слюсар, тесляр, пічник. В будь-якій справі – майстер. 7 хат в селі збудовано його власними руками.

Та і надалі доля нашого Василя Івановича не тільки радувала. Часто-густо вона випробовувала і його, і його сім’ю на міцність. Його дружині, Анастасії Василівні – нині покійній, за те, що чоловік служив  у Червоній Армії, «бульбаші» відрізали косу, проте лишили живою. Більше шістдесяти років прожили в парі, помагали один одному.

Виростили та виховали разом з дружиною Анастасією 7 дітей, які уже мають свої родини. Всі діти мають професії, а шестеро, до всього, ще й здобули вищу освіту.  В сім’ї Василя Івановича є військовий, вчителі, інженери, бухгалтер і токар. Наш Василь Іванович має 14 внуків та 7 правнуків. Старші внуки також працюють. Серед них є менеджер, інженер, лікар, вчитель, програміст, психолог, медсестра і навіть викладач університету в США. Молодші ще вчаться: хто в інституті, а хто у школі.

На перший погляд, прожито таке довге і таке нелегке життя. Проте Василь Іванович, на наше здивування, сказав про свої роки ось так: «Здається, життя так пройшло, наче я вчора ліг спати, а оце сьогодні проснувся. Коли ж ті роки пролетіли... І невже це все було зі мною?». Нам, молодшим, лишається лише брати приклад і вчитися цінувати життя.

У цей день ми вклоняємося і віддаємо данину поваги і вдячності живим та полеглим у кривавих боях найжорстокішої в історії людства війни. І, безперечно, нашому ветерану війни – Василю Івановичу. Бажаємо йому міцного здоров'я, бадьорості духу, довгих років життя, благополуччя, тепла, родинного затишку, а ще мирного неба над головою та усіх гараздів.

 

один-єдиний ветеран Великої Вітчизняної війни У Жовкинях– Василь Іванович Тумаха

 

Надія Ковальчук, вчитель Жовкинівської ЗОШ І-ІІ ст.,

Наталія Власова, завідувач бібліотекою.

 

У вас недостатньо прав для коментування.