HomeНаше життяДолі людськіВчителько моя… (Марія Федорівна Маринченко)

Вчителько моя… (Марія Федорівна Маринченко)

( 0 Votes )

22 квітня мало виповнитися 87 літ Марії Федорівні Маринченко, але її життєва дорога закінчилась 20 грудня 2013 року. Колишні учні хотіли привітати свою учительку з новорічними святами. Спізнилися..

Нелегкий шлях пройшла Марія Федорівна. Війна чорним крилом зачепила її сім’ю, на фронті загинув батько, тож матір самотужки ростила дітей. Але життя не стоїть на місці. Закінчивши у 1947 році Прилуцьке педучилище, Марія Федорівна отримує направлення на роботу в село Великі Цепцевичі. Згодом її переводять у село Зеленицю на посаду директора початкової школи.

А в 1949 році свою долю пов’язала з Костянтином Маринченко, щоб і в радості, і в горі бути поруч. З честю виконала цю місію. Проживши з чоловіком у парі 51 рік, викохали сина і доньку. І дав їм Бог побачити, що діти стали шанованими людьми, що не даремно ночами не спали і просили тихцем Його за них.

З 1949 року Марія Федорівна працює в середній школі Володимирця вчителем-початківцем. За роки роботи отримала багато нагород – це і грамоти, і подяки, і відзнака «Відмінник народної освіти». А ще – неозоре море людської дяки і пошани.

Колишні учні, яких за руку привела Марія Федорівна в перший клас у далекому 1961 році, згадують свою першу вчительку.

Людмила Денисюк: «У мене був поганий почерк і Марія Федорівна щоразу заставляла переписувати завдання. А ще казала, що я буду вчителькою. Вона була для мене прикладом, дала настанову, дорогу в життя. Я завжди рівнялась на неї».

Валентина Ващенко: «Марія Федорівна – це еталон вимогливості, принциповості. Вона була зразком ставлення учителя до дітей. Взірцем душевної краси, такою, якою повинна бути людина і вчитель. Я завжди старалась бути вчителем таким, як моя перша вчителька».

Тамара Мирончук: «Найкраща вчителька, завжди усміхнена і добра. Скільки років пройшло, але вона пам’ятала всіх по імені, згадувала всілякі моменти шкільного життя. І донедавна, коли я телефонувала, щоб привітати з тим чи іншим святом, завжди чула: «Тамарочко, а як ти, як твої діти, як там Володя?». Напередодні Нового року зателефонувала в Гощу (там Марія Федорівна жила у сина), і почула сумну звістку, що не стало на землі моєї Вчительки. Не встигла її привітати…».

Олена Шама: «Такої доброї і хорошої людини ще треба пошукати. Ніколи не підвищувала голос на нас, вчила добру, повазі, чесності. Вчила бути Людьми. Пригадую, що коли випадково залишала на столі годинник і гроші, то ніхто з дітей не взяв залишене, навіть в думках не було такого».

Галя Тюска: «Пошану до Марії Федорівни пронесла через все своє життя. Низький уклін і вічна пам’ять нашій Вчительці!»

Син Марії Федорівни, Валерій Маринченко, теж памятає матір як людину вимогливу насамперед до себе. Вона була фанатом своєї справи і дітей вчила наполегливості. Як і матір, діти теж стали педагогами. Правда, життя внесло свої корективи. Валерій отримав ще одну вищу освіту, юридичну, але, як і сестра, працює викладачем в університеті.

Відходять на небо наші вчителі, адже Там теж потрібні такі люди… Але пам’ять не вмирає, вона передається від батьків до дітей і буде жити ще довго-довго…

Схилімо голову в знак пошани Марії Федорівни і помолімося за неї. Вона була Людиною і справжнім Учителем.

З Днем народження, наша незабутня Маріє Федорівно! І вічна Вам пам’ять!

 


Лариса Сарницька,

від імені першокласників 1961 року Володимирецької школи.

 

У вас недостатньо прав для коментування.