HomeНаше життяДолі людськіІсторія одного кохання

Історія одного кохання

( 0 Votes )


Моїй любій бабусі – найкращій у світі

…Великдень 1948-го видався сонячним і погідним. Після Служби Божої люди розходились по домівках, де за святковим столом збиралася вся родина, розговітися свяченою крашанкою і смачною паскою.      Катя теж прийшла із всенощної служби, гарна-прегарна у своїй кращій одежі та модних туфлях, з короною темно-каштанового волосся під кремовою хусткою. 

 Радість панувала в родині. Пережили війну, насильницьке виселення з рідних країв, де зосталася і добротна хата, і багата господарка, і хороша робота. Але час на місці не стоїть; якось із Божою поміччю все владналося. Купили в Озері хатину, обжилися, повлаштовувалися на роботи: батько – в колгосп, а Катя працювала у рай союзі в районі.

Погожими вечорами молодь збиралася на березі озера на вечорниці. Там Вітя і побачив її. Недавно демобілізувавшись із армії, він приїхав на гостину до родичів, бо незабаром треба було їхати на навчання у Брест, на юридичний факультет університету.

Між молодими людьми (їм було всього по 23 літа) виникло справжнє почуття. В гостях Вітя пробув місяць, але цей час для закоханих промайнув як один день. І ось настав день розлуки. А потім було листування. Вони щодня писали один одному листи, з нетерпінням чекали вісточок і так надіялись на зустріч: через місяць, три, через півроку…

Більше вони не зустрілися. Ніколи. Напевне, долі їм були написані інші. Але через життя кожного із цих невигаданих героїв пройшло світлою ниткою це непереборне почуття, силі справжності якого дивуєшся й сьогодні, через 70 років. Прочитайте всього один лист до коханої й задумайтеся, чи вміємо ми сьогодні так сильно віддаватися почуттям.

 Дорога і люба Катю!

Чи прийде час веселий,

Чи прийде зла година,

Я все Тебе згадаю,

Що Ти моя єдина! 

Не ймеш віри, як мені тяжко розлучатися. Як тяжко їхати в далеку дорогу самому, їхати тоді, коли добровільно з такою щирістю сам оставляю Тобі моє неспокійне, гаряче і молоде серце. Повір, дорога моя, що не оставити його я вже міг… вже я більш нічого не шукаю, не буду шукати! Я своє щастя найшов. Еге! – тільки найшов свою любу, бо для Тебе я з такою палкою охотою віддав всі ті почуття, які держав цілий довгий час зовсім неприступними ні для кого! Віддав Тобі самі чисті, самі ті почуття, котрі я довгі літа носив у собі і приберігав тільки для тої душі, котра привітає моє чисте серце своєю дівочо чистою душею!

Катю! – моя люба, – зрозумій, з чим я від’їжджаю, зрозумій і хоч би в серці своєму поділи зі мною мої тяжкі думи, розваж мій жаль!

Не довелось мені діждатись Твого дня народження і привітати особисто, з гарячими поцілунками. Тож прийми у письмі, моя люба, сердечні побажання. Всією Тобі вірною душею палко бажаю, мила Катю, доброго дівочого щастя, найкращого здоров’я, весілля і радощів на наступний рік, а також на всі роки Твойого тихого життя без важких думок, без журби! Бажаю, аби веселі дні своїх молодих літ Ти прожила так, щоби потім було що спом’янути і цим гордитись!

Але щоб все це стало дійсним, насамперед треба мати добре здоров’я. бачиш, Катю, воно така річ, що ні за які гроші і ніде його не купиш. Тож треба добре шануватися, пильно за ним дивитися і без вечері не оставатися. Бо здоров’я – то міцний фундамент для всього нашого життя.

А дівочі молодії, веселі літа як квіточки за водою, пливуть з сього світа…

Пливуть… і нічого не зоставляють за собою, і не останеться сліду – як на воді…

Катя, Катя! – мила моя! Чи ж спомнити мені літа молодії?.. Подумаю – і нема нічого милого, що б пам'ять держала, крім Тебе. Хіба тільки школьнії роки, минувшії без журби, без жалю. Що спомню за минувшії літа, сповнені не восторгами і солодощами кохання, які так щедро дає молодість, – а залиті до країв нашою молодою гарячою кров’ю?! Усі наші молоді, найкращі літа, – всі вони обпалені війною, облиті кров’ю. Але тепер, моя мила Катю, маєш можливість жити і любити всім своїм серцем, повно брати від п’янкої своєї молодости.

І коли я першу весну відчув свободу без обов’язку військової служби і випадково побачив Тебе (тепер таку мені близьку і дорогу), – тільки тепер я відчув, що мало любуватись природою, мало пройти війну. Ні! Після нашої з Тобою зустрічі я відчув у собі якусь пустку, відчув, що я один. Ту печаль можна заповнити лише щирістю молодого серця, котре б злучилося з моїм гарячим і неспокійним серцем і наповнило б до країв мою сердечну пустку щирістю і зробило б своїм щастям мене щасливого! Я любить, я жить хочу серцем, не красою, адже є дещо красивіше за вроду – це краса душі. Краса Твоєї душі!

Катю! Моя мила! Є на світі кохання таке чисте, таке близьке до ідеалу, що за нього можна і треба віддати життя! І воно не десь у світі, – воно в моєму серці тільки до Тебе, Катю! Бери моє серце зі щирим коханням, приголуб і обогрій його, неспокійне, теплом свого дівочого молодого серця! Моя мила! Тільки Ти одна можеш зробити мене щасливим…

Немає вірної дружини, нема з ким полюбитись, серцем поділитись… Серце моє! серце моє! Тяжко тобі битись, одинокому…

Де згода в сімействі, тільки там може бути мир і тишина, і люде ті щасливі.

Ти стоїш на початку доріжки нової, котру вже не повернути назад, у минуле, але котра може привести нас обох – до нашого спільного щастя! Ступи на неї, голубко моя, сміло, і йди по ній певно. Дай мені надію, віддай мені своє серце на віки, дай мені свою любов!.. А я в цім коханні маю не якусь вигоду, – я в самім коханні находжу своє щастя! Я найшов те, що шукав, найшов ясну і добру душу Твою. Миле серденько. Бо й брови полиняють, і в очах огонь погасне, а душа Твоя щира залишиться на віки! Залиш її для нас двох!

Тож я палко бажаю, моя мила, щоби своє 24-річчя Ти зустріла у власному тихому щасливому родинному гнізді милою дружиною, як голубка з голубом. Але якщо трапиться Тобі хто другий, на кого зможеш проміняти мене… я б і тоді бажав Тобі всього доброго… Тільки одразу прошу: будь розважною, щоб ніколи потім не шкодувати свойого вибору. Не дай попусту пройти молодим літам, веселу молодість не глуши своєю одинокістю, а перенеси її у нове родинне гніздо.

Буду дуже вдячний, якщо не погордишся мною і напишеш кілька теплих слов, розважиш мені душу хоч маленьким листом. Я буду дуже ждати, що ти напишеш тому, кого без мови, без слова навчила очима, душею і серцем розмовляти.

Ну, мила Катю, бажаю тобі всього найкращого! Прочитай – і спомини мене…

Бувай щаслива!

Цілую тебе, – Вітя.

с. Озеро, 6 червня 1948 р.

 P.S. Катю! Чому ці щасливі хвилини такі короткі?..

 …Пройшло 64 роки з часу написання цього листа. Його автор, Віталій Петрович ЧЕРНЯК, відтоді жив у Білорусії, куди і слала його такі проникливі і ніжні відповіді моя баба Катя, у Брестську область. Але попри величезне бажання обох сердець зустрітися їм так і не вдалося.

Торік на святки я вперше наважилася прочитати бабусині листи. Вони й досі зберігаються у нашій сім’ї як реліквія, хоча бабусі вже немає 24 роки. Цей лист був останнім у в’язочці, печальним акордом їхньої молодості і кохання. Я читала його, і сльози градом котилися з очей. Бо прості слова любові чоловіка до своєї коханої жінки, прості, щирі, не придумані, не можуть лишити байдужими. Тепер так не вміють любити…

Напевне, у ті далекі часи кохання вимірювалося іншими мірками. Воно було простим, і щиром, справжнім і надійним. Воно було щастям – а для когось трагедією на усе життя. І в день усіх закоханих я бажаю всім тільки справжніх почуттів, які пройдуть перевірку часом і зігріватимуть сердечним теплом усе життя.

 

Лариса САРНИЦЬКА,

смт Володимирець.


 

 

У вас недостатньо прав для коментування.