Авторизація

HomeНаше життяСлідами подвигуСолдати армії "втраченого покоління"?..

Солдати армії "втраченого покоління"?..

( 0 Votes )

– Ти хочеш, щоб ми написали спогади про афганську війну? Нам важко на таке зважитися. На цих спогадах підірвешся серцем, як на протипіхотній міні. Але хочеш? Я принесу свої листи. Половину їх дома прочитали, а половину, повернувшись, я застав нерозкритими, бо в кожному – одне й те ж: про афганську природу та нашу дружбу з тамтешнім людом, – почув у день вшанування воїнів-інтернаціоналістів від ветерана тієї знеславленої афганської війни.

 Бо ж інакше, як ганебною і брудною, сьогодні її не називають, хоча вона стала наслідком ще однієї (часто замовчуваної) війни – громадянської, розв’язаної опозиціонерами зразу після афганської революції. Навіть в СРСР, на Батьківщині, воїнів-інтернаціоналістів зневажливо називали агресорами. І обмовників не цікавило, що революційний афганський уряд кілька разів звертався до Радянського Союзу з проханням про допомогу…

Мужні, омиті кров’ю і прибиті образою «афганці» досі не можуть до кінця розібратися, де тут правда, а де нахабна брехня. Вони знають лише, що до останнього пострілу, аж до відомих слів генерал-лейтенанта, командуючого їхньою 40-ю армією Бориса Громова («Все, за моєю спиною немає жодного радянського солдата»), залишалися вірними воїнській присязі і Батьківщині. День 15 лютого 1989 року, коли прозвучали ці слова, воїни-інтернаціоналісти вважають днем свого бойового побратимства. І наш край, як і вся Україна, у цей день стає свідком зворушливого пошанування живих і полеглих героїв Афгану.

З розпущеними знаменами, стрункою колоною приходять вони до п’яти символічних чорних тюльпанів, що на райцентрівському пам’ятнику воїнам-інтернаціоналістам. І символізм цього пам’ятника щороку все помітніший. П’ятеро наших земляків: Василь Васьковець, Іван Гузоватий, Василь Затірка, Леонід Коляда і Володимир Сильман – склали голови на тій немилосердній війні. Але вже в отчому краї вчетверо більше «афганців» розпрощалися з життям, не витримавши хвороб, психологічних травм, принижень і соціальних негараздів.

 – Ми постараємось і надалі не забувати полеглих побратимів, а живим по можливості будемо допомагати, – мовив на урочистому мітингу, мов поклявся, голова районної організації ветеранів Афганістану Ярослав Зборовський. А заступник голови Володимирецької РДА Ярослав Березюк від імені районної влади зазначив:

– Біля цього пам’ятника з п’яти чорних тюльпанів маємо глибоко задуматись, а нашій молоді заповісти, щоб пам’ятала, що було. Які б оцінки не давали історики і політики тій війні, маємо не лише морально, а й соціально підтримувати «афганців»…

Відслуживши панахиду по полеглих, до учасників торжества проникливо звернувся й настоятель Свято-Миколаївського храму отець Михайло:

– Запам’ятайте цей день, цих людей і вдивіться в їхні обличчя. Ви побачите те, чого не побачите в інших людях. Візьміть за приклад їхні життя…

Цим словом мовби виправлялися помилки, яких ми допустилися, незаслужено принижуючи ціле покоління своїх співвітчизників. Бо «вторгнення в Афганістан  заслуговує політичного і морального осуду», – вказала у прийнятій у 1989 році постанові перша «демократично» обрана Верховна Рада СРСР. І тоді ж почалося шельмування вчорашніх героїв, яким перший-ліпший чиновник нагло кидав у лице: «Я вас в Афганістан не посилав!». Чи варто дивуватися, що уцілілих під кулями «афганців» відійшло у кращі світи значно більше, ніж загинуло на війні, а сама війна все ще жде своєї справедливої оцінки?

Героїв тієї війни досі багато хто вважає втраченим поколінням. Але вдумливим людям така думка муляє душу і совість, і ці люди шанобливо кажуть завчасу посивілим воїнам-інтернаціоналістам:

– Здоров’я вам і довголіття, хлопці! Хай все у вас буде добре!


Олексій ГОРОДНИЙ

смт. Володимирець

 P.S. Порівнюючи афганську війну з Великою Вітчизняною, зазвичай наголошують, що вона тривала вдвічі довше – майже 10 років. При цьому «не помічають», що в Афгані загинув кожний 42-й військовослужбовець з радянського обмеженого контингенту – приблизно кожний 9-тисячний громадянин СРСР, тоді як у боротьбі з фашизмом поліг кожний п’ятий. Не їх вина, а їх біда, що інтернаціоналісти з В’єтнаму, Кореї, Іспанії поверталися в атмосферу любові і поваги. Воїнам-«афганцям» дісталася вже інша країна, й інтернаціоналізм там уже не відсвічував ореолом слави.

Матеріали до теми:




 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 121 гостей і 1 користувач на сайті