Авторизація

HomeНаше життяЗустрічі для васБагатодітна сім'я з Воронок поділилася секретами виховання (+фото)

Багатодітна сім'я з Воронок поділилася секретами виховання (+фото)

( 2 Votes )

Завдяки любові і вірі створюється повноцінна щаслива сім'я.

Так вважає подружжя Нагорних з Воронок, яке має чи не найбагатшу у районі на дітей сім'ю – 17 діток.

БІЛЯ воріт мене зустрічає 50-річний Леонід з хлопчиком на руках. За ним ховаються ще двоє діток, а через деякий час з'являються нові обличчя – ще і ще. Зацікавлено спостерігають, що за гостя з блокнотом у руках ступила на подвір'я. За ними йде Марія – 45-річна мама-героїня прекрасних дітей.

Посміхаючись, кажу:

– Та  у вас тут свій дитячий садок!

– Є таке, –  усміхнено додає батько і запрошує до хати. – Це ще не всі. Зараз усіх докупи не зібрати.

– А як ви знаєте, хто де? – дивуюся, бо братики й сестрички, особливо малеча, дуже схожі між собою.

Обступивши мене, гуртом починають перераховувати всіх членів сім'ї Нагорних. Найстарший – 27-річний Вадим, який живе окремо і має свою сім'ю. Щоправда, від батьків ще відстає: поки що у нього шестеро діток. А далі озвучується чималий список: Тетяні – 26 років, Інні – 24, Галині – 22, Олегу – 20, Юлії – 17, Альоні – 14, Діні – 13, Віті – 12, Олександру – 11, Олексію – 9. А ще є Владислав, якому 8 років, 7-річний Роман, 6-річна Катерина, 5-річний Юрій, 3-річна Дарина та 1-річний Ігор. Тепер, думаю, і ви дивуєтеся, як  їх усіх можна запам’ятати. Промайнуло навіть: це ж стільки треба дати імен! Комусь й одного назвати – річ непроста, а тут – аж 17! Та коли з дівчачими іменами проблем не виникало, то над хлоп’ячими поподумали. І батькам, звісно, допомагали старші дітки.

 


28 років подружнього життя у Марії та Леоніда. Переживали і біду, й радість. Бо колись одне дитятко втратили, а згодом Бог подарував стільки донечок і синів. Обоє вони родом з Воронок. Леонід  довгий час працював то в колгоспі, то в рибгоспі. Нині, як і дружина, – пенсіонер.

З цікавості запитую: «І як же вам вдалося виховати сімнадцятеро дітей? У чому секрет виховання?» Разом пригадують, як прокидалися о п’ятій ранку, щоб усе встигнути, адже мали трьох діток віком до трьох років.  Недовго й міркуючи над моїм питанням, Марія зізнається, що весь секрет – у стосунках між чоловіком і жінкою. Вони завжди один одного розуміють, підтримують, уникають суперечок і допомагають один одному. Наприклад, коли Марія не встигає, Леонід неодмінно допоможе приготувати обід чи вечерю. Єдине, за що не береться, – одягання дітей. Каже, що у дружини це краще виходить.

 

«Один мішок картоплі в день…»

 

– Скільки їства ви готуєте на обід чи вечерю? – питаю з обережністю.

– Ну як вам сказати… Немало! –  посміхаючись, приєднуються до бесіди старші дочки.

– Практично щодня печемо хліб, бо в день іде шість буханок хліба. Діти дуже люблять картоплю, особливо тушковану. То в день на приготування їжі розходиться мішок картоплі. А ще дітвора полюбляє налисники, торти й інші солодощі, – додає головна господиня.

У великій сім'ї чимале й господарство. Сім'я Нагорних тримає дві корови, троє поросят, стадо курей і качок. Мають чималий город і власний парничок і все вирощене використовують виключно для себе. Роботи завжди вистачає для всіх, бо ж лише картоплі садять більше гектара.

Примітно, що у кожного – свої обов’язки. Так, 8-річний Владислав відповідає за парник. Точніше, за те, щоб огірочки і помідори були гарно підлиті. Сашко, Роман та Олексій слідкують за курчатами і качками, аби були ситі, напоєні і не лізли в город. Дівчата здебільшого допомагають глядіти меншеньких, куховарити і порядкувати у домі та на городі.

Усі дітки охайно вдягнені, дружні і спокійні. Вони – зразкові діти на уроках в школі. Інколи я ніяковіла від того, що стільки пар прекрасних оченят уважно спостерігають за мною і дослухаються до кожного слова. Лише найменший, Ігорьок, вгледівши мій телефон, чимдуж намагався пробратися до нього, а чуючи батьківське зауваження, зрідка міг невдоволено сплакнути.

– Наші діти дружні, тримаються один одного. Ніколи ні в кого не виникало ревнощів, мовляв, любите когось більше чи менше. Ми всіх любимо однаково. Тож дівчата, коли довго не бачать одне одного, дуже сумують. Юлія навчається у Рівненському мед коледжі. Тетяна у Києві працює медсестрою в дитячій реанімації. Галина – на швейній фабриці у Рівному. А як з'їдуться додому та почнуть щось переповідати одна одній, то й розлучити їх важко, – каже мама. – Як бачите, всі тихі та спокійні. Спритний дуже хіба що п’ятирічний Юрій. Він мало не весь день буде ходити за татом і все розпитуватиме, чого те так, а те – по-іншому. Будучи ще дворічним малюком, самотужки завів трактор, коли тато порався біля причепа. З тих пір і помітили, що хлопчик дуже непосидючий і допитливий.

Діти залюбки бавляться з татом. І під час нашої бесіди не можливо було не помітити, як Ігор злазив з батькових рук, а потім знову швиденько біг до турботливого тата.

 

«Погані оцінки – ховають!..»

 

У багатодітній сім'ї – аж дев’ятеро школярів. Батьки запевняють, що діти вчаться добре, а вчителі та директор їх хвалять за гарну поведінку та старанність. З уроками зазвичай допомагають мама та старші сестри. Мама Марія і сама колись добре вчилася. Закінчивши восьмирічку у рідному селі, продовжила навчання у Володимирецькій ЗОШ №1. Пробувала поступати в педінститут. На жаль, не склалось, а потім і заміж вийшла.

У кожного школярика – своя любов до якогось предмета. Наприклад, Роман більше здібний до математики, а Інна, йдучи у перший клас, уже вміла читати.

Питаю, яке заохочення чекає дитину у разі успішного навчання і яке покарання –  за погане. Але в цій сім'ї батьки прагнуть, щоб діти вчилися належно. За хороші оцінки неодмінно хвалять, а погану оцінку дитина якщо й отримує, то намагається приховати. Знає, що в такому випадку її чекатиме виховна бесіда у колі всієї сім'ї. Та й братики чи сестрички обов’язково розкажуть батькам про чиюсь шкільну невдачу.

– Про одержану погану оцінку сам винуватець не каже. Але про це швидко дізнаємося від інших дітей. «Мам, Альоша отримав погану оцінку» –  і в такому випадку проводимо бесіду, виясняючи, чому і за що.  Цю погану оцінку обов’язково треба виправити своїми стараннями наступного разу, – каже мама-героїня.

 

 

«За кожного душа болить однаково…»

 

– Чи є якась різниця у відчуттях при народженні первістка і… вісімнадцятої дитини? – цікавлюсь у батьків.

– Ви знаєте, за кожного душа болить однаково. За кожного переживаєш і любиш однаково. Як любимо найстаршого, так і найменшого, – зізнається Леонід. А згодом дружина додає:

– У старшому віці більше дорожиш дітьми чи то через свій вік, чи тому, що діти ростуть і йдуть від батьків.

Навіть будній день, коли у рідному домі збираються всі дочки і синочки, може стати найбільшим святом. Велика сім'я Нагорних регулярно відвідує богослужіння, а вечорами у сімейному колі батьки бесідують з дітьми, разом читають Біблію, згадують цікаві історії.

 Рідкість, але діти, попри свій вік, можливість віртуального спілкування і стрімкий розвиток технологій, мають певні заборони. Наприклад, забороненого довго ходити вечорами. До десятої години вечора всі повинні бути вдома. Якщо старшим дозволено користуватися мобільними телефонами, то для менших – повне «табу». Так-от і виховує дітей ця сім'я.

На прощання подружжя побажало всім молодим сім'ям Божого благословення, миру і затишку. А ще – не боятися приймати діток. До того ж – з любов'ю і великим бажанням. І в тій кількості, яку дає Бог. Адже діти – наше щастя і наше майбутнє, наше все: радощі, надії, сподівання, сенс нашого життя.

 

Ольга ПЕШКО.

Фото автора.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 80 гостей на сайті