Медична реформа: дискусія триває

( 2 Votes )

Шановна редакціє газети «Володимирецький вісник»!

Прочитали статтю О.Городного від 20.03.2014 р. «Ніби й ближче, але ще далеко», чомусь надруковану під рубрикою «Журналістське розслідування». Про яке тут розслідування ідеться? Незрозуміло. Тут тільки є інтерв’ю 4-х осіб: лікарів, завідувачів колишніх дільничних лікарень та головного лікаря ЦРЛ І.Караїмчука.

Здивувало нас бачення медичної реформи завідуючою Більськовільською амбулаторією ЗПСМ С.В. Григорів. А ми, її пацієнти, жителі с. Більська Воля, за дорученням сільської громади пишемо до вас і долучаємося до дискусії, яка, як віримо, у газеті відбудеться. Нас стривожила і обурила заява Світлани Володимирівни, що лікарня, як така, у Більській Волі не потрібна, бо ми, пацієнти, ходимо в лікарню не лікуватися, а з «не зовсім зрозумілими претензіями». Дивно це чути від лікаря.

Ми не проти медичної реформи, аби лиш вона була на користь людям, покращувала медичне обслуговування населення. Ви, пані лікарю, говорите, що реорганізація лікарні в амбулаторію вам медичних проблем не додала. А от нам, пацієнтам, додала! Ви говорите, що працюєте з 8.00 і до 8.00. Не смішіть людей, персоналу уже з 16.00 не знайдеш. Так, є «швидка допомога», і це добре, працюють вони чітко. Але кому потрібні хронічно хворі пацієнти у Володимирці чи Рафалівці, якщо місць не вистачає? Ви стверджуєте, що «швидка» обслуговує хронічно хворих вночі? Якщо «швидка» вночі відвозить невідкладного хворого, то на дверях лікарні замок, немає навіть чергової санітарки. Не дай Бог в цей час комусь потрібна буде екстрена допомога. Що тоді робити?!

Сімейна медицина… Можливо, задумка ця й добра, але так проведена «реформа» тільки знищила все, що було, а натомість кращого не дала. Реформа мала б зробити так, щоб сучасна медицина працювала чітко, злагоджено, відповідально. А ці зміни тільки породили хаос. Тепер страшно захворіти, бо не знаєш, до кого звернутися, хто тобі допоможе. Таке враження, що лікар все на викликах, а його помічники постійно пишуть папірці і десь теж на викликах. От люди й займаються самолікуванням. Це небезпечний виклик і сором лікарям, реформі.

А про те, що у нашій лікарні завжди лежало 5-6 хворих старшого віку, а молодих – зовсім, явна неправда. Лікарня час від часу була переповнена хворими пацієнтами різного віку. І дітьми теж. Таке враження, що деякі лікарі дуже не люблять лікувати літніх людей. За вашою логікою, старші люди мають бути взагалі списані як контингент хворих у якісь вигадані «соціальні лікарні». Щось ми про такі, що є у Європі, не чули. З ваших слів, Світлано Володимирівно, ми зрозуміли, що медицина у вашій особі вимагає навіть закону, який покладає на саму людину відповідальність за її ж здоров’я. Ну, нічого собі, дореформувалися! Хворійте, помирайте, особливо старші, нащо вам лікарня! Здоров’я хворого – справа рук самого хворого!

Лікарня у Більській Волі обслуговувала завжди все Застир'я, населення якого становить біля 11 тисяч чоловік. Це найвіддаленіша точка від райцентру. У нас висока народжуваність. Якщо у 2013 померло 36 чоловік, більшість яких – від серцево-судинних хвороб, то народилося 79 діток тільки по Більськовільській сільській раді. Населення постійно зростає. Необхідно не 1-2 сімейних лікарі, а 4-5. Потрібен педіатр, який би спостерігав за здоров’ям дітей, бо їхня кількість – приблизно 500 осіб шкільного та 490 дошкільного віку. Стаціонарних ліжко-місць для лікування хронічних хворих потрібно хоча б 7-10. У лікарні мають залишатися лабораторія, акушерський пункт, бо пішли вже чутки, що ці служби мають закрити. Ще не все донищили?

У лікарні, як і в будь-якій організації, має бути не тільки справжній господар, який би не рубав сучок, на якому сидить, а й керівник, який уміє розподіляє обов’язки між помічниками і контролює їх, щоб вони працювали на благо пацієнта. Молодший медичний персонал потрібно навчити виконувати всі необхідні для хворого процедури, адже більшість медсестер зовсім молоді – недавні випускниці медколеджів.

Щоб полегшити паперову роботу в лікарні, потрібно, щоб на повну силу запрацював комп’ютер (їх там два), створити єдину базу даних по всіх лікарнях, бо перетворили медсестер на писарів-статистів. Бо так звана «реформа» вимагає на кожну лікарську дію 7-10 довідок. Це ж імітація реальної медичної допомоги! Ця писанина дістала вже не тільки медицину, а всі організації. Бо ми, замість справді лікувати чи виховувати, – пишемо.

Скажу стару істину: лікар, медична сестра покликані допомогти, заспокоїти, поспівчувати і вилікувати, якщо ще можна. А головне – не зашкодити, не бути байдужими.

У нову реформовану медицину потрібно взяти все добре зі «старої» і приклад тих лікарів, що пам’ятали славнозвісну клятву Гіппократа і дотримувалися її.

Ми всі з великою вдячністю згадуємо всіх лікарів, що працювали у нас. Вони поспішали на поміч «болящому» і вдень, і вночі, а медсестри і санітарки, які їм допомагали, не рахували свого робочого і неробочого часу. Спокійних ночей, святкових днів у них практично не було.

На нашу думку, колишнє медобслуговування не було ідеальним, але хворим допомагало. Навіщо було нищити те, що мали, не давши взамін реальних позитивних відчутних змін у медичному обслуговуванні населення?

А ще у нас запитання до автора статті О.Городного.

1. Чому не поцікавилися думкою пацієнтів села Більська Воля, Антонівки, Нової Рафалівки з приводу ефективності медичної реформи?

2. Яким чином «МВФ збільшить у нашій медицині, вкрай корумпованій, медкорупцію?»

3. Чому ваша стаття – журналістське розслідування?

4. Пропонуємо вам тему для справжнього журналістського розслідування, а саме: «Капітальний ремонт Володимирецької поліклініки». Чому він не довершений? Скільки мільйонів було виділено і скільки використано? Де поділися кошти? І не питати у чиновників, де вони поділи їх, а, дійсно, самому розслідувати. Чи «слабо», шановний редакторе та авторе статті?

Невідомий автор.

 

Борімося, поборюймо і не тікаймо від правди!

Вирушаючи у рейд по сільських амбулаторіях і ФАПах, я ставив за мету особисто зорієнтуватись у районній медичній реформі, а не підіграти чи догодити комусь із районних чиновників чи медичному відомству. Не робив цього і для лікарів та пацієнтів, але хотів, щоб газетне слово стало корисним і для тих, і для других.

Навіть під критичними стрілами деяких читачів спокійно повторюю: реформа задумана цікава, але її продумали не до кінця, і здійснюється вона авральним чином. Яким би комфортним не було приміщення, воно тільки називатиметься амбулаторією, якщо дільницю не забезпечити потрібною кількістю кваліфікованих лікарів та належною лікувально-діагностичною апаратурою. Якщо єдиний на амбулаторію лікар добирається на роботу за 10-20 кілометрів, то таке реформаторство ні в тин, ні в ворота. Тому сімейна медицина для Володимиреччини поки що гарний міраж, а не вміло зорганізована медична служба. Цієї моєї позиції автор-анонім з якогось дива не помітив. Видно, так бува, коли не хочеться бачити…

Розумію невдоволення більськовільчан, коли їхню дільничну лікарню замінили нічим не кращою амбулаторією. І все ж, не варто злісно нападатися на її завідувачку Світлану Григорів чи на будь-кого з її колег. І не тільки тому, що вияв такої недружелюбності – це все одно, що плювок у колодязь, з якого доведеться пити. У Більську Волю я приїхав щонайперше. Уже згодом рушив по інших амбулаторіях і ФАПах. Але Світлана Володимирівна вже була на роботі і вела прийом хворих. Лише справившись із напливом пацієнтів, лікарка передовірила справи екстернові і порозмовляла з журналістом. А от в інших амбулаторіях і ФАПах, правду кажучи, декого справді довелося чекати: надто пізно прибувала маршрутка, якою лікарка доїжджає на роботу.

Закриття дільничних лікарень за нинішніх умов виправдати важко. Районні організатори медреформи явно поспішили з оптимізацією медичної мережі. Але ж у Рафалівці цього зробити не дозволили! Хоч і з «боєм», там відстояли належні їм ліжко-місця. Хворих із Застир’я тепер на лікування направляють саме туди. От і виходить: не поборовшись за лікарню на рівних із рафалівчанами, у Більській Волі зганяють злість на першому-ліпшому, хто потрапить під руку. Ні, шановні, сліпими прихильниками реформування районні журналісти не були. Ні в медицині, ні в освіті, ні у ветеринарії та санслужбі. Після виступу про плачевне становище школи у Степангороді за вказівкою з РДА особисто я взагалі був відгороджений від «гарячих» точок у районі. Але з критикою Світлани Григорів, вважаю, перебираєте. Навіть тримаючи камінь за пазухою, не треба кидати його тільки тому, що чиясь думка відмінна від вашої. Отож ще раз перегляньте публікацію «Ніби й ближче, але ще далеко» і зрозумійте: стримавшись від категоричних висновків, автор запропонував дискусію про роботу реформованих медзакладів. На доступному рівні він ознайомився з ходом районної медреформи, а от фінансову її складову залишає створеній облдержадміністрацією комісії. (Новопризначений голова РДА Володимир Савонік в інтерв’ю, вміщеному у попередньому номері газети, стверджує, що в ЦРЛ працювала міжвідомча комісія і що голова ОДА Сергій Рибачок, зустріч із яким відбулася, обіцяє підтримку. РДА націлюється на те, щоб «в найкоротші терміни закінчити всі роботи і почати лікувати людей»).

Зустрічей із сельчанами, особливо пацієнтами амбулаторій та ФАПів, під час поїздки, звісно ж, ніхто не уникав. Їхні думки, як і авторські, лягли в основу публікації. Отож разом робімо оцінку тому, що сталося при реформуванні медицини. І якщо стара медсистема має у собі щось хороше, а нова щось хороше пропонує, – нічого не відкидаймо, а пропонуймо районній владі для застосування. Бо життя триває. І руйнування медичної служби, від кого б не йшло, – вершина безглуздя.

А от сам принцип сімейної медицини загалом сподобався. Може, тому, що свого часу знався з чудовим фельдшером Ростиславом Мефодійовичем Ковальчуком. Інакше, як «лікарем», у нашому селі його не величали, бо ж умів і діагноз поставити, й ефективно пролікувати. За зціленням до нього йшли з усієї округи. І тільки згодом стало зрозуміло, якому ризику цей чоловік піддавав і свою медичну кар’єру, і власну долю, самочинно вступаючи у боротьбу з недугами. Таких медиків величають подвижниками медицини. Тому при словах «сімейний лікар» воскрешаю в уяві високу постать, худорляве лице, глибокий проникливий погляд і ледь помітну хитринку у добрій посмішці Ростислава Мефодійовича. Ставши своїм серед чужих (бо ж приїхав у село за направленням), він поіменно знав усіх пацієнтів. А коли з Велихова його забрали в Антонівську дільничну лікарню, всі щиро жалкували за ним. Таких самовідданих фахівців, думаю, і треба в наші амбулаторії. І жаль, що реформування почалось у лихий час. Та й реальних можливостей і можливих наслідків реформи як слід не вирахували.

Словом, інколи мій опонент або наївний, або й справді блукає між трьома соснами. Може, він навіть медик за фахом. Але чом тоді дорікає працівникам амбулаторії за нічний замок на дверях? Адже «швидка», як служба екстреної меддопомоги, якраз і повинна поспішати до хворого у нічний час. Дивує й іронія щодо закону, який би зобов’язував дбати про своє здоров’я. Адже йдеться про зрозумілу, але ще незвичну річ під назвою «здоровий спосіб життя». Уміння не шкодити собі, мабуть, і є найпершим і найкращим лікарем. І якщо закон допоможе з ним подружити, то хіба це не благо? Так само, як і соціальна лікарня, яка додаватиме літній людині життя.

Ага… Вам, відчуваю, заболіло від неприязної згадки про МВФ. Але що діяти, коли у нас з вами, як у співомовці Степана Руданського: «Мати любить все парне, а ми з батьком – кисле…» Річ у тім, що в інтернет-випуску «Української правди» за 27 лютого вміщено статтю «Програма діяльності уряду Яценюка». Так-от, четвертий пункт цієї програми передбачає відновлення співпраці з МВФ та «виконання всіх умов, необхідних для отримання допомоги від МВФ та ЄС». Ідеться, щоправда, і про «недопущення скорочення мережі медичних установ», «забезпечення доступності якісних медичних послуг для громадян країни» і «стимулювання добровільного медичного страхування». Однак є і промовисте положення про «прийняття… необхідних непопулярних  рішень щодо цін і тарифів». Медпрацівників, які надають первинну медичну допомогу у непілотних регіонах, збираються позбавити надбавок за обсяг та якість виконаної роботи. Зменшиться допомога на здешевлення ліків для гіпертоніків і субвенція на придбання витратних матеріалів для закладів охорони здоров’я та лікарських засобів для інгаляційної анестезії. Збираються «заморозити» бюджетну програму по придбанню медичного автотранспорту для екстреної медичної допомоги. Крім цього, умови МВФівського кредитування передбачають відміну державної підтримки пологів, нарахування ПДВ на ліки в аптеках й оплату лікарняних листків на рівні 70 відсотків від зарплати, починаючи з третього дня хвороби. То за що ображатися? МВФ і без нашого заступництва скривдити себе не дасть!

Не обмину ще одного в’їдливого пасажу, який, кажучи мовою комп’ютерників, межує з дислайком – глибокою неприязню. «Цікаво, чому, як Городний був редактором «ВВ», а Лебедюк головлікарем, а ніяк ні один, ні другий не цікавилися проблемами медицини в районі, а тепер (на підйомі) така увага? Де ви раніше, старі к..., були і що один з другим хоча б пробували змінити? Тільки бомкали один за комунізм, а другий за націоналізм…»  Відчуваєте? Холодним свинцем наливається слово у ще одного «правдоруба», який, як і його попередник, зручно сховався під «псевдом»! А ще гірше, що, сказонувши, чоловік як проти вітру плюнув. Прослухавши гнівну його «філіппіку», Г.М. Лебедюк мимохіть прорвався словом «провокатор». А мені по-справжньому жаль, що поливання жовчю ближнього уже майже ознака нашого національного менталітету. Почувши дзвін, людина не збагнула, де він, і подалась у зовсім інший бік від правди. А правда… Он вона! У пожовклій підшивці «ВВ» за 2005 рік!

Уже в номері за 17 червня вміщено інтерв’ю з новопризначеним «помаранчевою» владою головлікарем району Георгієм Лебедюком, у якому, зокрема, йдеться про будівництво терапевтичного відділення, радіотелефонізацію місцевої «швидкої допомоги» та реконструкцію двоповерхового корпусу під пологовий будинок із покращеними умовами для вагітних і породіль. До речі, уже тоді Володимиреччина брала курс на впровадження сімейної медицини. Тож у номері за 16 вересня Г.М. Лебедюк, як головлікар, принципово оцінює діяльність Мульчицької і Старорафалівської амбулаторій ЗПСМ та сільську медслужбу загалом. «Медична мережа району в першому півріччі 2005 року спрацювала на досить високому рівні і по рейтингових показниках знаходиться на 5-6 місці в області», підсумовує він. Однак це не заважає у цій же публікації відверто розкрити недоліки і потреби сільських медзакладів. Очевидно, головлікар бачив перспективу районної медицини і, як керівник, визначився, які тогочасні завдання вважати пріоритетними.

То у чому ж ваша правда і яка ціна вашої принциповості, дорогий, але не в міру запальний мій земляче? Натягнувши на себе балаклаву анонімності, ви безпідставно вчинили недружній випад проти лікаря і журналіста двох людей, які у міру сил таки щось робили для свого краю, а отже – і для вас. Але як розповісти про світло тому, хто звик до темряви? Вислухавши чужі доводи, людині зазвичай хочеться залишатися при своїй правді!

 

Олексій ГОРОДНИЙ.

Матеріали по темі:

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 50 гостей на сайті