Олександр Гудзь. Лікар від Бога

( 5 Votes )

Замітають сніги дороги. Зима повноправно вступила у свої права. А я радію, як мала дитина, і цьому снігу, і цьому морозу. Все це від Бога.

А ще – я жива! Я можу бачити своїх рідних четверо синів і доньку. Я маю можливість спілкуватися з чоловіком, виходити з дому і походити по  господарству. Погладити коника. Постояти біля корівок, поки чоловік чи син їх порає.

І цим щастям жити та бачити оцей білий світ я завдячує одній Людині. Його ім’я – Олександр Ілліч Гудзь. Працює він хірургом у Володимирецькій районній лікарні. І про те, як цей молодий чоловік не відкинув мене, не направив «для відчіпного» на Рівне, а врятував і вилікував, я хочу розповісти всім жителям Рівненщини. А сталося таке.

 Народилася я в 1951 році. Живу у селі Острів Володимирецького району. Маю велику сім’ю, господарство. А в селі всі тяжко фізично працюють. Бо роботи нема. Що земля та хлівець дадуть – те й твоє. Я теж не сиджу без діла. До гектара картоплі садимо. Город під овочами великий. А вже про хазяйство та птицю нічого говорити: вигідно чи не вигідно, тримаємо… Словом, то наше рідне село.

У селі ніколи хворіти. Робота, робота, робота. Так було і в мене. Там заболить – списала на втому. Там закололо – віднесла на роки. В горлі пересохло у дощову погоду – винна спрага. Ось так все до кучі зібралося і одного разу не дало дихнути. Діти завезли мене до Кузнецовська, де мене зразу й прооперували. Лікарі приказували три місяці нічого важкого не піднімати, ніяких фізичних навантажень не допускати.

Не пройшло й місяця. Хоч я, здається, і дотримувалася лікарських настанов, але почала підвищуватися температура. Я чахла на очах. Діти завезли у Володимирець в лікарню. Як у родині, все, буває, пов’язано. Я дома  в лікарню попала, а мій син у цей самий час в Чернігові теж опинився на лікарняному ліжку. І так завжди: як зі мною щось станеться, то через два-три дні з ним лихо, або з ним клопіт великий — то і я вже «напоготові».

        Положили мене в хірургію. Багато лікарів оглядали. І ось прийшов він, невеликого росту лікар, з пронизливими темними очима, голос як у мого сина. Надії на життя у мене вже не було. Діагноз страшний. Направляли на Рівне. Я категорично відмовилася. Лише сказала цьому молодому доктору, що йому повністю довіряю, хай що хоче те й робить.

        Багато хто поза очі обговорює медицину. Але так ніде не працюють, як у хірургії. Я навіть подумала: коли ці самовіддані лікарі бачать своїх діток? Ще семи годин ранку нема, а вони вже по своїх палатах хворих оглядають. Цілий день то операції, то обходи, консультації. А трапиться на календарі якесь свято – знай, що когось обов’язково привезуть.

До операції мені капали два тижні. Я вже нічого не могла їсти. Рідні, по правді, готувалися до моєї смерті. Я теж думала: «Що буде, те й буде». Та лікар сказав: «Хочете жити? Тоді будемо лікуватися. Я обіцяю: разом із вами ми подолаємо хворобу». Поступово я почала йому вірити і сама боролася за життя.

Перебуваючи у володимирецькій хірургії, я зовсім змінила свої погляди на життя. Почала цінувати кожну хвилину і годину. Я молилася.

Потім була операція. Вона пройшла успішно, хоча смерть невідступно коло мене крутилася... Виписали, приїхала додому – та ненадовго. Знову –температура, як виявилося, через двостороннє запалення легень. Та вже не боялася, як раніше, попадати до рук лікарів. Районна лікарня для мене була як рідний дім. Я всіх знала, хто і звідки, що у них в сім’ях, які проблеми і які бувають радості…

Сьогодні я молилася, щоб був мир в Україні і в усьому світі. Молилася за здоров’я, і перед ім’ям старшого сина тепер читаю ім’я Олександра, мого спасителя, лікаря-хірурга від Бога. А ще – за здоров’я його дружини, лікаря-гінеколога Тетяни Миколаївни, донечок Ірини та Катерини, за здоров’я Марії Михайлівни та Іллі Дмитровича – батьків мого рятівника. Марія Михайлівна працювала головним бухгалтером в райспоживспілці, Ілля Дмитрович – вчителем хімії. В Олександра Ілліча є сестра Людмила. І за її здоров’я та її родини молюся і складаю велику подяку та шлю земний уклін всім Гудзям, а також всім працівникам відділень, де довелося рятуватися. Скажу одне: наші лікарі – практики і спеціалісти високого класу. Просто вони працюють у районній лікарні. А виконують операції, куди тим київським світилам.

Ніхто не знає, що там за дверима операційної йде велика боротьба за життя зі смертю. І як добре, що переможцем виходить життя, дякуючи таким хірургам, травматологам, як Олександр Ілліч.

Зі святом Вас, мої дорогенькі лікарі, з Новим роком і Різдвом Христовим! Хай маленький Ісусик принесе у Ваші домівки тільки мир і радість, величезні коші здоров’я міцного-міцного, щоб Ви мали сили протистояти недугам. І хай сонячними та благословенними будуть всі 365 дні у році.

Щиро дякую Вам!

З повагою – Віра Степанівна Водько,

с. Острів.

фото з соцмереж

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 51 гостей на сайті