Куди зникла полуторка з п’єдесталу?

( 6 Votes )

У Володимирці добру славу заслужила «академія Бурцева». Так називали і донині називають місцеву автошколу колишнього ДТСААФ і нинішнього ТСОУ. Справді, довголітній її очільник Анатолій Данилович Бурцев зробив багато добра. Очоливши школу, він, як колишній воєнний водій, дуже любив і шанував техніку. По звуку мотора цей чоловік знав, що «болить» машині. А ще він був відданий старій воєнній техніці, яка і його не раз рятувала від смерті...

І тут сталася прикрість.

У ту далеку пору у Володимирецькій СШ були коні і стара-престара, ще з воєнних часів полуторка. На ній їздив «дядя Яша», а хлопці-старшокласники з її допомогою вчилися водійським азам: проводили практичні заняття з виробничого навчання, опановували автомобіль. Уже при директору школи Олексію Спиридоновичу Дядечку поступило розпорядження зверху – відправити полуторку на металолом. Мовляв, вона своє відслужила і своїм видом лякає старших людей: нагадує про війну.

Взнавши про долю автомобіля Перемоги (це ж полуторки з піхотою брали Берлін!), начальник автошколи Анатолій Бурцев робить хід конем: домовляється з директором школи, забирає полуторку в автошколу, а замість неї в Сарни «на її вагу» відвозить металобрухт. (У документах так і написали, що здали автомашину 1938 року випуску, і вказали майже всю її біографію: де це авто служило і якими фронтами пройшло).

Спочатку по цій історичній машині в «академії Бурцева» вчилися елементарному, простому і головному: з чого складається авто. І в цього авто не було нічого зайвого. Залив бензину – полуторка летить. Залив спирту чи й самогону – теж їде. Машина, якій немає ціни!

Потім цю полуторку перед Володимирецькою автошколою возвели на п’єдестал. І це був пам’ятник на всю Україну, на весь тодішній Радянський Союз – данина пам’яті машині-трудівниці, що пройшла всіма фронтовими дорогами великої війни і повернулася на Батьківщину з перемогою.

Перед пам’ятником Воєнного авто фотографувалися молодята. Про нього ще встигли зняти відеофільм журналісти сайту «34400 (Новини Кузнецовська і району)». Та повідходили «за межу» організатори і працівники «академії Бурцева». Не стало й самого Анатолія Даниловича. І зачастили у район скупники чорних металів. Їдуть – а тут така краса стоїть! На почесному місці! На п’єдесталі! Ніким не охороняється та як ікона всіма почитається! От і закрутилися ці ділки. Інтернет за стару механіку золоті гроші обіцяє, а тут такий воєнний антикваріат!

Червень 2014 року став останнім місяцем перебування полуторки на п’єдесталі. Керівник «нового покоління» Віктор Михайлович Бутрим не оцінив історичну важливість і цінність полуторки й одноосібно, не врахувавши думку колективу та районної громади, прийняв рішення про зняття полуторки з п’єдесталу. Автомобіль віддали невідомо кому, і чи повернеться він на своє попереднє місце – теж невідомо. Просимо редакцію озвучити це питання і взяти інтерв’ю-пояснення у директора Володимирецької автошколи щодо подальшої долі полуторки.

Від імені та за дорученням місцевих ветеранів ТСОУ –

Василь ДАВИДЮК.

На фото автора: так раніше красувався пам’ятник автомобілю Перемоги, а так – нині.

 

Зберегти у «чужих» чи втратити у «себе»? -- так постало питання з раритетним авто ЗІС-5, що знаходилося на постаменті біля автошколи ТСОУ

 Коротко нагадаю історію появи автомобіля ЗІС-5 в автошколі, хоча на 100 відсотків упевнений, що ветерани автошколи знають її не гірше від мене.

Трудову діяльність у Володимирецькій автошколі ДТСААФ я розпочав 1975 року на 8-му році її існування. Але був період з 1978 по 1984 роки, коли я працював у Володимирецькій СШ вчителем. Викладав автосправу. І нашим з С.К. Давидовичем навчальним експонатом був шкільний господарський автомобіль ЗІС-5, водієм якого був Яків Моніч. Автомобіль більше стояв, ніж їздив, тому можливості знайомитися з його будовою було достатньо.

Незабаром для школи роздобули більш сучасний ГАЗ-53А, а ветерана списали і залишили на шкільному задвірку.

У 1984 році я повернувся в автошколу заступником начальника з виховної роботи. Оскільки автошкола готовила водіїв виключно для армії, з метою військово-патріотичного виховання призовників вирішили встановити в навчальному закладі автомобіль ЗІС-5. Звісно, питання погодили з начальником автошколи А.Д. Бурцевим та про все домовилися з директором СШ О.С. Дядечком. Так «ветеран» появився на території автошколи.

Над ним під керівництвом механіка В.С. Піщика довго чаклували слюсарі І.М. Дуляницький та А.Я. Касянчук. Але зрештою ЗІС-5 зайняв своє почесне місце і, за виразом Світлани Бурцевої, став нашою «візиткою». Правда, в результаті «косметичного» ремонту його вигляд дещо змінився. Додалися саморобні деталі кабіни, дещо змінилася форма даху. Вантажну платформу встановили від автомобіля ГАЗ-51, а двигун та силову передачу не ставили, оскільки ще у середній школі вони були не «рідні». Карданний вал приварили до рами, а жодного напису вирішили не робити.

Та час бере своє, і підтримувати автомобіль у належному стані ставало все важче. Йому виповнилося майже 75. Метало-дерев’яні деталі кабіни згнили, двері трималися на дротах, а вітрове скло кріпилося цвяхами та шнурками. Соромно було дивитися, коли щорічна мотоестафета стартувала від автошколи, а ЗІС-5 все більше огортався шнурками та дротинами. В умовах району реставрувати його було неможливо.

У 2013 році автошколу відвідали керівники ТСОУ і запропонували взяти автомобіль на реставрацію. У місті Суми відшукали «рідний» його двигун і силову передачу. На заводах Києва взялися реставрувати деталі кабіни й виготовити інші оригінальні елементи. А 9 травня 2014 року автомобіль мав зробити перший «живий» рейс у святковій колоні, а відтак зайняти місце поряд із танком Т-34 на проспекті Перемоги, поруч із будівлею ТСОУ. На місце «ветерана» в автошколі мали поставити автомобіль ГАЗ-51, з якого почалася трудова біографія «академії Бурцева».

26 грудня 2013 року автомобіль ЗІС-5 доставили у Київ на реставрацію. А далі – війна! Постало питання, чи є смисл у реставрації, яка вже почалася. Але реставрацію продовжили. На сьогодні роботи завершилися на 80 відсотків. Залишилося «почаклувати» над двигуном та деякими деталями. І якщо ЗІС-5 вийде з «реанімації» та зробить перший виїзд, то і «з-за межі», думаю, нам щиро подякують і Олексій Дядечко, і Яків Моніч, й Анатолій Бурцев, і Віталій Піщик. Звісно, і всі ті, хто нині опікується автошколою, її історією та сьогоденням.

Віталій БУТРИМ,

директор Володимирецої автомобільної школи ТСОУ. 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 79 гостей на сайті