Володимиреччина та її історико-культурне й природне багатство

( 0 Votes )

Описуючи історію будівництва та функціонування православних храмів Володимиреччини, варто зупинитися і на описі самого краю.

В інформаційному буклеті про Володимирецький край знаходимо такі відомості: «Володимирецький район лежить в межах Волинського пасма, у північно-східній частині Рівненщини. В центральній частині поширені горби та пасма заввишки 8-20 метрів, розділені численними заболоченими зниженнями.

 Територія сучасного району займає 194,1 тис. га. і межує з Костопільським, Сарненським, Дубровицьким, Зарічненським районами Рівненської області та Волинською областю. На території району у 67 населених пунктах проживає 61,7 тисячі чоловік (з них 11,9 тис. осіб – міське населення та 49,8 тисяч – сільське). Щільність проживання населення становить 32 особи/км2. Адміністративний центр – смт Володимирець. Населені пункти об'єднані у 30 сільських і 2 селищні територіальні громади.

На території району розташоване місто обласного підпорядкування – Кузнецовськ, та одне з найбільших підприємств атомної енергетики України – Рівненська АЕС. Район має добре розвинуте транспортне сполучення: територією проходить автодорога державного значення М-07 Київ-Ковель-Яготин, залізниця «Київ-Львів», вузькоколійна залізниця «Антонівка-Зарічне»; забезпечено автобусне сполучення з усіма населеними пунктами району; є 2 залізничні станції (ст. Антонівка, ст. Рафалівка). Є офіційний герб і прапор Володимирецького району.

                Важливе місце в житті володимирчан займає народна творчість та культура. Пам’ятають в районі заслужену майстриню народної творчості України Ганну Леончук, відомих сучасних літераторів Михайла Дубова, Івана Катрука, Галину Гордасевич. З районом пов’язана творчість відомого класика польської літератури Юзефа Крашевського, письменників Ванди Василевської і Дмитра Фурманова. У смт Рафалівка похований класик єврейської поезії Ошер Шварцман».

                На території Володимирецького району нараховується 39 пам’яток історії та культури. З них 4 памятки археології.

Село Бабка (північний схід села) – городище X-XIII ст. (досліджував у 1899 р. науковий працівник Кухаренко Ю. В. )

Село Городець – за три кмілометра на північ від села городище X-XIII ст. (розмір в діаметрі 170 метрів) – досліджував Кухаренко Ю. В.

Село Зелениця – на північному сході від села грунтовий могильник зарушицької культури (досліджував у 1937 р. Кухаренко Ю. В. )

Село Городець – біля древньоруського городища Кургани X-XIII ст. 27 курганів (досліджував науковий працівник Штейнгель Р. А. у 1899 р.)

Крім цього, в межах району розміщено сім меморіальних пам’яток у вигляді скель, дощок, хрестів та надгробків та 12 пам’яток архітектури, більшість з яких складають церкви XVIII-XIX ст. місцевого та державного архітектурного значення.

                В останні роки активним стало впровадження програм так званого «зеленого туризму». І це не випадково. Володимиреччина є частиною прекрасного поліського краю, котрий славиться своєю первозданною природою. Володимирецький район особливий тим, що на його території знаходяться вісім державних заказників місцевого значення і державний заказник "Білоозерський", в якому є чимало озер (зокрема Воронківське й Біле). Флора й фауна району надзвичайно багаті та різноманітні. У навколишніх лісах водяться дикі кабани, кози, вовки, лосі, з птахів – тетеруки, куріпки, журавлі. Серед дерев переважають сосна, дуб, у заболочених місцях – вільха. Ліси багаті на гриби і ягоди: чорниці, брусницю, ожину, журавлину тощо. Достатньо зарибненими є річки Горинь та Стир, озера Біле, Воронківське та інші водойми.

                Справжньою окрасою Володимиреччини є Біле озеро, котре знаходиться в межах Ландшафтного заказника "Білоозерський". Він розташований між селами Озерці, Рудка, Більська Воля та Березино Володимирецького району. Тут пролягла колись льодовикова прадолина довжиною 17 км та завширшки 3 км., що була прадолиною річки Стир, по якій стікали льодовикові води. Згодом долина заболотилась; оточені лісами, тут сформувались болотні масиви. Здається, з усього Полісся посходилися сюди болотні рослини й утворили типові та рідкісні угрупування. Достатньо побувати на болотному масиві Коза-Березина, що прилягає до озера, щоб побачити всі типи боліт українського Полісся.

                Біле озеро по праву називають перлиною українського Полісся. Розташоване воно серед боліт на захід від села Рудка. Озеро по розмірах друге за площею (4,5 кв. км.) в Рівненській області. Велике, красиве Біле озеро займає глибоку карстову западину із своєрідною будовою дна, що складається з двох конусоподібних заглиблень. Найбільша глибина – 26 метрів – досить значна для рівнинних водойм.

                Лежить озеро серед болотних і місцевих масивів. З трьох боків до озера підходить велике болото, яке лежить на вододілі двох річок – Стиру та Веселухи. Болото займає прадолину реліктової річки Березини, що протікала тут у далекий льодовиковий період. Древня ріка вимила долину, а та поступово перетворилася в болото. По формі долина і болото витягнуті: 17 км довжини при ширині не більше 3 км. Саме тут у 1980 році вперше на Поліссі київський ботанік Я.П. Дідух знайшов рідкісний у нашій флорі центральноєвропейський вид – звіробій сланкий. Біле озеро живиться підземними джерелами, це єдине в Україні озеро з підвищеним вмістом гліцерину у воді, через що вона має надзвичайні цілющі властивості.

                Завдяки активній праці працівників відділу культури і туризму Володимирецької районної державної адміністрації за останні роки впроваджено в життя такі туристичні програми, як «Поліський трамвай», «Святині Володимиреччини». Щорічно проводиться етнографічно-туристичний фестиваль «Бурштиновий шлях», літературно-мистецькі читання «Городецький автограф» та екологічний фестиваль «Біле озеро».

                Унікальним витвором людської праці є найдовша у Європі вузкоколійна залізниця Антонівка-Зарічне – «Поліський трамвай». Починається вона з невеликого села Антонівка. Це сталева артерія протяжністю 106 км. Цей диво-витвір кінця ХІХ століття й досі «бігає» через ліси і поля району. Старенький міні-поїздок місцеве населення називає «кукушкою» за специфічний звуковий сигнал.

Така поїздка не схожа на звичайні курорти. Вона до душі тим людям, які прагнуть довгоочікуваного спокою, насолоди свіжим повітрям, відновлення душевної рівноваги. Подорож в чотири години дає можливість оглянути більше ста кілометрів українського Полісся, оповитого легендами, та здійснити, здавалося б, неможливу подорож у часі. Адже тут все, починаючи від чотиривагонного потягу з тепловозом, що є раритетним свідченням минулих років, до охайного шляху, на якому лежать рейки «музейних» років випуску, та рідкісної техніки, що й досі використовується в обслуговуванні вузькоколійної залізниці, створює відчуття нереальності та відкидає подорожуючих на півстоліття у минуле. Потяг іде повільно, 30-40 км/год. Це чудова можливість насолодитися усією красою чудового пейзажу, не зіпсованого цивілізацією. Ще однією особливістю вузькоколійки є те, що вона проходить через єдиний в Україні раритетний залізничний дерев’яний міст через річку Стир. Тут рух потягу сповільнюється до 15 км/год.

                 Влітку 2010 року на станції Антонівка в рамках проекту «Поліський трамвай» під час проведення першого етно-туристичного фестивалю «Бурштиновий шлях» було відкрито «Музей історії вузькоколійної залізниці та Поліського краю».

                Сам фестиваль «Бурштиновий шлях» ось уже декілька років збирає тисячі людей на Володимиреччині. Він став справжнім туристичним острівцем для гостей району. Третій рік поспіль цей проект втілюють у життя два райони: Володимирецький і Зарічненський. Фестиваль розрахований на 16 років – саме стільки зупинок має маршрут. «Бурштиновий шлях» – це не тільки зустріч з автентичним звучанням пісенних скарбів у виконанні колективів Рівненщини, але й курені, що уособлюють гостинність району, ярмарки сувенірів з бурштину, виробів з базальту і дерева, продукція майстрів декоративно – ужиткового мистецтва, екскурсії «кукушкою», збір ягід, грибів, майстер-класи по виготовленню вареників з лісовими ягодами, приготування кулешу і юшки, вареників та млинців, презентація делікатесу місцевої кухні – мацика.

                Започатковані й спортивно-туристичні акції: «100 кілометрів Полісся за 24 години», «Вибери собі подорож», «Спортивне орієнтування», акція «Екологічна варта».

                У фестивалі щороку беруть участь близько ста творчих колективи з різних куточків Полісся. У дні проведення фестивалю всі бажаючі можуть помандрувати раритетною вузькоколійною залізницею, гужовим транспортом або ж пішки, відвідати музей «Вузькоколійної залізниці та Поліського краю» в с. Антонівка. А найголовніше – відчути дух справжньої поліської простоти, гостинності та радості.

 


 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Протоієрей Сергій ПРОКОПЧУК,

с. Стара Рафалівка.

(Далі буде)
 

У вас недостатньо прав для коментування.