Городець як культурно-мистецька столиця Володимиреччини

( 0 Votes )

З боку Сарн кожного мандрівника Володимиреччина зустрічає прекрасним видом на річку Горинь та безмежні луки, на котрих пасуться стада корів, овець і цілі зграї гусей. Наші краї завжди славилися скотарством та розведенням домашньої птиці. «Ще за Польщі, – згадує одна старожилка, – восени з Варшави приїздили євреї.

Вони скуповували в селян гусей. І не десять-двадцять: багатотисячні зграї цих домашніх птиць гнали найняті пастухи до залізничної станції в Антонівці. Який стояв галас! Там птицю вантажили у вагони і доправляли у Варшаву».

                Так привітно, по-поліськи, зустрічає Володимиреччина гостей. Це Городець. Зараз село, а колись видатне містечко на початку XX століття налічувало 234 двори з 1846 жителями. Крім цього, до нього були приписані села Сварині, Чаква, Ромейки, Велихів (загалом 540 дворів та 4228 жителів). Проживало тут чимало євреїв та католиків – 66 дворів на 515 чоловік.

                Історія зародження Городця дуже давня. До наших часів на полях села багато історичних курганів, а над самою річкою Горинь є велике городище. Мабуть, через це село і носить назву Городець. Тут в далекі роки XIXIII століть було древнє поселення, котре належало до так званих Погоринських городів. На полях і в наш час часто знаходять залізні сокири, вістря до списів і стріли до луків.

                Професор О. Цинкаловський знаходить перші письмові згадки про Городець за 1492 рік. Тоді «все це належало до князя Олександра Гольшанського, а від нього перейшло до князів Острозьких, а від них до князів Заславських» – пише історик.

У середині XVIII століття Городець стає власністю польської родини Урбановських. Саме Юзеф та згодом його син Антоній Урбановські зібрали у своєму палаці величезну і цінну бібліотеку, упорядковувати яку приїздив відомий польський публіцист, письменник і дослідник Юзеф Крашевський. Вона складалась з дуже цінних і рідкісних книжок, серед яких був оригінал Литовського статуту 1506 року й інші інкунабули з XVI століття. Всього бібліотека налічувала біля 20 000 томів.

Але не лише унікальне зібрання книг було цінним в маєтку Урбановських. Професор Олександр Цинкаловський вказує, що один із представників панського роду Урбановських – Криштоф – свого часу «згромадив там велику і цінну колекцію картин і нумізматичну збірку. Все це привіз він з свого маєтку в с. Рахни на Поділлі. Збірка монет, яку в Урбанського купив Потоцький з Немирова ще перед Першою світовою війною, потрапила до Дрезденського музею… Останній властитель Б. Скринський вивіз усі цінні збірки, бібліотеку і архів до Загинець».

Всі цінності розміщувались у величному палаці роду Урбановських. Гідні уваги були дві мозаїчні зали з чудовими карнизами в палаці, навколо сад, обкопаний ровами. До нашого часу збереглась добра память про дивовижну історію Городця та його славних жителів. І не тільки памяттю про старовину можуть похвалитися городчани, але й доброю традицією, творчою та мистецькою діяльністю. В приміщенні школи у 2001 році був створений Літературний музей. Він постійно поповнюється новими експонатами, які сьогодні розміщені на значній площі у трьох експозиційних залах: етнографії та основних історичних віх розвитку села, літературної спадщини та відомих односельчан. Сьогодні це майже 1,5 тис. експонатів.

                Багато творчих людей щорічно збирає Городець на традиційних літературно-мистецьких читаннях «Городецький автограф».               

Свято-Миколаївська церква в Городці

Дивовижною прикрасою Городця є і його Свято-Миколаївська церква. Споруда дерев’яна, п’ятизрубна. До домінуючої нави прибудовані два рівновисоких плискатих зруби, у південному зрубі – вхід. Над навою розміщений восьмигранний світловий барабан, критий невисоким куполом, увінчаний маленьким ліхтариком з маківкою.

                Святиня вражає не тільки своєю красою, величністю, але й оригінальністю побудови. Центральний купол тримається на восьми соснових колонах.

                Цей храм був побудований взамін старої Миколаївської церкви, котра по ветхості була розібрана у 1839 році. Про цю першу церкву згадує професор Олександр Цинкаловський у своїй науковій роботі “Стара Волинь і Волинське Полісся”. Він пише: “У XVII столітті місцеві будівничі звели величезну дерев’яну церкву, яка своєю оригінальністю належала до перлин монументального дерев’яного зодчества». В Клірових відомостях Миколаївської церкви за 1831 рік зазначається, що побудована ця древня церква «невідомо ким і коли. Будівля дерев’яна, з такою ж дзвіницею, вельми ветха і почину не підлягає. Грозить падінням».

У той час настоятелем храму був священик Лев Іоанов Червинський. Під керівництвом отця Льва почалося будівництво нового величного храму в честь святого Миколая Чудотворця. Історичний документ так згадує початок цієї визначної для Городця події: «По резолюції Його Високопреосвященства Високопреосвященнійшого Інокентія Архиєпископа Волинського та Житомирського і попечінням поміщика Антонія Урбановського будується нова дерев’яна церква по затвердженому Високопреосвященнійшим плану».

У 1834 році був змурований фундамент. В 1836 році будівництво було продовжене при новопризначеному священику Ігнатію Василєву Треллєскому. Відомості за інші роки передають інформацію про джерела надходження коштів на будівництво. У Миколаївської парафії містечка Городець була у власності ділянка лісу. Пан Антоній Урбановський організував порізку цього «церковного товарного лісу» та продаж його за кордон. Крім цього, на будівництво храму прихожани церкви «робили значну грошову скидку».

                Свято-Миколаївська церква в ГородціЗакінчили будівництво Миколаївської церкви у 1839 році. Зі старого храму були перенесені образи, богослужбові книги та начиння. А будівля старої церкви була розібрана.

                У 70-х роках XIX століття настоятелем стає священик Антонін Хранєвич. В 1871 році він обновив ризницю храму та купив для неї новий комплект богослужбового начиння.

                У 1892 році отця Антоніна на парафії замінив його син священик Мефодій Хранєвич. Цей молодий пастир був гідним вихованцем свого батька. У 1878 році він закінчив навчання у Волинській духовній семінарії. Два роки був псаломщиком в одній із церков Волині, а в 1880 році його назначено вчителем та законовчителем рідного для нього Городецького народного училища. Отець Мефодій мав велику сім’ю, у нього з матушкою Надією було дев’ятеро дітей. Дехто з синів пішов по стопах батька та діда і став священиком.

                У радянські часи церква на деякий час закривалась. Але прихожани багатьох сіл, котрі здалеку ходили до храму, зуміли зберегти святиню від руйнівної руки більшовиків.

                Після Другої Світової війни у 1946 році настоятелем городецької церкви стає протоієрей Іларій Йосипович Туржанський. Більше двадцяти років він звершував Божу службу та наставляв віруючих у Миколаївській церкві. Для отця Іларія та його родини Володимиреччина була рідним краєм. Народився він в сім’ї священика 11 Уланського Чугуєвского полку Йосипа Туржанського у с. Немовичі. Його матушка Софія Ксенофонтіївна була донькою священика з відомого роду Перхоровичів. Її батько був настоятелем Великоцепцевицької Покровської церкви.

Після закінчення Волинської духовної семінарії Іларій Туржанський у 1921 році був посвячений у священики. До призначення його на Городецьку парафію отець Іларій служив у різних храмах краю: Більскої Волі, Великих Цепцевич, Чарторийська, Піддубцях, біля Луцька, Великих Вербцях. В характеристиці, поданій на нього сарненським благочинним, відмічається, що «протоієрей Туржанський Іларій пастир чесний, під час богослужіння досить акуратний та дисциплінований».

По збереженій до нашого часу записці можна відмітити велику скромність та відчуття гумору отця Іларія: «Високодостойний Отець Благочинний! – звертаючись до свого благочинного, пише городецький настоятель. – Коли ви хочете зробити мені велику неприємність та пакость, то представте мене до нагороди. Мені ніяка нагрода вже не потрібна, бо я чекаю нагороди на небесах. Тому сердечно Вас прошу до ніякої нагороди мене не представляйте. 27 грудня 1963 року».

                Перші кроки свого служіння Богові зробив у Городці вшанований багатьма людьми нині покійний полицький настоятель отець Микита Григорович Моцик. Він народився в Городці у 1919 році і з 1955 року ніс послух штатного псаломщика Городецької церкви. Вже потім він був посвячений у священицький сан і призначений на полицьку парафію.

                Інший полицький настоятель отець Володимир Миколайович Борковський у 1969 році продовжив своє служіння у Городці. Родився він у 1918 році у сім’ї священиків. У 1943 році був посвячений у священики. Після служіння на різних парафіях Волині та Полісся був призначений у Городець. Більше десяти років він прослужив на цій парафії. Благочинний його характеризує як «пастиря хороших нравів, відповідального та миролюбивого. Здоровєм слаб».

                Рідним та вшанованим всіма городчанами став за багато років свого служіння у Миколаївській церкві її нинішній настоятель отець Мефодій Волчецький. Народився він у 1951 році на Володимиреччині у селі Дубівка. Після закінчення Одеської духовної семінарії у 1981 році був посвячений в сан священика. У 1982 році він почав своє пастирське служіння в Іоанно-Богословській церкві села Острівці. Але вже у 1983 році продовжив своє служіння в храмі Святого Миколая у Городці.

Майже 30 років посвятив отець Мефодій городчанам. Став для них справжнім духовним отцем та наставником. Ще в свої молоді літа він зарекомендував себе перед благочинним як «пастир смиренний, тихий, в службах акуратний. Піклується про благоустрій храму».

За період служіння отця Мефодія у Городці Миколаївська церква справді оновилася і стала прикрасою не тільки села, але й всього краю.

Протоієрей

Сергій ПРОКОПЧУК

С. Стара Рафалівка

 

Матеріали по темі:


 

 

У вас недостатньо прав для коментування.