Україна – християнська? Або що підказує голос Мудрості

( 0 Votes )

Друже, я запрошую тебе до незвичної подорожі. Ми спробуємо пройти тим шляхом, яким християнство досягнуло руських земель і дізнаємося, хто ж був першим сівачем Слова Божого на Русі. Оскільки Євангелісти про це мовчать, ми звернемося до інших історичних джерел.

Церковний історик Євсевій Кесарійський (263-340 рр.), літописець Епіфаній Кіпренський та інші літописці сповіщають, що у Скіфії, безкраїх степах на північ від Чорного моря, де кочували племена пастухів, проповідував апостол Андрій, брат Петра. Літописець Нестор у «Повести временных лет» згадує: «По Днепру дошел (Андрій) до будущего местоположения Києва, встав, рече сущим с ним ученикам: «Видите ли горы сия? Яко на сих горах воссияет благодать Божья и будет град велик…». 

Зважаючи на обмежений формат нашого дослідження, наведених джерел, певно, достатньо, щоб вважати апостола Андрія першим, хто посіяв зерна Правди Божої у Скіфії. Очевидно, він уперше й хрестив слов’ян. Літописці свідчать, що  наприкінці І ст. в Херсонесі проповідував учень Петра Климент. Ще пізніше скіфам несли Слово Боже грецькі колоністи. Та, все ж, скіфські племена ще надовго залишалися ревнителями своїх родових покровителів: «добрих духів предків» – оберегів. Крім того, скіфи поклонялися пантеону «великих» божків. Серед них головне місце займав громовержець. Але поряд з марновірством ще з апостольських часів у душах багатьох слов’ян жеврів вогник Христового вчення, який в усній формі бережно передавався з покоління в покоління.

У середині ІХ століття слов’янські народи були пробуджені новою могутньою хвилею проповіді Євангелія. Благовісті сприяло велике бажання братів із грецького міста Салоніки Кирила і Мефодія донести Добру Новину слов’янам. У 860-х роках брати-просвітники переклали кілька книг Святого Письма з грецької на тогочасне слов’янське наріччя (складену ними азбуку пізніше назвали кирилицею). І в той благословенний час, за свідченням літописців, християнство прийняв київський князь Аскольд.

Насамперед брати донесли Євангеліє болгарам. Пізніше в Моравії благовістили чехам і словакам. А вже болгарські і сербські благовісники принесли Добру Новину в Руські князівства.  Візантійський патріарх Фотій у 866 році писав: «Тепер вони (слов’яни) перемінили нечистиві поганські звичаї на… християнську віру і ведуть себе дружньо».

На початку Х століття київський престол посів прихильник древніх поганських традицій, новгородський князь Олег з родини Рюриковичів, вихідців із Скандинавії. Олег оголосив Київ: «Се буди мать городам русским». І з цього часу навколо Києва почала формуватися держава Київська Русь.  

Тебе, певне, цікавить, звідки походить назва «Русь». На карті України, в районі Канева, без труднощів можна знайти притоку Дніпра Рось. За свідченням літописців, племена, які жили понад Россю, називалися росичами (русичами, русинами). А пізніше назва Русь закріпилась і за новоутвореною слов’янською державою.

У 960-х роках на Русі прозвучав новий заклик до хрещення. Вдова князя Ігоря Олеговича, прийнявши християнство, побажала охрестити й русинів, але добрим намірам Ольги не судилося здійснитись. Пройшло майже три десятиліття, і те, що не вдалось Ользі, звершив її внук Володимир. Й існує 4-5 версій, як це відбулося.

За версією Нестора-літописця, події розгорталися так. У 988 році Володимир завоював Херсонес (Корсунь) і побажав  одружитися з візантійською царівною Анною. Імператор погодився на шлюб з умовою, що Володимир прийме християнство. Тож до Києва з молодою царівною князь повернувся вже охрещений. Ідоли, яким до походу він ревно поклонявся, були кинуті в сивий Дніпро. А далі по наказу Володимира відбулося масове хрещення киян і жителів інших руських міст. Ймовірно, князь щиро прийняв християнство і, поспішаючи охрестити народ, бажав якомога швидше покінчити з поганським минулим русичів і привести їх до Христа. Володимир, певно, не знав, що хрещення – це свідомий вибір людини служити Богу і, щоб людина зробила цей вибір, її необхідно навчити. Христос саме так і заповідав своїм учням: «Ідіть научіть всі народи і хрестіть їх… навчаючи їх виконувати все, що Я вам повелів…» (Єв.Матвія, 28:18-20). Народ же, виконуючи князівський наказ, охрестився, але, будучи не навченим основам християнської віри, ще довго залишався прихильником поганських обрядів, отриманих у спадок від дідів-прадідів. Проте були й щирі слов’яни, які  серцем прийняли і Христа, і його світлу науку.

Хоча хрещення на Русі пройшло і поспішно, і не без помилок (в основному через незнання Писання), все ж, воно внесло величезний вклад у духовне життя русичів. Насамперед наші прабатьки отримали неоціненний скарб – Слово Боже. Але й жорстока  родова мораль поволі поступалася вищій християнській моралі, яка сповідувала любов навіть до ворогів. Чимало слов’ян з радістю приймали Євангеліє, вчилися читати і перекладали з грецької богослужбові книги, переписували тексти Писання «кирилицею», вчили своїх дітей та несли Слово своїм ближнім. І Слово оживляло черстві душі русичів, міняло їх характери і їх мораль. З тих далеких часів до нас дійшла найдавніша рукописна книга «Остромирове Євангеліє» (1056-1057 рр.). Так хрещення Русі відкрило нову сторінку в духовному житті руського народу.

     Промайнули віки. Всього зазнала наша багатостраждальна земля. Цьогоріч, за розпорядженням Президента, Україна відзначає 1025-річчя хрещення Київської Русі. В якому ж стані сьогоденне християнство (адже Україна декларується у світі державою з тисячолітнім християнським досвідом)? За часів  Володимира наші прабатьки через неграмотність та відсутність рукописного писання не знали Слова Божого. Вони і Христову науку приймали, й поганських звичаїв не полишали. Сьогодні ж завдяки сучасній поліграфії і перекладацькій діяльності українці мають щонайменше чотири переклади Біблії: П.Куліша (1904 р.), І.Огієнка (1962 р.), І.Хоменка (1963 р.) і вже у сучасному мовному перекладі Рафаїла Турконяка (2007 р.). При бажанні кожна родина може придбати Біблію чи Євангеліє. Всі депутати Верховної Ради мають під руками Біблії. Певно, і на робочому столі Президента лежить Святе Письмо. І це добре, бо Слово Боже, Новий Заповіт – це основний Закон, Конституція, дана людству Небесним Законодавцем. Це незамінний порадник для президента і  законодавця, судочинця і бізнесмена, вченого і простолюдина, юнака і дівчини, чоловіка і жінки. А ще Євангеліє – дорожня карта для тих, хто подорожує до Царства Небесного; дзеркало, в якому можемо бачити свій внутрішній стан, і ліки для зболеної душі. Але ця Книга приносить благословення лише тоді, коли ми звертаємося до неї і прислухаємось до її безцінних порад. Коли ж ми, нехтуючи Писанням, покладаємося лише на свій розум, то часто блукаємо бездоріжжям, а то й стаємо жертвами «знавців», подібним до тих, що, маніпулюючи календарем народу майя, викликали народну смуту. Щоб не блукати духовним безпуттям, вивчаймо, друже, Слово Боже і тримаймося його настанов. Адже теперішній світ пропонує свої оманливі шляхи і фальшиві цінності.

Так, в останні десятиріччя на християнство повстав цілий пласт давно омертвілого язичництва: гадання, ворожіння, шептання, навіювання, астрологія, ідолопоклонство. Вводяться дохристиянські свята, наскрізь пов’язані з поганськими традиціями (на Різдво виставляється солом’яний стовп-дідух, якому, вважаючи оберегом роду, ще древні скіфи приносили жертви; святкується масляний тиждень). Усе це – мерзенність в очах Божих, і хто це робить, той Царства Божого не вспадкує (Об’явлення, 21:8).

Болісно, що в цей окультний бруд через книги про Гаррі Потера, мультики та рольові комп’ютерні ігри з елементами магії і містики втягуються наші діти. У дитячий розум вприскується  отрута, і діти, не навчені Істини Божо, сприймають цю мерзоту і зживаються з нею. Шановні батьки, бережіть дітей від цієї павутини! Вивчайте з ними Слово Боже та вчіть їх молитві!

На екрани України з Заходу проникають фільми «Код да Вінчі», «Остання спокуса Христа» і їм подібні, які відверто націлені опорочити, облити брудом образ Сина Божого. Переглядаючи такі стрічки, глядач втрачає віру у божественність Христа і його місію спасіння, втрачає духовні і моральні орієнтири. Такі спроби не нові. Ще французькі вільнодумці посіяли неправду, заявивши, що Христос – міфічна особа. Відкинувши християнство, віру у Творця і Спасителя, мудреці цього світу підмінили її атеїстичною вірою в еволюцію, у прогресивний духовний і матеріальний розвиток людства і сподівалися, що за цим наступить ера свободи, рівності і братерства. Але ця підміна цінностей привела до духовного рабства й викликала кровопролитні революції, братовбивчі війни, етнічну ненависть, голодомори, втрату моральних і духовних цінностей; небезпечно захиталася біблійна основа сім’ї. Ось яку тяжку ціну заплатило людство за втрату віри у Христа як Бога і Спасителя.

Останнім часом погляди українців спрямовані на Захід. Те, що там високі матеріальні стандарти, це так, але які в них сповідуються духовні цінності? Останніми роками князь тьми кинув усі свої сили, щоб зруйнувати сімейний союз і біблійну основу кожного суспільства, і як не сумно, але саме на Заході йому це вдається. Сім’я в євангельському розумінні ганебно витісняється «вільною любов’ю” та одностатевими шлюбами з правом усиновлення. Нещодавно, незважаючи на численні протести, «узаконили» цей ганебний гріх у Франції. На цьогорічному «Євро баченні» представниця Фінляндії своєю піснею лобіювала  легалізацію одностатевих шлюбів на своїй батьківщині. А в Канах отримує високу нагороду фільм про геїв… Ти скажеш, це ж не у нас, а в них. Так, але у цьому інтегрованому, глобалізованому світі все швидко розповсюджується: хороше, і погане.

А тепер – трішки історії. Гріх содомлян викликав справедливий гнів Божий і призвів до знищення міст Содом і Гоморра (Буття, 19). Що ж тепер чекає людство, коли цей гріх завойовує все нові і нові країни і набуває планетарного масштабу? Апостол Павло писав: «Вони замінили Божу Істину на неправду. Тому Бог віддав їх ганебним пристрастям» (Рим., 1:22-32), «Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідолопоклонники, ні перелюбники, ні блудники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні наклепники, ні розбійники Царства Божого не успадкують” (1Кор.6:9,10). Мати Тереза застерігала: «Найкращим місцем для дитини, де вона вчиться любові та молитви, є любляча сім’я… Суспільству, в якому знищується традиційна сім’я, доведеться боротися з багатьма проблемами”. А сьогодні голос Мудрості волає: «Зупиніться…, розпитайте, де дорога добра, та ступайте нею, і знайдете спокій душам вашим» (Єремія, 6:16). І ту добру дорогу показав нам Син Божий і залишив у Своєму Слові.

А ще в Україну проштовхується закон про ювенальну юстицію, який російські експерти з МДУ визнали  найгіршим винаходом Заходу. Він дозволяє забирати дітей у традиційних сім’ях і усиновляти їх нетрадиційними. Та й содомський гріх всіма силами стукає в Український Дім.

Поки що і православні, і протестантські церкви, і порядні політики, і більше ста громадських об’єднань, захищаючи традиційні сім’ї, перешкоджають прийняттю цих гріховних законів. Для України надзвичайно важливо зберегти біблійну сім’ю з її духовними цінностями. Але за це треба і молитись, і не бути сторонніми споглядачами. Я не заперечую шлях у Європу. Ми маємо жити у мирі і з Заходом, і зі Сходом. Але брати і віддавати при цьому наші найкращі духовні надбання.

 Друже, ми з тобою торкнулися лише деяких підступів князя цього світу, кинутих у суспільство, щоб дискредитувати Христа, християнство і його безцінний план спасіння.

Ти, друже, вірно підмітив, що в Україні чимало робиться, щоб статус християнської держави ще більше утверджувався. Відкриваються нові храми, молитовні будинки і реабілітаційні центри при церквах. Біблійні товариства друкують і розповсюджують Біблію, Євангеліє та іншу духовну літературу. Слово Боже звучить з голубого екрана й ефіру; урочисто, на державному рівні відзначаються християнські свята й існує безліч гуманітарних, доброчинних програм та проектів («Україна без сиріт», «Твереза Україна» та інші). Усе це варте уваги, але це – ще не християнство. Християнство – то сам Христос, який є Тим Наріжним Каменем, на якому зводиться струнка споруда під назвою Християнство. Щоб бути благословенною часткою цієї духовної споруди, тобто бути християнином, необхідно покинути гріх і підпорядкувати своє життя Синові Божому, його Слову і слідувати за ним, як це свого часу зробив Савл (Павло). Зустрівшись із Христом, він спитав: «Господи, що повелиш мені робити?» І з тих пір його життям став Христос, його воля.

Тож, шановний друже, утверджуймо й ми християнську Україну через віру у Христа, через життя, присвячене Спасителю і своєму ближньому.

Дослідник Біблії

 

У вас недостатньо прав для коментування.