Де б ви сьогодні не перебували, обов’язково почуєте про гриби. І в себе на роботі, і під дверима лікарського кабінету, й на автобусній станції. Двоє-троє зійшлися – і вже мова про накопану картоплю і принесені з лісу гриби.
Знайомий дідусь, колишній запеклий грибник, якого дочка Соня з дому не випускає, щоб часом у лісі не згубився, спересердя заявляє:
– Без гороху і грибів перезимуєш. А от без картоплі і дров!..
Молодь із діда сміється. Але щедра осінь сама привнесла діду грибочків додому – розсипала за клунею стільки опеньків, що й у лісі на таких не завжди втрапиш.
– Вийшла і я за село, щоб хоч спину розігнути. То, думаєте, скільки взяла? 150 боровичків! – розповідає вчителька-пенсіонерка Ольга Іванівна. –Хтось мовби висіяв неподалік болітця. Черенами пішли, черенами! Один краще одного!..
– Усе село пахне смаженими грибами і тушкованою капустою, – розповідає Уляна Йосипівна. – То в нас у Зеленому хазяйки грибну солянку готують. І мені сусіди принесли відер три маслючків. До ночі перебирала і чистила. Добре, що є гриб. Трохи м’яса і сала зекономиться…
– А по скільки у вашому селі свіжі гриби?
– Приймають по 18 гривень за кілограм. А У Володимирці?
– А в нас, на ринковій площі, чищені білі гриби по 45 гривень, а «польські» – як вторгується…
– Ой, ті гриби вже замучили. Діти зі школи – і в ліс, а ти, мамо, сиди та перебирай.
Це – вже слова Любки, молодої мами і грибовниці, яка зараз сидить у декреті.
– Дякуйте Богу, що бульба викопана, а в лісі гриб пішов, – наставляє дід Устим. – Колись, бувало, батько поведе нас від радижевського до новацького, а в «казьонне» треба було квит брати, то ми збирали все, що трапиться. Батько служив у Шольца, то добре видивився, які гриби пани їдять. То і ми стали їхнього грибка брати. Хіба ті курочки-мухоморики хтось коли брав? А чорні грузді? Однак скоро мох із болота будемо їсти, бо не вміємо грибів збирати. Вирвав із коренем, пообрізував, а ледь червивий – викинув. А нас старші люди, як бачили, що йдемо в ліс,просили принести такого старого гриба, щоб вже розповзався. По молодостві я сміявся, а потім узнав, що баба Домна висушені старі гриби розпарювала у молоці і прикладала до чиряків. А ще варила юшку, три рази проціджувала, кидала морквину, цибулину і хрін та давала її гарячою пити, аби «простуджену кров розвести». Восени і взимку п’явок нема, от гриби й спасали…
– Зима, кажуть, все поїсть, – продовжує старий Устим. – У нас така невеличка діжечка була. Наберемо рижиків, мати їх попарить, посолить, на дно діжки накладе листя хрону, вишні, дуба, горобини, засипле туди рижики чи зелені сироїжки, зверху ще зелені накладе – і під дерев’яний кружок з каменем. У піст і з картоплею, і з кашею згодиться. Та самі рижики часником та олією заправляли. А сьогодні баба встає і питає: «Що-то зварити?»…
Дійсно, в яку хату не вступиш – скрізь побачите гриба. Молодші і дужчі приносять дари лісу старикам односельчанам – і знову зав’язується розмова.
– Колись, у війну, не було чого їсти, то ми поїхали у ліс на Романщину. Назбирали грибів і нарвали шипшини, висушили, бо солі мало було, і ні зима, ні війна нам були не страшні. А в Маковому болоті? Зараз всі їдуть машинами і поїздком у Степангород. Але гриби є скрізь...
Ліс. Гриби. Зустріч із ними завжди незабутня. І скажіть на милість, вірша так швидко не запам’ятаєш, як запам’ятовуєш грибну місцину. Сто штук збереш – і про кожного з фотографічною достовірністю скажеш, де знайшов, як він ріс і в який бік дивився.
Гриби – це лісові м’ясопродукти. Але не описуватиму, чим той чи інший гриб корисний. Я люблю маслюки. Хтось – сироїжки. А мій брат полюбляв корівки. Лисички, зелениці, підзеленки… Їх на Україні до двохсот найменувань, а використовуємо якихось двадцять. Та все ж, грибний сезон у розпалі. Он які грибочки порадували володимирчанку Наталію Дацьку і тих, кому вона їх несе (на фото). Каже, має трійко дітей, гроші треба, от і збирає гриби у Маковому болоті. Собі заготовила вдосталь і родичам роздала. А ось це замовили старші люди, які вже не в силі до лісу ходити. Несе, бо гриб добрий і в борщі, і в супчику, і в других стравах. А соуси? А підливки?
І справді: район пахне грибами. І цей час «тихого полювання» триватиме до перших приморозків. Просто неповторний час, яким треба скористатися. Бо взимку лісовим делікатесам скажемо щире «дякую».
Г. ШТЕРН.
Фото автора
< Попередня | Наступна > |
---|