На агросадибі Людмили Мельник

( 0 Votes )

  Питання зеленого туризму для Володимиреччини навіть не стоїть: завдяки відомим колоритним фестивалям наш край знається і поважається не лише в Україні, а й за її межами. Тому очевидно, що подібні заходи підтримуються та одобрюються владою, а за словами Президента України Віктора Януковича, ще й всіляко розвивають територію.

Бібліотека в цьому бере активну участь, адже вона безпосередьно знайомить читачів із самого їхнього дитинства з духовним і природнім багатством краю. На цьому тижні по бібліотеках району відбувається ряд закладів: виставка-презентація друкованих видань «Володимиреччина туристична (районна бібліотека для дітей), віртуальна подорож «Духовні святині Володимиреччини» (Більськовільська публічно-шкільна бібліотека, районна бібліотека для дітей), презентація  науково-краєзнавчого  збірника «Західне Полісся: історія та культура» (центральна районна бібліотека).

 

Та хотілося б приділити увагу тому, про що мало хто знає з місцевих і з чим в першу чергу знайомляться гості району: агросадибам. Місцева «кукушка» найбільше славить район і приваблює туристів, яким треба десь переночувати. Почувши про існування так званих агросадиб, почала вишукувати, «з чим їх їдять». Порадили завітати в Антонівку.

Чудова гарна жіночка, мати трьох дітей, член Асоціації збереження історії залізниць України, володарка найдовшої коси Рівненщини Людмила Мельник гостинно зустріла і поділилась історією свого життя, тісно пов’язаного із самою «кукушкою»:

– Все почалося з моєї мами – Лідії Іванівни Лазарєвої, яка працювала провідницею «кукушки». Сердечна, позитивна жінка. Пасажири їй як діти були, а маршрут вузькоколійки знала назубок. І екскурсію проведе, і на нічліг запросить, коли нема де людям зупинитись… З роками стільки знайомих назбиралось. Вже їхали так просто в гості, і їхні діти, а там – знайомі знайомих… Всіх треба було десь прихистити. Так і виникла ідея працювати людям на користь, знайомити туристів з нашою поліською культурою та духовним багатством.

А в 2007 році пішла чутка, що «кукушку» хочуть закрити. Асоціація збереження історії залізниць України звернулась до тоді ще голови обладміністрації Віктора Матчука з проханням не допустити цього закриття. Людмила Григорівна змогла зацікавити владу вузькоколійкою, підключився перший заступник голови РДА Петро Вакуліч. Ось тоді і розроблено проект «Поліський трамвай». «Кукушку» не закрили.

Господарка агросадиби пригощає узваром з яблук, надзвичайно смачними млинцями. Ще й рецепт дала.

– Ми дотримуємось християнських заповідей і християнської моралі. Гріх не впустити мандрівця, не нагодувати його. Я ніколи не вимагаю грошей, як віддячать – спасибі. Не заплатять – то так і буде. Вони ж хату не відсидять, та й харчів мені не шкода. Гроші заробляться, а іскорку людям треба дати. Вони ж так багато чого не бачили: і те хочуть глянути, і там побувати. Це – найважливіша віддача від гостей. Бо їдуть додому з хорошими спогадами про наш край. І я знаю, що вони неодмінно повернуться. Знаєте, як часто люди жаліються, що на них хочуть лише нажитися? А тут – приїжджають ніби в свою сімю. На відміну від карпатських агросадиб ми, господарі, завжди сідаємо їсти разом зі своїми гостями. Ви зайшли в мою хату – ви член нашої родини. А родина повинна їсти завжди разом. Що іще треба туристу з дороги, як не затишна домашня атмосфера?

А чим же ви дивуєте своїх гостей?

– Експромтами. Наша родина дуже велика, я іноді підключаю своїх тіток, які гарно співають. Туристи їдуть з усієї Європи і з усієї України. Хочете почути колоритних пісень – нате вам, є що показати. Люди телефонують, наперед кажуть, що хотіли б. Ми їм і свій міні-музей покажемо, де є старий вагончик та засіб для вантаження вагонів, і рибалку, і полювання, і екскурсії організуємо, восени – обов’язково похід по гриби. А жінці який відпочинок приємніший? Щоб чоловік і дитина були по-своєму зацікавлені і зайняті, щоб самій відпочити від кухні. Тож наша сім’я влаштовує комплексний відпочинок приїжджим. Намагаємось, щоб одночасно приїздило 2 різні родини: вони роззнайомлюються, спілкуються, обмінюються враженнями. В першу чергу, ми пропагуємо здоровий спосіб життя. Напитись ви і в місті можете.

Кажете, є туристи з-за кордону. А як же ви спілкуєтесь? Знаєте англійську мову?

– Ще чого. Вони їдуть до мене, хай вивчають мою, – жартує. – Слава богу, є таке досягнення як інтернет. Користуємось онлайн-перекладачем. Взагалі ж закордонні туристи інтуїтивно відчувають твій настрій, твої наміри. Каже, що іноземець, а звідки впевненість, що він не знає твоєї мови? Я говорю не про обережність у спілкуванні, а про щирість. Треба бути завжди добрим і щирим. Адже іноземець через тебе знайомиться з твоєю країною, культурою. Треба якомога краще її представити. Треба відчувати відповідальність і гордість за свою батьківщину. Ми знайомимо європейців з нашою мовою, культурою, історією, кухнею. Багато хто після відпочинку у нас почав вивчати українську мову. Чи це не краще, що може бути? Ми також вивчаємо менталітет закордонних гостей, аби наперед вгадати їхні вподобання і зуміти спілкуватися. Наша клієнтська база настільки напрацьована, що вони всі нам як рідні, клієнтами навіть образливо назвати. Вони тепер нас запрошують до себе, ви розумієте значимість такого культурного обміну!

– Вірю. Бо атмосфера у вашій оселі дійсно тепла і домашня для мене в якості гостя.

– Ми завжди раді усім. Хочеться ознайомити з багатством нашого краю якомога більше людей. Бо ж це так добре, коли десь за тисячі кілометрів з теплом згадують наше Полісся…

 

 

Так і завершилось моє ознайомлення з однією із кращих агросадиб району. З безліччю рецептів спішу додому спробувати щось із того. Це я лише годину побула в гостях «у Людмили». То як же приємно вражені її туристи!..

 

Олена ВАСИЛЬЄВА

 

У вас недостатньо прав для коментування.