Музей поліських чудес на Костопільщині (+фото)

( 0 Votes )

П’ятниця, 6 вересня, прес-тур кузнецовських та володимирецьких журналістів на Костопільщину. Подія в масштабах району начебто і незначна, але як часто ми шукаємо скарби у далеких подорожах, ігноруючи багатства рідної землі! Полісся ж – край славної історії, природних чудес і визначних місць; це справжня перлина у барвистому вінку держави, манлива і загадкова. Тому ця поїздка – ще один маленький штрих на полотно історії нашого краю.

Метою нашої подорожі були відвідини музею лісу, що знаходиться на території Костопільського лісництва, та родовища базальтів, зокрема геологічна пам’ятка місцевого значення «базальтові стовпи».

Ще в дорозі відчувався певний скепсис: ну що цікавого в тому музеї лісівництва для нас, корінних поліщуків, що нового там побачимо? Проте для кожного в численних залах та професійно оформлених експозиціях знайшовся якийсь інтерес. Ще здалеку з рівненської траси впадає в очі капличка Святого Володимира, що на території Костопільського лісництва; потім увага перемикається на оригінальні газони у формі рушників понад доріжкою до музею та чепурну територію довкола: затишний парк, квіти і дитячий майданчик.

На порозі нас зустріла чарівна господиня цієї садиби, екскурсовод Інна Івашинюта, а по сумісництву ще й ландшафтний дизайнер. Вона грамотно й цікаво повела свою розповідь від початків організованого лісопромислу у нашому краї, захоплююче й по суті викладала історію та здобутки лісівників із часів царської Росії та панської Польщі. Чоловіки захоплювалися експозиціями із колишніми та сучасними інструментами майстрів лісу і наввипередки спішили вгадати породи дерев, жіноцтво ж доскіпливо розбирало колекцію рослин та цікавилися структурою ґрунтів.

А потім усі разом із екскурсоводом фотографувалися з мешканцями місцевих лісів та намагалися розпізнати породи плазунів, звірів і птахів. Як виявилося, більшості із них ми, жителі лісів і боліт, і в очі не бачили, в чому було навіть соромно признаватися. В музеї можна побачити абсолютно усе, що стосується лісу: від ягід, дерев і меду, до форми одягу лісівників та міні-копії пожежної вежі. Експонати збирали "з миру по нитці".

Словом, враження щонайкращі: музей, який відкрився у вересні 2011 року, оформлений на щонайвищому рівні; навіть музей екології гір у Карпатах має скромніший вигляд. Це єдиний такий музей не лише на території Рівненщини, але й у всій державі.

У планах костопільських лісівників – створення унікального природного парку з каскадом ставків, лабіринтами та зеленими насадженнями. Тут уже оформили прогулянкову доріжку, викладену зрубами дуба, композиції з поєднання дерев, кущів, у тому числі рідкісних. Наприклад, тут можна побачити сосну, з якої будували кораблі. Є також альтанки, де можна відпочити, майданчик для ігор, якщо ви приїхали з дітьми. Музей лісу настільки гарний, що сюди приїжджають фотографуватись молодята (в чому ми пересвідчилися на власні очі). Тут чи не щодня проводять пізнавально-оглядові екскурсії.

Далі наш путь проліг у село Базальтове, де журналісти захоплювалися знаменитими на увесь світ базальтовими стовпами в геологічному заказнику «Івано-Долинське родовище базальтів», цією унікальною пам’яткою природи місцевого значення (ТОП-21 природних чудес України).

Базальтові стовпи – різновид базальтів, що в поперечному перерізі має форму від чотирьохгранних до семигранних. Унікальні колони висотою від 3 до 30 метрів і товщиною близько метра утворюють скам'янілі потоки лави, яка утворилися тут внаслідок активної вулканічної діяльності 650-620 мільйонів років тому. Стовпчасті залягання базальту в такій кількості дуже рідкісне в Європі явище. Товщина стовпів коливається в межах від 0,6 до 1,2 м. Переважають із товщиною 0,8-1,0 м. Висота – від 3-х до 30 м. Мають властивість давати прямий рівний розкол.

Заказник є комплексним: стратиграфічний, петрографічний, мінералогічний, палеовулканічний, розташований на західному схилі Українського кристалічного щита. Загальна протяжність відслонень базальтів у межах заказнику 180-230м. Також на території заказнику є мінерали: адуляр, хлорит, яніт, кварц, халцедон, кальцит, барит, гематит, пірит, марказит, псиломелан, борніт, азурит, мідь самородна.

Унікальні стовпи знаходяться у кар’єрі № 3. Нині він підтоплений водним плесом, посередині якого зеленіє острів у формі серця. Місцеві жителі називають його “Островом кохання”.

Справді дивовижним є той факт, що базальт – порода вулканічного походження, а Костопільщина знаходиться в рівнинній місцевості. Тисячі років природа формувала це кам’яне диво; людина ж лише користується сьогодні її дарами.

За місцевими переказами, населення навколишніх сіл сучасного Івано-Долинського родовища почало використовувати базальт у будівництві ще з 1635 року. Та справжній індустріальний розквіт ця частина Рівненщини дістала наприкінці 20-х років XX століття, коли польський уряд почав промислову розробку кар’єрів. У середині 30-х років в Івановій Долині працювало три тисячі чоловік півтори тисячі українців та півтори тисячі поляків. Робітниче селище було електрифіковане і мало не тільки водопровід, а й каналізацію. Для сільської місцевості це було дивиною. До сусіднього села Злазне проклали спеціальну дорогу для велосипедистів. Будувався аеродром, діяли різні громадські і спортивні товариства, каси взаємодопомоги. А от після Другої світової інтенсивне виробництво припинилося. Та й кар’єри почали виснажуватись. Чимало з них вже є затопленими. Сьогодні, за деякими оцінками, поклади місцевого каменю оцінюються в 200 мільярдів доларів. З місцевих базальтів вимощено майдани Відня, Москви, Парижу, Брюсселя, Варшави. Костопільське природне диво порівнюють з іншими відомими у світі місцями залягання базальтової породи стовпами – екзотичними базальтовими вулканічними конусами на Гавайських островах, які піднімаються на декілька кілометрів над дном Тихого океану, та нині діючими базальтовими вулканами Етна на острові Сицилія і Везувій на межах материкової частини Італії.

…За сотні років розробок на місці деяких базальтових кар’єрів утворилися чарівної краси бірюзові озера (принаймні таке визначення дали наші жінки-журналістки), глибокі і чисті. Утім, цю красу не можна описати словами; її можна лише побачити на власні очі і просто захоплюватися, радіючи, що таку красу маємо в себе, під боком, а не десь за кордоном. Адже у нас весь край – живий музей поліських чудес…

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Сергій СКІБЧИК.

Фото автора

 

У вас недостатньо прав для коментування.