Ще раз про одне із чудес Рівненщини

( 0 Votes )

Як Париж не можна уявити без Ейфелевої вежі, так і рідні простори Полісся не вимальовуються перед нами без мелодійного гудка вузькоколійки, яку в народі ласкаво називають «кукушкою», або «поїздком». І нехай вона ще не сягнула Книги рекордів Гінеса, але в мультимедійному проекті 2007 року «Сім чудес Рівненщини» почесно виборола першість. Зрештою, є в нашій «кукушці» щось таке, завдяки чому вона залишила позаду інших претендентів на перше місце, яким уже не одне століття, і які мають світове визнання. Все це завдяки своїй унікальності, якою потяг привертає до себе увагу не лише українців, а й гостей з-за кордону.

  Сьогодні наша вузькоколійка – найдовша діюча у Європі, довжиною не мало – не багато, а 106 кілометрів від села Антонівка до Зарічного. Для її обслуговування досі використовується чимала кількість раритетної техніки, яка, проте, ще у відмінному стані.

За 4 години подорожі потяг робить 19 зупинок, але це тільки за розкладом. Насправді ж «поїздок» – єдиний громадський транспорт такого ґатунку, який «підвозить під саму хату» (цитую селян). І нехай це не швидкісний експрес, і замість м’яких комфортних сидінь тверді лави, однак донедавна потяг був єдиним джерелом зв’язку із районними центрами. Він і зараз чи не найлегший спосіб дістатися дітям до школи або ж щосереди відвідати базар у Зарічному. Тоді, до речі, до основного складу із чотирьох вагонів приходиться приєднувати ще два, хоч і їх інколи не вистачає.

Та унікальність не лише у залізниці, а в тій місцевості, куди щоранку близько сьомої вирушає потяг. Це наче подорож назад, у минуле, де вся дивовижність у суворих краєвидах, мало зачеплених людською рукою, у поліських селах, які виринають і потопають у густій зелені тутешніх лісів, у швидких змінах ландшафту: від піщаних дюн до легендарних боліт, покритих буйною зеленню. Проте за минуле століття цивілізація все більше і більше зазіхає на цей клаптик недоторканної природи, тому місцевість, яка ще не повністю знищена, охороняється у ботанічних, гідрологічних, заказниках та заповідниках (їх перетинає на своєму шляху потяг).

А ще подорожній матиме можливість на власні очі побачити дерев’яний залізничний міст, якому не знайти аналога. Він сполучає Володимирецький та Зарічнянський райони через річку Стир, між селами Біле та Млинок. Перед самим мостом «поїздок» робить обов’язкову зупинку, і далі рухається зі швидкістю не більше 20 кілометрів на годину (хоч зазвичай може набирати швидкість до 50 кілометрів на годину). Адже міст майже повністю з дерева, і потребує періодичного ремонту та заміни конструкцій. Чимале значення він має навесні, коли повноводний Стир розливає свої води, і дістатися іншого берега можна тільки вузькоколійкою.

В останні роки піднялося питання про розвиток зеленого туризму на теренах експлуатації залізниці Антонівка-Зарічне. Це не тільки сприятиме популяризації вузькоколійки й Полісся загалом, а й принесе додаткові надходження коштів у місцеві бюджети. Це й ресурси на постійні ремонти залізниці, яка все більше відчуває на собі згубний вплив часу.

Користь із цього матимуть і жителі навколишніх сіл, де пролягають туристичні маршрути. Вони рекламують свої садиби як агрооселі, де можуть приймати на певний час туристів, забезпечуючи їх ночівлею, їжею, екскурсіями та просто приємним проведенням часу. Як результат, у поліському краї уже побували поляки, німці, датчани, канадці, англійці, голландці, які позитивно відгукуються про нашу гостинність і красу тутешньої природи.

От тільки гіркий парадокс, за статистикою кількість гостей з-за кордону переважає кількість візитів вітчизняних туристів, що свідчить про те, що у Європі про наші «чудеса» знають більше, ніж ми самі. Але цей факт не претендує стати законом, і уже зовсім скоро українських туристів, бажаючих проїхатись вузькоколійкою Антонівка-Зарічне, стане значно більше.

От побачите!

Люба КРИВКО, наш громадський кореспондент.

с. Городець

 

У вас недостатньо прав для коментування.