Володимиреччина: чим допоможе нам вступ у ЄС

( 0 Votes )

Почнемо нашу розмову з дуже важливої дати для нашої держави і для району зокрема. 29 листопада цього року у Вільнюсі відбудеться подія, результат якої  в будь-якому варіанті матиме для усієї крани, без перебільшення, важливі наслідки. Але ми не підемо так далеко, а лише спробуємо проаналізувати наслідки цього саміту для нашого району.

Сьогодні Володимиреччина, як і багато інших районів (та й цілих областей нашої країни) дотаційна на 95 відсотків. Це означає, що лише 5 відсотків необхідних коштів на зарплати бюджетникам, енергоносії та соціальні програми ми збираємо у себе в районі, решта 95% надходять до нас з бюджетів вищого рівня.

Чи має наш край потенціал до самозабезпечення? Чому не можемо реалізувати його зараз? Чи допоможе нам це зробити позитивне рішення ЄС щодо України?

 

Економічна складова. Термін "самозабезпечення" чисто економічний і дуже важливий для старту розвитку. Сьогодні ми в мінусі, і на плюсову позначку ніяк не перейдемо, оминувши "нуль". Якраз самодостатність і є тим першим етапом.

Де узяти ресурси для модернізації роботи (або перепрофілювання) таких об'єктів, як завод "Ситал", колишній крохмале-патоковий та комбікормовий комбінати? Як зробити сільське господарство в районі рентабельним, не втративши його «натуральності» (органічної складової)?

Однозначно: йти в Європу потрібно, адже створення спільної зони вільної торгівлі (ЗВТ) з ЄС дасть українським виробникам можливості збільшити ринки продажів (ринок Євросоюзу – це 550 мільйонів). Перед Україною відкриються нові ринки збуту. Але чи конкурентоздатна продукція наших районних виробників на європейському ринку? Скажімо, Володимирецького молокозаводу (який тільки планує вийти на об’єми, достатні для переробки, поки що виконуючи роль транзитно-заготівельної бази для переробників своєї корпорації). Чи вироби медпризначення заводу «Ситал», продукцію якого з українських ринків (і з європейських теж) витискає більш дешева китайська? Так, ми цікаві Європі, але на сьогоднішній день можемо похвалитися хіба експортом сировини (ягід та грибів, бурштину-сирцю, базальту, щебеню, лісу-кругляку, у кращому випадку – дощок і брусів). Отже, у цьому плані співпраця ЄС з нами дійсно вкладається у рамки торгівлі з країнами третього світу: ми їм хутро і ліс, а вони нам – брязкальця і буси. Потрібна кардинальна модернізація економіки краю і якісне покращення інвестиційного клімату на Володимиреччині, бо власних ресурсів для таких перемін ми не маємо (хоча в районі стільки дорогих іномарок, що деколи навіть іноземці заздрять).

Зате у нас є речі, які цікаві іноземним інвесторам саме як готовий продукт, а не напівфабрикат. Мова йде про розвиток зеленого туризму та потужні культурно-мистецькі проекти, які вже сьогодні виходять на рівень міжнародних. Це і розвиток проекту «Бурштиновий шлях» (базується на популяризації найдовшої в Європі вузькоколійки «Антонівка – Зарічне»), до участі в якому вже долучилася Польща. Це й відродження історичних пам’яток (наприклад, палацу Красицького, поселень нацменшин) та фольклорно-етнографічні дослідження. Цей розвиток власних унікальних продуктів, які вже зараз треба сертифікувати на європейський ринок (один мацик чого вартий у ресторанах Києва!). Це й розвиток рекреаційних зон (гліцеринове Біле озеро, родонові грязі).

 Разом з тим отримають нові можливості для розвитку та модернізації і виробництво, і напівзруйноване сьогодні сільське господарство. А свої інтереси можна буде захистити у судах, які перейдуть на європейські норми судочинства.

Альтернативний шлях уже давно розчарував. Ясно одне: Україна більше не може стояти на обох напрямках: європейському та азійському. Ми тепер не будемо говорити цифрами про перевагу ЄС над Митним Союзом. Головне одне: останній не розвивається, так само як і Україна сьогодні. «Білорусія живе добре» кажуть усі, і це в деякій мірі правда. Вони самодостатні, виробляючи рівно стільки, скільки потрібно для себе. Ситуація на підприємствах Росії і Казахстану така ж, як і у нас: вони або розібрані і знищені, або ж монополізовані і перебувають під жорстким контролем їхньої олігархічної системи.

Звичайно, усі розуміють, що наступного дня після підписання Угоди про асоціацію з ЄС в Україні не потечуть молочні ріки, а рівень життя не стане одразу європейським.  Ми навіть не станемо політично і економічно, звичайно, частиною Європи (бо географічно ми вже давно її центр). Ми просто офіційно задекларуємо свої наміри рухатись у ЄС. Перед Україною просто відкриються нові можливості, так само, як і постануть нові виклики, про які ми поговоримо нижче.

Ще один термін "адаптація". Сьогодні ми живемо так, як жила Європа 60-80 років тому. Але маємо унікальний шанс, не повторюючи їхніх помилок, використати напрацьований досвід і за 20 років наздогнати Європу у розвитку.

Основний ризик це нерозуміння потреби проведення внутрішніх загальноукраїнських реформ, які безумовно торкнуться і Володимиреччини,  без чого навіть з серйозними фінансовими вливаннями із Заходу в нашу економіку, Україна ризикує залишитись сировинним придатком ЄС. Реформування основа адаптації.

Сьогодні центральна влада декларує наміри максимально передати повноваження по розподілу бюджетів і формуванню стратегій розвитку на місцеву владу. Але бізнесмени не поспішають вкладати інвестиції у промислові і господарські об'єкти, оскільки не бачать реальної зацікавленості, підтримки і сприяння влади (яка неможлива без відповідних реформ). Інвестори не готові в нашій нестабільній економіці вкладати кошти на довгострокову перспективу і 5-7 років чекати прибутку. Попри заяви влади, малий та середній бізнес скрізь наштовхується на задушливі обійми державних контролюючих органів і тотальну корупцію.

Саме через третій чинник дуже бояться інвестувати в наші економіку заможні європейці. Сотні тих, що останніми роками згорнули в Україні свій бізнес, розказують про неможливість чесно вести бізнес в Україні.

ЄС залишається для усіх нас єдиною альтернативою щось змінити у своєму житті. Тільки коли європейські закони почнуть діяти у нас, можна буде спинити негативну тенденцію розрухи. І головне: ризиків нема, тому що зникне лише незаконний сектор нашого бізнесу, що тримається на хабарництві і не приносить ніяких прибутків місцевому бюджету.

Звичайно, є в ЗВТ і мінуси для нашої економіки. Вони торкнуться насамперед слабких галузей. Тим, хто не зможе витримати конкуренції з європейськими товарами, або доведеться закритися, або ж зміниться власник, який матиме кошти для модернізації підприємств. Для тих підприємців, які не здатні конкурувати на європейському рівні (а таких у нашому районі більшість), це буде крахом. Умови ринку жорстокі, там виживає сильніший. Але зазначу, що навіть закриття неконкурентоздатних підприємств малого та середнього бізнесу в умовах зони вільної торгівлі з ЄС станеться аж ніяк не через такі ганебні явища сьогодення, як рейдерство, пресинг контролюючих органів чи «віджимання» бізнесу підприємствами-монополістами.

Ми не знаємо, скільки триватиме процес адаптації української економіки до стандартів ЄС, як це відчують на собі пересічні українці і як реагуватиме Росія. Асоціація промисловців і підприємців України просить у президента рік відстрочки на підписання угоди з ЄС для адаптації галузей економіки під директиви (стандарти) Європейського Союзу. Росія ж тішиться через зрив підготовчого процесу для підписання угоди з ЄС внаслідок неприйняття Верховною Радою України закону про лікування засуджених поза межами держави.

Відтак асоціація з ЄС на грані зриву. Але процес триває, і все може вирішитися буквально в останній день перед Вільнюським самітом.

Будемо сподіватися на краще…

 

Володимир САВОНІК,

 

політолог


 

У вас недостатньо прав для коментування.