24 серпня – День Незалежності України. Це свято тільки вступає в свої права, набирає суспільної ваги і заявляє про себе як всенародний Празник. Так, День Незалежності – нове свято. Воно малими кроками входить у наше життя. Незримо. Поступово. Але цей для когось календарний день з часом буде Великим Днем. А поки що, найбільш патріотичні і прогресивні громадяни, ті, що побували у чужих землях і краях, відчувають серцем Батьківщину і напередодні, 23 серпня, вінчають День Державного Прапора України, а на другий День – Державні іменини.
Погляньте сьогодні на молодь, нашу золоту надію. Всі з жовтоблакитними прапорцями. На мотоциклах і автомашинах, на жакетах і блузках – скрізь наш двоколор із синього неба і великого лану поспілої пшениці. І хай як там подають «розклади» та «настанови» щодо наших державних відзнак – під ними вже виросло нове покоління українців, яких ні за які гроші не заманиш під чужі прапори. Наведу приклади.
Дочки моєї подруги, а тепер і її зяті з гордістю носять жовто-блакитний символ. Обоє зятів – швейцарські митники.
Одного разу стоїть перший зять Ян із службовою собакою на кордоні (його кантон поруч із Францією). В бронежилеті, зі зброєю, у повній амуніції стража кордону. Коли з боку Франції їдуть авто із прапорцями Євросоюзу та України. Швейцарець як рідню побачив. Махнув паличкою. Автомобіль зупинився. Митник-іноземець підходить до авто з українцями і віддає честь зі словами: «Слава Україні!». В легковушці вражено мовчать. «Хлопці, а чого ви не відповідаєте: «Героям слава!»? – запитує митник. В автомобілі як поніміли. Дивляться і мовчать.
Тоді Ян набирає Лесю і дає телефон водію. То були хлопці із Маневич, що техніку возять. Розговорилися. Землячка запропонувала перепочити, бо вже темно надворі, а ночувати на узбіччі в Європі не прийнято.
Треба сказати, розповідають наші заробітчани і туристи, що завдяки синьо-жовтому прапорцю чи двом синьо-жовтим смужкам на руці або щоці в усіх країнах Європі після зимової Революції гідності з великою повагою ставляться до українців. Навіть росіяни умудрялися маскуватися під жовто-блакитний стяг, аби мати прихильність з боку європейців. Але прикордонника і митника не обманеш – видають номерні знаки на автомобілях.
Розповідає наша митниця, родом із Дубровиці, яка працює на польському кордоні:
– Якщо раніше за оберіг чи талісман наші українці мали католицькі чи православні іконки, то тепер таким оберегом є державні символи. На обкладинках паспортів – жовто-блакитний стяг і тризуб. А український прапорець у кожного, як не на аксесуарах, то великий прапор у валізі – як закон. Я запитувала одну жінку, навіщо вона везе прапор за кордон. І почула: «Якщо ти маєш при собі свій національний «штандарт» – ти маєш високе почуття гідності. І як ти ставишся до себе, як поважаєш свою націю, так там поважатимуть і тебе».
Мій племінник, професор КПІ в Києві (а для мене просто Славік Симчук), викладає математичні дисципліни, якось приймав екзамени у студентів в Італії. І теж із собою взяв український прапор. Повісив його на стіну. І казав, що справді цей стяг невидимими узами наче наближував до дому. А італійські студії першим ділом поспішали знати, що то за прапор, якій державі належить і що та держава собою представляє. Не знаю, як там ті юні італійці здавали математику-інформатику, але про те, що є така держава, як Україна, добре запам’ятали. Бо футболіст Шевченко, боксер Кличко, фігуристка Баюн, легкоатлет Бубка, «Дикі танці» на Євробаченні і Вєрка Сердючка в Інтернеті – там наші знаменитості українські.
24 серпня – 23 роки Незалежності моєї держави – України. У нас сьогодні завтра – Україна. В нас за плечима – Київська Русь. У нас – Тризуб Володимира Великого. Що тільки не творили історики, аби стерти з віків оріїв-укрів, українців, авторству яких приписують знамениті Веди та Велесову Книгу, що датується 20 тисячами років, історії. Дійсно, треба задуматися: УКРАЇНЦІ – діти яких ми батьків?
Уже в незалежній Україні по наших церквах вилучалися найстаріші ікони, які направлялися не в Київ, а Білокаменну. Вилучалися і переписувалися «неканонічні» образи святих із пучками стріл, ікони святих із собачими головами (наприклад, Христофора-Песиголовця). Можливо, ідеологи та історики щось таки віднайшли в закутках радянських музейних сховищ, коли сьогодні пішли проти України, стверджуючи, що ми не брати і різні по крові…
Бо хіба сьогодні брати воювали б? Віками у крові кожного слов’янина генами був закладений страх: звідти, де заходить сонце, може прийти війна і загибель. А прийшла біда із Москви…
Не стерти з карти Європи України. Окупанти від північного сусіда з автоматами прийшли – від автоматів і погинуть. Українці терпіли економічні утиски. Але коли мова зайшла про свободу і Незалежність – з такими категоріями жартувати не варто. Нове покоління українців вже виросло… Україна – свободолюбива нація, була й буде.
Наша Держава ще високо і високо підніметься. У нас хороший потенціал – покоління, народжені після 1991 року.
Тож із Днем народження, моя Державо! З Днем народження, моя Україно! Стояти Тобі непереможно у віках. І буде так…
Галина ТЄТЄНЄВА.
< Попередня | Наступна > |
---|