HomeКультураНеофіційноВанда Василевська. Її слава згасла разом з життям Сталіна

Ванда Василевська. Її слава згасла разом з життям Сталіна

( 1 Vote )

 

 У День журналіста ми з колегами та гостями «Володимирецького вісника» влаштували традиційне застілля – з кузнецовськими тортами й довговолівською полуницею. Дехто з ветеранів пера намагався зробити персонально для мене, новачка на Володимиреччині, екскурс в історію краю. Мова зайшла і про Ванду Василевську. «Ти, певно, надто молода, щоб знати про цю видатну жінку», – зіронізувала місцева колега.

 – Чому ж, – відповідаю. Знаю, що це польська комуняка, радянська письменниця, а ще – ворог української освіти.

Обличчя кремезного чоловіка, котрий сидів за столом навпроти, налилось кумачем.

– Що поганого у тому, що вона була комуністкою? Ще якихось чверть століття тому мільйони людей у світі, у тому числі й українців та поляків, вважали за честь називати себе комуністами, це інтернаціональне вчення, а ти так зневажливо кажеш – комуняка, – дорікнув чолов’яга, сподвижник Ванди Василевської, як випливало з його риторики. Блискавично завязалась дискусія, з якої мене буквально за руку вивів в інший кабінет наш редактор – щоб уникнути гострих кутів хоч у свято.

Наступного дня, йдучи вулицею, запитала у кількох жителів Володимирця: чи знають вони, хто така Ванда Василевська і яким чином ця жінка дотична до їх малої батьківщини? Толком не знав ніхто… Найближчою до реалій була відповідь: письменниця, колись жила десь на території району.

Пригадалось, як читала у пресі, мовляв, за «помаранчевих» часів посол Польщі в Україні якось натякнув київському міському голові Леоніду Черновецькому: поляки зовсім не пишаються своєю співвітчизницею Вандою Василевською, оскільки та була більшовичкою, і дивуються, що у місті названо вулицю на її честь.

То чому ж Ванду Василевську не вшановують її співвітчизники, ким вона була насправді і чому її ім’я досі носить ще й столична бібліотека для дітей та юнацтва, вулиці у Рівному, Харкові та Полтаві? Своєрідною спробою відповіді і є ця стаття.

 

Від панської Польщі до пролетарського СРСР

Ванда Василевська народилася 21 січня 1905 року у Кракові. Її батько, Леон Василевський, польський етнограф, автор праць із питань політики й націоналізму, переконаний соціаліст, міністр закордонних справ в уряді Пілсудського. Ванда здобула пристойну освіту на факультеті полоністики Ягеллонського університету, захистила дисертацію. Збираючи матеріал про життя поліщуків, влітку 1937 року жінка подорожує Волинню, пливе човном річками Турія, Горинь, Стир, Прип’ять, озерами Нобель і Біле. Матеріал ліг в основу книги „Полум'я на болоті". Побувала вона і на теренах Зарічненського, Дубровицького та Володимирецького районів. Зокрема про село Біле писала так: „Село Бяла лежало на піщаному пагорбі. Важко добитися на неродючих ґрунтах. Сохне кинуте у землю зерно, кволі, миршаві виростають колоски. А потім ще град вибиває до пня те, чого не встигли зв'ялити пісний пісок, ґрунт, палюча спека, весняний приморозок. Село Бяла не збере цього року ні хліба, ні картоплі. І піде село Бяла з торбами. У хатах лежать спухлі з голоду люди. Старі, діти, хворі. Решта пішла старцювати по сусідніх селах, так само знедолених, як і це село". Далі Василевська зауважує: „В озері, в річці, в тисячах заток, у сітці вод, яка вощила цей край, - сила-силенна риби. Незліченні багатства... І скрізь ліси, високі, шумливі, мов у казковій країні. А в селянських хатах нема палива, нема жердин для огорожі, нема колод на нову повітку. Селюк тільки рубає ліс і жене його в далекі країни".

Ванда могла зробити блискучу кар’єру, проте долучається до революційного руху - співпрацює з лівою пресою, організовує страйк польських вчителів. За антидержавну діяльність влада хотіла кинути її у буцегарню, але вересень 1939-го року змінив усе. Німеччина напала на Польщу, Радянський Союз увійщов з іншого боку, а Ванда «під шумок» перебралась на східні креси. Як сама згадує в автобіографії, вона, тридцятипяти жінка, нелегально перетнула кордон, пішки пройшла кількасот кілометрів до Львова, де одразу взяла радянське громадянство, стала членом КПРС і спілки письменників, а ще - депутатом міськради, у 1940-1962 роках шість разів обиралась до Верховної Ради СРСР. Вас не дивує аж настільки стрімке карєрне сходження емігрантки? Чому дочка відомого польського націоналіста в розпал репресій на Західній Україні уникла табору для тимчасово переміщених осіб? Автор «Архіпелагу ГУЛАГ» Олександр Солженіцин пише, що Ванду Василевську «приєднали до СРСР у 1939-му, разом із Західною Україною». А її таємничим покровителем був сам Йосип Сталін.

  

Перші літературні спроби Ванда зробила вдома, у Польщі. В студентські роки стала автором двох дитячих книжечок, що закликали шанувати працю . У дорослій літературі обстоювала революційні переконання, писала про село, проблеми польських трудящих, критикувала капіталізм. Вже у Львові вийшла перша частина її найвідомішого твору - трилогії «Пісня над водами».

«Райдуга» для фронту

На фронт письменниця пішла добровольцем, редагувала фронтову газету “За Радянську Україну”, служила пропагандистом, полковим комісаром Головного політуправління Радянської Армії, очолювала Спілку польських патріотів СРСР, стала одним з організаторів 1-ої дивізії імені Костюшка Війська Польського. Ця, як свідчать її сучасники, груба й не дуже приваблива жінка, полюбляла носити чоловіче галіфе й високі чоботи 42 розміру, надзвичайно багато курила, пафосно розповідала, що за жодних обставин не зніме радянської армійської уніформи. Ванда дійсно була першокласним оратором, попри хриплий голос, виступала перед червоноармійцями з палкими промовами. Війна «познайомила» Василевську не лише із кровю та смертю, а й з корифеєм радянської української літератури, письменником і драматургом Олександром Корнійчуком.

 Кажуть, у справі їх одруження теж не обійшлось без протекції Сталіна, адже такий шлюб мав би свідчити про злиття в один, радянський, плавильний котел усіх народів. Корнійчук і Василевська мали уособлювати нове щастя об’єднаних Східної та Західної України. Знову ж таки за свідченнями сучасників, Олександр Корнійчук, мав успіх у багатьох гарних жінок, тому важко визначити, чого більше у цьому союзі – політики чи почуття. Як для Ванди, так і для Олександра це вже був другий шлюб. Подружжя бачилось вкрай рідко через заклопотаність суспільно-політичним життям. «На тлі грубої й кремезної Ванди Олександр виглядав мініатюрним і дуже юним, тому разом вони складали суперечливе враження. «Окопами Другої світової навіть гуляв віршик: «Пришла телеграмма резкая, в штабе испуганы слегка – едет Ванда Василевская, она же – муж Корнейчука». У мирний час про цю пару казали: «Корнійчук і Ванда - не сім’я, а банда», - пише Марта Василів у статті «Комісар Ванда – жінка у штанях».

У 1942-ому німці знову наступали по усій лінії фронту, скориставшись хвилею антикомуністичних повстань на радянських територіях. Саме тому Сталін терміново вимагав літератури про звірства окупантів, наказав радянським письменникам, у тому числі й подружжю: „Країна потребує творів, які б переломили ситуацію на фронті!”. На виконання дав місяць. Так постали «Фронт» Корнійчука та «Райдуга» Василевської. Про останню вийшли схвальні статті в американській, європейській, турецькій пресі. Газета «Кронікл» радила читати її американцям, які замало знають про жорстокість нацистів. «Це залізо для укріплення наших душ та сталь для нашої рішучості», – писала чиказька «Сан». У 1943 році “Райдугу” екранізували, стрічку єврея Марка Донського навіть номінували на “Оскар”, вона отримала престижну у США кінонагороду – Головний приз асоціації кінокритиків. А головну роль у фільмі зіграла волинянка, заслужена артистка СРСР Наталія Ужвій, яка народилась у тому ж містечку, що і я. У тамтешньому краєзнавчому музеї проходило моє позашкільне дозвілля, там артистці присвячена експозиція, її імям названо вулицю, гімназію, літературні читання. Саме звідти «ростуть ноги» моїх знань і про творчість Ванди Василевської.

Навколо “Райдуги” зчинився ажіотаж, хоча, як твердять деякі критики, особливими художніми якостями вона не вирізнялась. Знову вплив вождя усіх народів? Адже Сталін тоді вирішував буквально усе, включно з тим, які романи писати, яке кіно знімати. Слухняних творчих виконавців інколи щедро нагороджували. Як от Ванду Василевську, котра отримала аж три Сталінські премії, попри те, що сам вождь читав її твори лише у перекладах. Авторка писала виключно польською. Звісно, книги сталінської улюблениці включали до обов’язкової шкільної програми - так Василевську ще за життя зробили класиком. Хоча треба віддати належне Василевській за те, що преміальні гроші вона віддала у Фонд оборони, як і багато інших лауреатів того часу.

Вчитель польської проти вчителя української

Вже у зрілому віці дізналась: Василевька була ще й ворогом української освіти. Перед війною вона написала донос Сталіну на Євгена Березняка, у майбутньому легендарного розвідника майора Вихора, визволителя рідного для Ванди Кракова. У той час Березняк керував Львівським міським відділом освіти, переводив школи на українську мову навчання, адже у місті було 90 польських, 14 єврейських і лише три українські школи. За рік їх стало вже 70. Населення цій ініціативі не противилось, окрім Василевської. «Березняк извращает понимание национальной политики», - жалілась вона вождеві. З Москви прибула спецкомісія, навколо реформатора запахло концтабором. Проте 22 червня німці вже бомбили Львів.

Диверсанти імені Ванди Василевської: вчора і сьогодні

У роки Другої світової війни на Волині та Рівненщині, у тих місцях, де письменниця плавала на човні, діяв загін червоних месників імені Ванди Василевської, якщо точніше – радянських диверсантів з партизанського з’єднання Федорова, котрі під виглядом боротьби з націоналістами знищували й грабували місцевий люд. Зокрема у 1943 році вчинили звірячу розправу над жителями села Лахвичі на Любешівщині. З’єднання «Дяді Петі» (Бринського) так само й того ж року розправилося зі Старою Рафалівкою на Рівненщині. Докладніше про це можна прочитати у книзі росіянина Олександра Гогуна й українця Анатолія Кентія «Красные партизаны Украины, 1941-1944: Малоизученные страницы истории». Вона також є в Інтернеті на сайті Держкомархівів України: http://www.archives.gov.ua/Publicat/Documents/gogun.php.

Як не дивно, напередодні війни нинішньої, лідер так званої ДНР, російський диверсант Ігор Гіркін (Стрєлков) також неодноразово мандрував Україною – у складі групи військової реконструкції, тому, як і Ванда Василевська, на практиці обізнаний з географією, а також з досвідом своїх попередників – червоних партизан. Але тепер криваві діяння катів українського народу не лягають в архіви з грифом «секретно», а викладаються в Інтернеті для вільного перегляду. Вони знову прийшли на нашу землю, маскуючись під тими ж назвами – «визволителі», «переможці», «захисники», «месники», «ополченці», знову переодягаються у форму наших вояків - щоб замести сліди, посіяти страх і недовіру до української армії на майбутні покоління.

Її слава згасла разом із життям Сталіна

Ванда Василевська без зайвої сором’язливості користувалась усіма пільгами для радянської номенклатури, мала квартиру у центрі Києва, дачу, їздила за кордон. Проте її дута радянською пропагандою слава згасла майже миттєво, разом із життям Сталіна.

 Померла письменниця у 1964 році в Києві, похована на Байковому кладовищі. Сьогодні вже мало хто знайомий з її творчістю та біографією, навіть на батьківщині. Напевно, у правдивій літературі має переважати загальнолюдське, добре, вічне, а не лише ідеологія й власні переконання автора. «Кожна книжка – клаптик мого життя, у кожній можна побачити не тільки долю моїх героїв, а й мою власну», – писала Ванда Василевська.

Сьогодні вкотре перед українцями та іншими громадянами України постало запитання: «Хто є хто і за що бореться?». Кожному треба знайти власну, ніким не нав’язану відповідь. Поглянувши у минуле, напрошується гіркий, але досяжний у часі аналогічний висновок: диверсантсько-сепаратистська слава гіркіних, абверів, пушиліних і пономарьових, усілякої іншої нечисті, продукованої російським ГРУ, обов’язково згасне. Разом з Путіним.

Світлана ФЕДОНЮК.

 

У вас недостатньо прав для коментування.