HomeКультураНеофіційноАматорські фольклорні колективи Володимиреччини на телепроекті «Фольк-musiс»

Аматорські фольклорні колективи Володимиреччини на телепроекті «Фольк-musiс»

( 0 Votes )

У своїх публікаціях ми вже кілька разів зверталися до співпраці наших аматорських фольклорних колективів з Українським телебаченням. Три із них: хиноцьке «Надвечір’я», городецька «Берегиня» та лозківська «Родинонька» – мали свій творчий дебют в авторській програмі Володимира КОВАЛЕНКА «Фольк-musiс», а їх першовідкривачкою для УТ стала ведуча цієї неординарної програми, народна артистка України Оксана ПЕКУН. Докладніше про результати і перспективи навзаєм корисної творчої співпраці ми попросили розповісти начальника районного відділу культури і туризму Валентину ПІНЧУК.

  – У серпні 2011 року Оксана Пекун зателефонувала мені і сказала, що в Києві, на концерті до Дня незалежності, її увагу привернув городецький фольклорний колектив «Берегиня», – розповідає Валентина Миколаївна. – Колектив їй дуже сподобався, от Оксана й вийшла на зв'язок. «Як ви дивитеся, – спитала вона, – коли ми день-два у вас попрацюємо?» Звичайно, було дуже приємно, і я тут же прикинула творчі можливості наших фольклористів. Звичайно, гостей старалися знайомити не лише з самодіяльністю, а й з визначними місцями поліського краю. Оксана і її творча група пробули на Володимиреччині два дні. І, знімаючи наших співучих людей, вони водночас готували й репортаж про село, щоб разом із співаками-аматорами показати його в телепередачі. Звісно, Оксана займалася прослуховуванням, а вже режисерська група переймалася всім іншим. На телеекрані було видно й городецьку церкву, і те, як трудяться поліщуки в полі, і сільське дозвілля на березі Вирки. Згодом подібним чином усе повторилось у Лозках і Хиночах. А зробивши зйомку і відібравши пісні, наших фольклористів почали запрошувати й безпосередньо на передачі. Городецька «Берегиня» і лозківська «Родинонька» торік їздили у Київ двічі. А хиноцьке «Надвечіря», ставши лідером і вибившись у десятку кращих художніх колективів, напередодні Нового року помандрувало до столиці й утретє – на нагородження. 

– І як усе проходило?

– О, то цікаве дійство! Спочатку виступав колектив з народним  автентичним співом, а відтак пісню переспівував хтось із відомих артистів. Я була захоплена. І дуже вдячна Оксані Пекун, яка буквально змусила мене побувати на зйомках останнього колективу. Готувалася новорічна передача, і враження від участі у її зйомках незабутні. Ситуація відповідала тій, що зазвичай панує на новорічних вогниках. Тож у новорічну ніч нашим святковим настроєм, сподіваюся, перейнявся кожний, хто вчасно перемкнув телевізор на УТ-1. Я вперше побувала на телестудії – і пересвідчилася: наші люди давно варті того, щоб демонструвати світові своє самобутнє мистецтво. У нас воно ще є, і якраз на цьому робимо наголос. Не на естраді, не на хореографії, а на фольклорі.

– А якщо спробувати сформулювали мету самого телепроекту «Фольк-musiс»?

– Визбируючи найцікавіше у народному музично-пісенному мистецтві України, група Оксани Пекун через телебачення популяризує свої знахідки. А мета… Як на мене, «Фольк-musiс» прагне зафіксувати пісню у її народному звучанні, а поруч із цим – подати сучасний її переспів. Тобто пісня набуває новітнього аранжування й у переробленому вигляді звучить так, як розкрилася виконавцеві, належному вже до сучасного урбаністичного світу. Інакше кажучи, творці телепрограми прагнуть відроджувати українську народну пісню, виводити на широкий загал наш неповторний народний мелос і, разом з тим, популяризувати автентичну музику України серед молодого покоління.

– І що? Ви особисто схвалюєте такі експерименти над народним мистецтвом?

– Думаю, вони теж потрібні, адже не можна не зважати на естетичні вподобання молоді. Нинішня юнь виростає у ритмах рок-музики, тоді як батьки залишаються у полоні народного мистецтва. Зіставляючи традиційне з сучасним, програма Володимира Коваленка адресована всім: і старшим, і молодим. І я спробую пояснити це на власному прикладі. Коли ми взялися за фестиваль «Бурштиновий шлях», мій син цього замислу не сприйняв: «Ну кому воно треба? Хто до вас поїде і кого зацікавлять сільські бабці?». Але ми, образно кажучи, «рухались» у різних напрямах. Врахували і це. Тож відвідавши фестиваль, наступного року Олесь уже не опонував, а сприяв мені. Мовляв, було і класно, й «прикольно».

– І все-таки, осучаснюючи фольклор, горе-майстри не одну народну пісню безжально скалічили. Для народної душі у ній просто не лишалося місця! А побоювання своє пояснюю хоч би тим, що не подобається мені англомовне слово «musiс» поруч зі скороченою формою слова «фольклор» у назві телепрограми. Надто різний смисл можна вкласти у це поєднаня.

– У мистецькому оточенні Оксани Пекун жодних пісенних катастроф, на щастя, не сталось. І автентична, й переспівана народна пісня вражають однаково глибоко, і така відповідальність перед мистецтвом похвальна. Особисто я також багато що видобула «з бабусиної скрині». Але щоб комфортно у нім почуватися, все оздобила по-своєму. Скориставшись сучасним покроєм, зберегла древню манеру вишиття і вважаю, що в таких випадках новаторство мирно вживається з традицією.

– То добре. Але чого домагається Оксана Пекун, спираючись, як ведуча передачі, на співучасть і наших шанувальників фольклору? Вона підтримує народне мистецтво чи… перекидає від нього місток до сучасності і працює над осучасненням фольклору?

– Думаю, це спроба поєднати одне з іншим. Вона хоче не просто зберегти народну пісню, а й допомогти молодому поколінню зрозуміти її і сприйняти. Адже, переспівуючи фольклор, сучасний виконавець ні йоти не міняє у словах, а імпровізує виключно з мелодією. «Нашим» переспівувачем був відомий серед любителів співу Діля. Він признався, що пропозиція переспівати народний твір спочатку неабияк його налякала. Але переборовши острах, він душею поринув у пісню і радувався, що справився з переспівом.

– А що далі? Оксана Пекун переключається на інший регіон, і ваша співпраця згортається?

– Ні, Оксана працює по всій Україні, і разом з багатьма любителями фольклору ми будемо у сфері її творчих інтересів. Вона так і сказала: у вас непочатий край роботи, і я до вас ще приїду. Та й познайомили ми її лише з трьома колективами. Насправді їх у нас багато, і кожний по-своєму особливий.

– А що, крім цього, плануєте на найближче майбутнє?

– Уже 9 січня відбудеться фестиваль «Володимиреччина колядує», і є домовленість із колегами-кузнецовцями про залучення їх до співпраці. Маємо надію, що нас підтримають РАЕСівські профспілки й облуправління культури. А ставши регіональним, фестиваль дасть суттєвий поштовх подальшому культурно-мистецькому розвиткові. Хоч і не без страху, але вже беремося за «Бурштиновий шлях-4». Фестиваль затребуваний громадськістю. Він пред’являє зрослі вимоги хоч би тому, що в його рамках проходитиме міжнародна конференція, запланована головою столичної асоціації «Український бурштиновий світ» Галиною Лемець. Тож хочеш - не хочеш, а рукави треба засукати.

– Ваш острах зрозумілий. Але в народі кажуть: «Очі бояться, а руки роблять!» Думаю, це повною мірою стосується й вас.

– То правда! Але чому страшно? Якби я була безпечною, то й не переживала б. Але торік ми видали стільки нового, що просто не маємо права спинятися. Набутки треба поповнювати. Але якби тільки цей клопіт! Чимало й чисто бюрократичної замороки. Але з наміченим, думаю, впораємось. Тим паче, що «Бурштиновий шлях» суттєво підняв культурну планку краю. Остання, для прикладу, атестація художніх колективів показала, що й ті з них, які у своєму культурно-мистецькому житті на якийсь час заціпеніли, вже стрепенулися. Розвиваючи свої творчі можливості, вони демонструють власне вміння на районних оглядах. І на хвилі такого пожвавлення у нас «фестивалять» уже й гості з зарубіжжя. Словом, у 2013 році, як і торік, ми принесемо багато новизни, популяризуючи, зокрема, «зелений» туризм (наші агросадиби вже користуються заслуженим попитом). Гарно виділилося щодо цього село Біле. А ще предмет нашої гордості – сільські фестивалі, які стають не просто Днями села, а масштабними культурними подіями. Гарно заявили про себе «дубівські приймаки» і «каноницькі коровайниці». І треба сказати, свято коровайниць продовжилося чисто по-господарськи – на Каноничі пішов потік весільних замовлень. З цього видно, що ми не тільки відтворюємо місцеву автентику, а й виводимо людей на близькі до мистецтва народні промисли, завдяки яким наші умільці не тільки займаються улюбленою справою, а й, у додачу до цього, можуть мати певний зиск.

– Дякую за цікаву розмову і зичу нових успіхів!

 

Записав Олексій ГОРОДНИЙ. 

КОЛИ ГОТУВАЛОСЯ ЦЕ ІНТЕРВ’Ю, новорічний випуск телевізійної програми «Фольк-musiс» ще не прозвучав. Попередніх випусків за участю наших фольклорних ансамблів автор теж не бачив. Зате ще більшим було його враження від побаченого у новорічні дні. Більше двох годин телевізор видавав вражаючу симфонію мелодій, ритмів, настроїв і виконавських манер. На екрані постала потужна галерея чудових виконавців. І багатий народно-мистецький арсенал, зосереджений на УТ-1 Володимиром Коваленком, Оксаною Пекун та їх творчими союзниками, стверджував: українська народна пісня прекрасна; продовжуючи натхненно і велично звучати, вона спрямовується у майбутнє і залишається одним із найвагоміших носіїв здорової духовності, моралі і культури. Усім читачам «ВВ» настійно радимо: ввімкніть телевізори, коли почнеться черговий випуск телепрограми «Фольк-musiс».

 

У вас недостатньо прав для коментування.