HomeКультураНеофіційноХоча неділя не для діла…

Хоча неділя не для діла…

( 0 Votes )

НЕДІЛЯ, якщо тлумачити її назву буквально, призначена «не для діла», однак минулої неділі діло звершилося, та ще й не абияке: у районній музичній школі відбувся звітний концерт, який демонстрував виконавську і сценічну культуру юних любителів музики.

На сцену, відчувалося, виходили кращі з кращих, тож концерт став творчою презентацією не лише виконавської майстерності вихованців музшколи, а й тих численних за звучанням і призначенням музичних інструментів, гру на яких юні музиканти опановують з допомогою наставників-викладачів. 

Сопілка, флейта, фортепіано, скрипка, бандура, баян, акордеон, кларнет мовби змагалися між собою у вмінні передати найтонші порухи людської душі. І ця змагальність множилася на піднесений настрій слухачів, яких зібралося як ніколи багато: навіть викладачів приємно здивувала небайдужість батьків, бабусь і дідусів, братиків і сестричок до юних музичних обдарувань. 

Мабуть, так воно і має бути, коли звершується маленьке диво. Адже дитячі пальчики, вправно маніпулюючи клавішами, кнопками і струнами, разом з мелодією видобувають і красу, яку у неї вдихнув творець-композитор. А це ж свято не лише юного музиканта, а й усієї його родини. І, звісно, привід для законної гордості.

Як завжди, піднесенню в залі і на сцені сприяв вдумливо підібраний репертуар. Він був різножанровим, і поряд з популярними народнопісенними мотивами «Їхав козак за Дунай», «Ішов козак потайком», «Щебетала пташечка», «Гуцульська пісенька» звучали, викликаючи приємний подив, речі «серйозні», навіть «аристократичні»: арія з опери «Гризельда» Д.Бонончині, фінал симфонії №1 Брамса, уривок із сонати мі-мінор Ж.Лойє, музика з кінофільму «Ромео і Джульєтта» та багато інших творів. Зал відгукувався на них прихильними оплесками. А мені, скажімо, приємніше було почути народну пісню «Ой зійди, зійди ти, зіронько, та вечірня». Вона запала у серце не просто як диво-мелодія, а як улюблена пісня Тараса Шевченка. Її, кажуть, Тарас Григорович співав з особливою задушевністю. Тепер же цю пісню напрочуд душевно проспівав юний кобзар Микола Кукла, і радісно думати, що не тільки він, а й інші юні бандуристи останніми роками приємно дивують вправною грою. Відчувалося: з властивою тільки їм зворушливістю бандури вже «говорять» у їхніх руках, і за цим – дорога до справжньої музичної майстерності.

Сказане зовсім не значить, що скрипалі чи піаністи стоять на сходинку нижче. Як і сопілкарі, баяністи і «повелителі» інших чудових інструментів, юні виконавці гідно демонстрували своє прекрасне вміння. І знаючи, як важко дається радість творчості, кожному, у додачу до мудрих талановитих викладачів, бажаю саме цього світлого відчуття – радості від зустрічей з Музикою. Більше того, юним виконавцям, які виходили на сцену, гадаю, вже знайоме це почуття. Бо якби з ним розминулися, чи поєдналася б так із фортепіанним супроводом сопілка Аліни Петрини? Чи заговорили б так натхненно баяни в руках у Сергія Волчецького і Петра Портяника? І чи злилися б бандури у такий вражаючий ансамбль у дівочих і хлоп’ячих руках? У цьому ансамблі нарахував до чотирнадцяти юних бандуристів, і хіба це не свято душі – втішатися їхньою грою і витвореною ними мелодією?

Але це ще не все. Гостинна сцена музичної школи продовжувала радувати. І щоразу – якось по-особливому, множачи виконавське вміння на жанрове багатство репертуару. Гарне враження від хору молодших класів підкріпилося такою ж співочою злагодженістю старшокласників. У залі прихильно сприйняли і веселу, задушевну, але досить непросту для виконання  фольклорну композицію «На галявині». А коли загомоніла-зарокотала голосиста мідь духового оркестру, в якому кожний четвертий виконавець – дівчинка, в залі стало тісно для музики. Вона вимагала не компактного актового залу дитячої музшколи, а просторого майдану, такого ж, як і майдан Памяті, де вже не раз тішила володимирецьку селищну громаду красою закличного маршу.

Для оркестру це була мовби генеральна репетиція перед черговим Святом Перемоги, а для всіх учасників концерту – знаком того, що всі вони, музиканти і хористи, теж із числа переможців. Адже кожний, включаючи юних ведучих Аню Гошту і Валерію Кропивницьку, переміг власний острах перед глибоким таїнством музики, своє хвилювання (а воно неминуче) перед виходом на сцену і високу відповідальність за звучання кожної нотки. А це, звісно, – відповідальність і за честь школи, яку щоразу захищаєш, беручи у руки інструмент і показуючи його можливості та своє вміння. Якщо врахувати, що імена виконавців не раз супроводжувалися окриляючими словами «переможець обласного конкурсу», то, схоже, з можливостями і умінням у цій школі все гаразд. А це якраз те, що і мав показати концерт, задуманий педагогами як звітний.

 

звітний концерт у районній музичній школі

звітний концерт у районній музичній школі
 
звітний концерт у районній музичній школі

звітний концерт у районній музичній школі


Олексій ГОРОДНИЙ. 

Фото автора.

 

 

У вас недостатньо прав для коментування.