HomeКультураОфіційноВолодимиреччина очима науковців

Володимиреччина очима науковців

( 0 Votes )

Назвати цей захід, що відбувся у районному Будинку культури, презентацією – значить, нічого про нього по суті не сказати. Ліпше вже замість чужинського «модного» словечка скористатися відповідником «представлення», бо ж і справді нам представили унікальну річ – науковий збірник «Західне Полісся: історія та  культура», точніше – четвертий його випуск, географічні рамки якого окреслює промовистий підзаголовок книги: «Володимирецький район Рівненської області».

НАСПРАВДІ це була серйозна, аргументована розмова, в якій взяли участь заввідділом етнографії Рівненського обласного краєзнавчого музею Алла Українець, співробітник ДП «Рівненська старовина» ДП «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Микола Хомич та науковий співробітник відділу «Інститут дослідів Волині» Рівненського обласного краєзнавчого музею Олексій Нагорнюк. Усі троє постаралися не просто розповісти про книгу, яка безпосередньо стосується нашого краю, а й відкрити усім нам очі на рідний край як на археологічну й етнографічну перлину України. Воістину: живемо – і не завжди розуміємо, по якій історично і культурно багатій землі ходимо!

Як зазначила, відкриваючи зустріч науковців з бібліотечними і клубними працівниками району, директор Володимирецької ЦСПШБ Ілона Курач, книга призначена не тільки для істориків, археологів, етнологів, фольклористів, мистецтвознавців, а й для педагогів, студентів, учнів і всіх шанувальників історичної та етнокультурної спадщини Полісся. Ось хоча б кілька тем, розроблених авторами під час науково-дослідницьких експедицій нашим краєм: археологічні пам’ятки доби середньовіччя, народне житлобудівництво, привласнювальні промисли, народне вбрання, родильна та поховальна обрядовість. Зацікавили дослідників і такі місцеві раритети, як ікони Володимиреччини, урочище Старець (його ще називають «Старці») та архітектурно-ландшафтний рекреаційний комплекс на базі вузькоколійної залізниці Антонівка-Зарічне. До цього додаймо передрук архівних матеріалів, зібраних свого часу етнографами В.Мошковим, Л.Фельдманом та Г.Мушинським у селах Чаква, Великі Цепцевичі, Луко, – і лиш тоді можна уявити, яку у культурному плані цінність становить для нас презентований у Володимирці збірник.

Але облишмо зміст книги. Не менш цінні думки линули і з уст промовців – співавторів збірника. От хоча б такий примітний момент. Зустріч почалася дещо нетрадиційно. Як лебедині зграйки, на сцену групками, з поліськими автентичними приспівками випливли жовкинівські «Веселики Полісся». Вони і цього разу гідно витримали звання зразкового фольклорного колективу. А вже згодом, виступаючи, Алла Українець зізналася, що була вражена вдяганкою однієї з учасниць ансамблю. За її свідченням, то був яскравий, неперевершений зразок народного крою і шиття. А водночас – переконливий доказ тому, скільки таланту віддавна і донині криється за душею у поліщука. Так же захоплено Алла Миколаївна відмітила ще збережену у нас манеру вишиття – поширене колись у нашому краї заволікання. «На одному кавалочку полотна роблять мільйон протягувань!» – ще у першій половині минулого століття відзначала майстерність такої вишивки польська дослідниця Ядвіга Коржаньовська. І жаль, що сучасні дослідники нашого краю, як і колись, лише мріють про мальовничий альбом, присвячений народному поліському вбранню (вишивка була і залишається яскравим його елементом).

Багато мовилося про знаменитого барона Федора Штейнгеля, який на Рівненщині, у містечку Городок, створив перший волинський краєзнавчий музей із багатющими фондами. Сферою його інтересів була вся історична Волинь, зокрема і наш край, тому ім’я цього надзвичайного нащадка впливових російських промисловців нам не чуже. А поруч із ним варто згадати ще двох цікавих людей: відомого поміщика-колекціонера з Городця Антонія Урбановського і поміщика-етнографа з Великих Цепцевич Хамця. Як про етнографа, втім, про нього не говоритимемо, оскільки не маємо прямих цьому свідчень. А от знавцем народного мистецтва Хамець, безперечно, був. Скуповуючи у селян кращі зразки народного прикладного мистецтва, він спрямовував їх у Краків, завдяки чому у музейних колекціях древньої польської столиці, не виключено, зберігається не один рукотворний шедевр з Володимиреччини.

Нині, з гіркотою зазначала Алла Миколаївна, цю старовину вдень з вогнем не знайдеш. Була! Багато де була! Але з роками знецінилася в очах нащадків, здалася їм пережитком минулого і… пішла у грубку. Траплялося, дехто довгий час через скнарість не розлучався з прабатьківським добром. А коли згодом видобував його, щоб передати науковцям, безцінними з погляду краєзнавців речами «скористалася»… міль. На що тільки не здатна свята простота! І що особливо вражає, ці прикрі факти викладалися на тлі щирого захоплення нашим краєм і його людьми: «Ніде не бачила так гарно оздобленого одягу, як у Володимирецькому районі. Свитки, кожухи – як писанки!»

По-своєму бідкався над старожитніми нашими скарбами Микола Хомич. За покликанням археолог, він переконаний, що наш край буквально начинений безцінними артефактами. На жаль, що мали – багато чого занехаяли, а що маємо – не завжди цінуємо. Микола Радіонович підтвердив сказане, перерахувавши найдревніші пам’ятки нашого краю і додавши, що мало не кожна друга стала жертвою варварського ставлення чи… банального незнання. У Половлях унікальну з погляду науковців місцину, що берегла таємниці тисячоліть, пустили під забудову. У Великому Жолудську древнє городище перерили шукачі бурштину. У Городці старий курганний могильник розорали, а в Собіщицях «пустили» під насосну станцію. Низка історичних місць опинилася під дамбами, мовби стверджуючи, що наука і господарська діяльність, на жаль, не порозумілися між собою. Археологічна охоронна служба, очевидно, теж бажає кращого. Тож на моє запитання, чи відчувається в районі діяльність «чорних» археологів, почулося: «Ще й як!». «Чорне» давно бере гору над «світлим». І чим більше копачі-«чорняки» гріють руки на історичних артефактах, тим глибше замулюються історичні джерела, якими є древні кургани, могильники, стоянки і городища. Знищив таку пам’ятку – і вже ніхто не довідається, як, у сиву давнину, людина співіснувала з природою та освоювала і оформляла свій життєвий простір, у що вірувала і чим дорожила. Про це говорив Олексій Нагорнюк. І справді: зазирнути крізь товщу тисячоліть – хіба це не цікаво? Адже звідти, від далеких пращурів, снується наш родовід. Звідти, як зазначає «Повість временних літ», пішла Руська земля. Наша земля!..

Від імені володимирчан слово-відповідь тримала начальник районного відділу культури і туризму Валентина Пінчук. Вона високо оцінила представлену володимирецькій громадськості книгу. І можна тільки пошкодувати, що її тираж надто обмежений, аби по-справжньому стати надбанням нашого краю. 300 примірників, на які спромоглися видавці, – крапля у морі. Тож бібліотекарі, сподіваємося, не даремно брали участь у цьому заході. Тепер якраз від них залежить, чи ознайомиться масовий читач із книгою, в якій, як у краплі води, відбилася душа Володимиреччини. По одній книжечці нашим бібліотекам, на щастя, дісталося.

презентація книги про Володимиреччину
 
презентація книги про Володимиреччину
 
презентація книги про Володимиреччину

Олексій ГОРОДНИЙ

На знімках:

- титульна сторінка книги;

- учасники зустрічі Микола ХОМИЧ, Алла УКРАЇНЕЦЬ і Олексій НАГОРНЮК. 

 

У вас недостатньо прав для коментування.