Андрій Курков – відомий український письменник, який пише російською мовою, журналіст і кіносценарист, член англійського ПЕН-клубу і Європейської кіноакадемії. Росіянин, народився у Ленінградській області, має 53 роки, мешкає у Києві, батько трьох дітей, дружина – англійка, працює в посольстві Великобританії в Україні.
Журналістка «Володимирецького вісника» Світлана Федонюк пропонує найцікавіші тези розмови про насичене зустрічами, пригодами й літературними казусами життя «українського москаля» Андрія Куркова.
- Я народився і значну частину свого життя прожив у Радянському Союзі, син лікарки і військового льотчика. Закінчив інститут іноземних мов, вивчав японську, відповідно мав служити десь на кордоні з Китаєм чи Японією, співпрацювати з КДБ. Однак замість КДБ пішов охороняти зеків в Одесі, бо мама працювала у віськовому госпіталі, знайшла там хворого, однак впливового генерала і вирішила питання не на користь КДБ. У в’язниці я почав писати дитячі книжки.
- Моя книга «Пікнік на льоду» – про журналіста, який заради підробітку писав некрологи на ще живих політиків. Якось написав і на депутата Якорницького... Справжній нардеп, Яворівський, висунув до мене претензії, тому у наступному перевиданні змушений був змінити ім’я героя на Безсмертний. О, диво, наступного скликання у реальну Верховну Раду прийшов реальний нардеп Безсмертний!
- У книзі «Остання любов президента» є персонаж Володимир Путін. А президента України отруюють... Якось мене запросили на каву два генерали КДБ-СБУ і запитали: чи могли мій роман використати як сценарій у справі отруєння Віктора Ющенка. «Професійні вбивці книжок не читають», - відповідаю їм.
- Після Помаранчевої революції (під час якої Курков дозволив собі критикувати політику Росії щодо висвітлення подій в Україні – авт.), у Франції, під час книжкового салону, російська делегація просила організаторів відмінити зустріч зі мною, навіть написали лист. Але французи віддали цей лист журналістам, здійнявся скандал, в результаті якого мої книги «підскочили» у продажу на 35 відсотків. З того часу росіяни таки почали мене запрошувати до себе. Причому або критикують мої книги, або мовчать. Проте мій головний читач – в Україні. Українці – європейські фермери-егоїсти, абсолютно не колективна нація. А от росіяни – колективна, тому там є бунти.
- Психологічно я давно асимілювався. Інколи мене називають українським націоналістом, який пише російською. Або українськи москалем.
- Президентами, на мою думку, стають ті, кого не люблять жінки.
- У Франції кілька днів пив «Хеннесі» із власником фірми-виробника на прізвище Хеннесі. Він читає мої книги.
- На роман «Львівська гастроль Джиммі Хендрікса» мене надихнув Андрій Садовий, мер Львова. Він запросив мене на каву і запропонував написати про це древнє місто. Я довго гуляв старими вулицями, спілкувався. Моїми героями стали реальні люди – засновник львівського руху хіпі Алік Олісевич і письменник Юрко Винничук. У Львові завжди відбувається щось дивне.
- Зараз пишу про Литву. Населення там три мільйони, 20 відсотків з яких виїхало за кордон, на роботу. Це буде такий собі європейський роман, історія трьох пар у пошуках щастя.
- У глобалізованій, на перший погляд, Європі насправді ніхто не втрачає своєї індивідуальності, тому українцям не треба боятись. Греками чи поляками вони точно не стануть.
- У кіно потрапив випадково, у ті часи, коли мене ще не хотіли видавати. Читав свої твори по хатах, клубах різних міст, друзі купували квитки на транспорт, ночували. Якось у Будинку кіно у Києві до мене підійшли два режисери, запропонували співпрацю. Так я єдиний раз у житті став «літературним негром» Кіра Буличова – написав кіносценарій під його іменем і з його згоди. Відповідно левова частка гонорару (а він був величезним – 8 тисяч радянських рублів) мала дістатись Буличову. Проте на своє вінчання у Лондоні я таки заробив. А сценарій Кіру не сподобався, був навіть скандал з цього приводу.
- Усі розумні люди в Радянському Союзі, які не хотіли писати про комунізм, писали фантастику.
- Я працюю на прикордонні реалізму, сюрреалізму і містики.
- Майдан не зупиняє реальне життя. Багато людей там не хочуть слухати розумні речі. Неуважно слухали і Юрка Андруховича, а от гасла усі вигукують дружно.
- Влада регіоналів – картковий будиночок. Тому вони і не здавали своїх попри вимоги мітингувальників, бо витягнеш одну карту, усе і розсиплеться. Що і сталось в результаті революції Гідності.
- Ми вже давно у Європі. Просто в деяких регіонах України ще не відмінили кріпосне право.
- Майдан для України – це природно. Бо йде осада Києва зсередини.
- Завдання письменника – провокувати думки, розказуючи історії. Читачу потрібна надія, тому вона повинна бути у романі. Треба вірити у хепі-енд, як у голлівудському кіно. Американці – вони ж ніколи не були дурнями.
- Паперова книга ніколи не зникне. Уявляєте, ви приходите на зустріч з письменником з файлом і просите його поставити автограф? Усе, що залежить від електрики, тимчасове. А книга має фізичну та духовну вагу.
- Головне для романіста – не бути демагогом і вчителем. Часи письменника як інженера людських душ давно минули.
Записала Світлана ФЕДОНЮК.
< Попередня | Наступна > |
---|